ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 грудня 2022 року м. Київ № 640/33740/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_2 ) з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач) у якому позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області в частині не виплати мені середнього заробітку за весь час затримки (виплати належних мені сум на день звільнення) по день фактичного розрахунку, згідно зі ст. 117 КЗпП України;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області виплатити мені середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, згідно зі статтею 117 КЗпП України, в сумі 536 648 грн.;
- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2021 задоволено частково клопотання позивача про витребування доказів; витребувано від Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області копії наказів про призначення та звільнення позивача зі посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ другого відділу управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач не був звільнений з Головного управління ДФС у Донецькій області; заявлена у розрахунковому листі сума була сплачена позивачеві в повному обсязі та своєчасно, в даному випадку мала місце помилка у розрахунку (неврахування пільги); сума позовних вимог неспівставна з розміром помилково утриманої з позивача суми військового збору. Також вказав на необґрунтованість суми моральної шкоди та відсутність доказів моральних страждань.
Позивач скористався правом надати відповідь на відзив, у якій наполягав на обґрунтованості позовних вимог.
Суд зазначає, що 18.12.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", відповідно до якої Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1.
Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Розпорядженням від 21.08.2019 № 682-р "Питання Державної податкової служби" Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.
30.09.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", згідно з якою ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.
Установлено, що:
територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;
права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Відповідно до пункту 1 наказу Державної податкової служби України видано наказ №755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій", згідно з пунктом 1 якого розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 р. №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови №893, в тому числі, головного управління ДПС у Донецькій області.
Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області, затвердженого наказом Державної податкової служби України № 643 від 12.11.2020, Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Чернівецької області, та є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826).
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187), як відокремленого підрозділу (філії) Державної податкової служби України.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне замінити Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області як відокремленого підрозділу (філії) Державної податкової служби України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 30.08.1996.
Позивач має статус особи з учасника бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.01.2018.
ОСОБА_1 у період з 16.06.2017 по 17.10.2017 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ другого відділу управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління ДФС у Донецькій області, що підтверджується наказом від 17.10.2017 № 2467-о та скріншотом електронної трудової книжки позивача.
Як зазначив позивач у позовній заяві, у вересні 2020 року він випадково дізнався про те, що не підлягають оподаткуванню військових збором доходи у вигляді грошового забезпечення осіб у період їх безпосередньої участі в Антитерористичній операції.
15.09.2020 позивач звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області із заявою щодо перевірки правомірності та законності утримання податків і зборів з його грошового забезпечення за період з 16.06.2017 по 17.10.2017.
Головне управління ДФС у Донецькій області листом від 21.10.2020 № 4399/10/05-97-08 повідомило, що згідно поданої заяви від 15.09.2020 та наданих витягів із наказів Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 24.07.2017 № 209 дск та 31.10.2017 №309 дск ОСОБА_1 був проведений перерахунок військового збору за період з червня по жовтень 2017 року. Сума військового збору, яка підлягає поверненню складає 1142,84 грн.
Виплата коштів у сумі 1142,84 грн. проведена 27.11.2020 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача, що не заперечується відповідачем.
Позивач вважає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всіх належних йому на день виключення зі списків особового складу виплат.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних на день виключення особи зі списків особового складу виплат.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі з № 810/451/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В матеріалах справи наявна копія наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ другого відділу управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління ДФС у Донецькій області від 17.10.2017 № 2467-о.
З огляду на те, що позивач в день звільнення перебував на службі, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 17.10.2017, тоді як всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачено 27.11.2020 (суму утриманого військового збору).
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено суму утриманого військового збору, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Як установлено з розрахункових листів за 2017 рік грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці, що передують звільненню, складає: у серпні 2017 року - 9620,00 грн., у вересні 2017 року - 19 388,00 грн.
Отож середньоденний розмір грошового забезпечення складає 475,54 грн. (29 008,00 грн./61 календарних днів).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 (наступний день після звільнення) по 27.11.2020 (день проведення остаточного розрахунку) становить 1137 днів.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 1137 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 475,54 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 540 688,98 грн. (475,54 грн.х1137).
Між тим, у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні повинен враховувати співмірність ймовірного розміру майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника, та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вбачається з довідки з розрахункових листів за 2017 рік про грошове забезпечення позивача, при звільненні з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ другого відділу управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 12 337,51 грн.
З урахуванням утриманого військового збору у сумі 1 142,84 грн., загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 13 480,35 грн., а частка утриманого військового збору у цих виплатах складає 8,48 %.
Обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату утриманого військового збору, становить 540 688,98 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 45 850,42 грн. (8,48 % від 540 688,98 грн.).
При цьому, суд враховує, що до бездіяльності відповідача, яка виразилась у тривалій невиплаті усіх належних у день звільнення сум, призвела також тривала, близько двох років, пасивна поведінка позивача, який після звільнення 17.10.2017 звернувся до відповідача із заявою про виплату утриманого військового збору лише у вересні 2020 року.
Разом з тим, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Суд зазначає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає за належне стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 по 27.11.2020 в сумі 45 850,42 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки на підставі пункту першого частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 2-5, 9, 19, 72-77, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати повного розрахунку, з 18.10.2017 по 27.11.2020 в сумі 45 850,42 (сорок п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень сорок дві копійки) грн.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код 44070187, місцезнаходження: 87526, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, буд. 114).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась