12 грудня 2022 року № 320/7246/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про скасування рішення, визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач 2) у прийнятті рішення №103230001302 від 22.07.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 15.07.2022 №1279, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.55 та ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 в зоні відчуження Чорнобильскої АЕС, що дає право на зменшення пенсійного віку;
- визнати протиправними дії Головного пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 1) у відмові в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 15.07.2022 №1279, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 55 та ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 в зоні відчуження Чорнобильскої АЕС, що дає право на зменшення пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач 2) скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення №103230001302 від 22.07.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 1) призначити та виплачувати ОСОБА_1 , з 15 липня 2022 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 15.07.2022 №1279, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 55 та ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 в зоні відчуження Чорнобильскої АЕС, що дає право на зменшення пенсійного віку.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона звернулась до відповідача із заявою за призначенням пенсії на пільгових умовах за списком №1. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, яким відмовлено у призначенні пенсії, оскільки на дату звернення, позивач не досягла 50 - річного віку.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що позивачкою подана заява про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої встановлено, що заявниця не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Застосування положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить положенням Закону № 1058, тому вони не можуть застосовуватись при призначенні пенсії позивачці, тому остання набуде право на пенсію на пільгових умовах після досягнення 50-річного віку.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області своїм правом на надання відзиву не скористалось.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 22.08.2022 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
15 липня 2022 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. а) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», додавши необхідні документи.
На підставі заяви та наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №103230001302 від 22.07.2022, оскільки позивачка не досягла віку 50 років, після досягнення якого можливо призначити пенсію на пільгових умовах за списком №1. Також, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки складає 48 років 06 місяців 14 днів, у тому числі пільговий стаж за списком №1 - 20 років, вік заявниці 45 років.
Вважаючи рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV.
Так, стаття 2 Закону №1788-XII передбачає, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до абзацу 2 пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
До внесення змін Законом №213 у статтю 13 Закону №1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 «ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН».
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
VI. Оцінка суду
Проаналізувавши наведені норми, суд доходить висновку про те, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Також, суд звертає увагу на те, що Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII».
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
Проаналізувавши наведене рішення Конституційного Суду України, суд зазначає, що з 23.01.2020 (моменту прийняття цього рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком №1, а саме: пункт «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Суд зауважує, що вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за списком №1 щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 50 років за п.1 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити таке.
При вирішенні цього спору суд враховує принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого згідно із ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративногосудочинства України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративногосудочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Тобто, в правовідносинах, що виникли в даній адміністративній справі перевагу необхідно надати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме: пункт «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З урахуванням викладеного, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Під час розгляду цієї справи судом враховано і правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, оскільки у цій справі правовідносини є подібними, та стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачем, що досяг пенсійного віку, визначеного статтею 13 Законом №1788-ХІІ, у редакції чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, після набрання чинності Законом №2148-VІІІ та після ухвалення 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15).
Пільгові умови відповідно до яких призначається пенсія (список №1 або список №2) не є визначальним для вирішення спору та не свідчить про наявність значних розбіжностей у фактичних обставинах справ, що унеможливлювали б урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, у ході розгляду цієї справи.
Судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого ст.114 Закону №1058-IV, водночас, наявність у позивачки загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, відповідачем не заперечується, про що безпосередньо і вказано у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103230001302 від 22.07.2022.
Отже, спірним у питанні наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є досягнення нею необхідного віку, який би давав їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.
На час звернення позивачки до відповідача за призначенням пенсії їй виповнилося 45 років, отже позивачка досягла необхідного віку, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень Закону №1058-IV як такого, що є пріоритетним над іншими Законами України, суд вважає за необхідне зазначити те, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, слід зауважити, що Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Також суд не погоджується з твердженням відповідача, що положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті.
За висновком з цього приводу, який викладений в постанові від 03 листопада 2021 року, ухваленій за наслідками розгляду зразкової справи №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-IV.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103230001302 від 22.07.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 ОСОБА_1 , прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки у рішенні про відмову у призначенні пенсії не обґрунтовано мотиви використання до позивачки вікового цензу в 50 років, а наведені підстави судом визнано протиправними.
За наведеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню в частині не призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років).
При цьому суд звертає увагу, що судом не надавалась правова оцінка щодо зарахування чи не зарахування страхового та пільгового стажу позивачки, оскільки вимоги щодо оскарження вказаного рішення в іншій частині позивачкою не заявлялись, відповідно не було предметом розгляду у цій справі.
Як наслідок задоволення основної вимоги, також підлягає задоволенню похідна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Що стосується дати, з якої позивачці має бути призначена пенсія, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту "а" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 15.07.2022.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи задоволення позову, на користь позивачки слід присудити понесені нею судові витрати в розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статями 9,14,73-78,90,143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного пенсійного фонду України у Львівській області №103230001302 від 22.07.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 15.07.2022 №1279, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.55 та ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 в зоні відчуження Чорнобильскої АЕС, що дає право на зменшення пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), з 15 липня 2022 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 15.07.2022 №1279, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 в зоні відчуження Чорнобильскої АЕС, що дає право на зменшення пенсійного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 12.12.2022