ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/25568/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Синявське»
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки
про визнання протиправною та скасування постанови
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Синявське» (далі по тексту - позивач), адреса: 09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вулиця Зарічна, будинок 2 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі по тексту - відповідач), адреса: 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, в якій позивач просить
- визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №240744 від 25 травня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 03 квітня 2021 року об 11 годині 09 хвилин на 452 км+811 м автомобільної дороги Київ-Одеса посадовими особами відповідача складено акт №271772 про проведення перевірки на додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого під час перевірки виявлено порушення абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На підставі вказаного акта, відповідачем 25 травня 2021 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №240744, якою на позивача накладено штраф у розмірі 8500,00 грн.
Як вказано у позовній заяві, при зважуванні транспортного засобу на ваговому комплексі було встановлено перевищення навантаження на строєну вісь 23,44 т, при допустимому значенні 22 т.
Позивач не погоджується з вказаними висновками, з огляду на таке.
Позивач зазначає, що транспортний засіб не було затримано та він продовжив свій рух по визначеному маршруту, що, на переконання позивача, свідчить про відсутність порушення нормативно-вагових параметрів при перевезенні вантажу.
Крім того, позивач посилається на те, що було здійснено зважування транспортних засобів з сипучим вантажем (кукуруза), яким змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійсненні посадовою особою відповідача, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання не дозволяють врахувати перерозподіл ваги на осі транспортного засобу та зсув центру ваги під час нахилу тягача при заїзді на платформу вимірювального засобу.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , було встановлено, що навантаження на строєну вісь склало 23,44 т при нормативно допустимому - 22 т, тобто, з перевищенням від нормативу на 6,55%, що є порушенням абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У зв'язку з чим, представник відповідача вказує про правомірність оскаржуваної постанови та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03 квітня 2021 року посадовими особами відповідача на пункті пересувного габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі М05 Київ-Одеса 452 км+811, було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF модель 105/460, реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом марки Wielton NW3 реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 , який здійснював перевезення сипучих матеріалів - кукурудзи (ТТН №5 від 02 квітня 2021 року).
Відповідно до довідки №0068236 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 03 квітня 2021 року результати вагового контролю навантаження на осі, тон: 1) 6,69; 2) 9,6; 3) 7,91; 4) 7,7; повна маса транспортного засобу 39,73 тон.
За результатами здійснення габаритно-вагового контролю складено акт від 03 квітня 2021 року №0057350 про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів та акт від 03 квітня 2021 року №271772, яким встановлено, що під час надання послуг з перевезення вантажу згідно ТТН №5 від 02 квітня 2021 року з перевищенням навантаження на строєну вісь склала 23,44 тон та при допустимій 22,00 тон, відповідальність, за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» частини 1 абзац 14, перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Відповідно до розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту №0057350 від 03 квітня 2021 року позивачу нараховано 172,80 євро за пройдений маршрут.
Постановою Північного міжрегіонального управління Укртрансбзепеки міжрегіонального управління від 25 травня 2021 року №240744 про застосування адміністративно-господарського штрафу за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Синявське» допустило порушення: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10%, відповідальність за яке передбачена частиною 1 абзацом 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та стягнуто з товариства адміністративно-господарський штраф у розмірі 8 500,00 грн.
Вважаючи протиправною постанову від 25 травня 2021 року №240744 позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ (далі по тексту - Закон України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ).
Частиною 7 статті 6 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Згідно з частинами 14, 17 статті 6 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За визначеннями, наведеними в абзацах 18, 58 частини 1 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Відповідно до статті 33 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Статтею 34 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з частиною 1 статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У відповідності до частини 4 статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ в разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 2 статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 33 Закону України від 08 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з підпунктів 15, 27 пункту 5 цього Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі по тексту - Порядок № 1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи. Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
Згідно з пунктами 12, 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку № 1567 рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю. Під час проведення рейдової перевірки можливе: застосування спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис «Укртрансбезпека»; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю; використання засобів аудіо- та відеотехніки для запису процесу перевірки; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення. Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення. Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.
Пунктами 21, 22, 24 Порядку № 1567 передбачено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис. Акти, зазначені у пунктах 20, 21 і 23 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.
Відповідно до пунктів 25, 26, 27 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Пунктом 1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879) визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно з пунктами 4, 6 Порядку № 879 робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку. Власники (балансоутримувачі) пунктів габаритно-вагового контролю здійснюють фінансування робіт (послуг) з їх утримання, обслуговування та забезпечення функціонування. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі по тексту - Правила № 30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідно до абзаців 1, 4 пункту 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Як вже було зазначено судом, статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами; та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача на осі, тон: 1) 6,69; 2) 9,6; 3) 7,91; 4) 7,7; повна маса транспортного засобу 39,73 тон, що підтверджується довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 03 квітня 2021 року №0068236, актом перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03 квітня 2021 №0057350, талоном зважування від 03 квітня 2021 року та актом проведення перевірки від 03 квітня 2021 року №271772.
Таким чином встановлено, що нормативно допустимий ваговий параметр на строєну вісь становив 23,44 т при допустимій 22 т. Отже, перевищення встановлених пунктом 22.5 ПДР вагових норм становить 6,55%.
Доводи позивача про те, що ним перевозився подільний та сипучий вантаж (кукурудза) є необґрунтованими, оскільки отримання дозволу на перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень, в разі перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством більше 2 відсотків є законодавчо встановленим обов'язком перевізника в силу положень статті 48 Закону. При цьому, положення вказаного Закону не містять виключень до подільних вантажів (сипучих: зерно або наливних: бензин, бетон, тощо).
Суд зазначає, що позивач як автомобільний перевізник несе відповідальність за дотримання габаритно-вагових параметрів при перевезенні вантажів, а тому, завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, зобов'язаний враховувати дозволені нормативні навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, а тому повинен використовувати в таких випадках транспортний засіб з відповідними технічними параметрами, з урахуванням специфіки вантажу.
При цьому, суд враховує, що відповідно до пункту 4 абзацу 2 Правил №30, допускається перевищення вагових параметрів над визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2%.
Отже, законодавцем передбачено критичну похибку в розмірі 2%, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й подільного, який під час транспортування здатний зсуватися.
Проте, за результатами габаритно-вагового контролю (зважування) транспортного засобу з вантажем в даному випадку встановлено перевищення дозволеного навантаження на одиночну вісь 6,55% (23,44 т), що перевищило допустиму похибку у 2%, передбачену для можливого збільшення осьового навантаження, зумовленого нерівномірним розподілом подільного (сипучого) вантажу.
Таким чином, доводи позивача щодо неможливості достовірно встановити що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень на одну з осей, є необґрунтованими.
Окрім того, доводи позивача про те, що вантаж, який перевозився (кукурудза), є сипучим і його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час поосьового заїзду тягача і причепа на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, що не може дати однозначних та достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки автомобіль на ваги (під час зважування) заїжджає повільно - зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до значного зміщення вантажу.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №803/1540/16.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500,00 грн від 25 травня 2021 року № 240744 правомірною та такою, що винесена на законних підставах.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Синявське» відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник