вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" вересня 2022 р. Справа№ 925/1304/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.09.2022
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 (повний текст рішення складено 20.06.2022)
у справі № 925/1304/21 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу
до Приватного акціонерного товариства «ЮРІЯ»
про стягнення 555 243,46 грн
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до Приватного акціонерного товариства «ЮРІЯ» про стягнення з відповідача 555 243 грн 46 коп. шкоди за використання водних ресурсів без спеціального дозволу за період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у задоволені позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач, зокрема в період: з 25 січня 2020 року по листопад 2020 року не дотримувався добового обсягу видобування підземних вод із кожного з наявних у цей період водозаборів, і як наслідок, відсутній склад цивільного правопорушення у цей період, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як стягнення з відповідача збитків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури 08.07.2022 звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у справі №925/1304/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.
Скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зокрема, доводи апеляційної скарги зводяться до посилань прокурора на обставини, встановлені в судовій справі №925/1041/20, як преюдиційні; також скаржник вважає, що зі спеціального дозволу на користування надрами №4412 від 29.07.2013, спеціальний дозвіл на користування надрами №6509 від 2.05.2021 та висновку з оцінки впливу на довкілля від 08.09.2020 №1627/02/10-04-06/1 вбачається, що водозабір ПАТ «Юрія» - Черкаське родовище ділянка «Юріївська» (свердловини №1,№3) - складають єдиний водозабір. Прокурор наголошує, що в діях відповідача наявні всі елементи правопорушення, що є підставою для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №925/1304/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1304/21. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у справі № 925/1304/21.
25.07.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/1304/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022, справу призначено до розгляду на 20.09.2022.
Державна екологічна інспекція Центрального округу та Приватне акціонерне товариство «ЮРІЯ» своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
У судове засідання 20.09.2022 з'явився представник відповідача.
Прокурор та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки прокурор та представник позивача, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності прокурора та представника позивача.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, тому суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.
В судовому засіданні 20.09.2022 представник відповідача надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, з 25 травня 2021 року по 28 травня 2021 року Державною екологічною інспекцією Центрального округу згідно направлення №06-28/381 від 20 травня 2021 року, проведено позапланову перевірку дотримання Приватним акціонерним товариством «ЮРІЯ» вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено відповідний акт від 28 травня 2021 року.
Направлення №06-28/381 від 20 травня 2021 року на проведення перевірки було оформлено на підставі наказу Державної екологічної інспекції Центрального округу від 21 травня 2021 року №06-27/389.
Суд першої інстанції зауважив, що наказу №06-27/389 від 21 травня 2021 року матеріали справи не містять, водночас питання правомірності проведення перевірки відповідача контролюючим органом не є предметом розгляду по даній справі.
В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на наступне.
Під час проведення перевірки було встановлено факт забору відповідачем в період з 25 січня 2020 року по 01 лютого 2021 року підземної води із свердловин підприємства без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), внаслідок чого допущено самовільне використання водних ресурсів за відсутності належних дозвільних документів, чим порушено вимоги ст. 19, 23, 56 Кодексу України про надра.
Прокурор зазначає, що відповідно до акта позапланової перевірки Державної екологічної інспекції Центрального округу від 28 травня 2021 року № 53/03/4-10/2021/ПЗ встановлено, що забір води на підприємстві здійснюється з 2 свердловин глибиною 37 метрів (№ 1) та 34 метри (№ 3), видобування якої на цей час здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами, виданого на підставі наказу Державної служби геологи та надр України від 01 лютого 2021 року №137.
Також прокурор вказує, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу проведено розрахунок заподіяної шкоди виключно в межах періоду з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, за який підтверджено в ході перевірки факт самовільного використання водних ресурсів в об'ємі 176 548 м. куб. Розмір заподіяної шкоди складає 555 243 грн. 46 коп.
Доказом використання приватним акціонерним товариством «ЮРІЯ» об'ємів водних ресурсів без спеціального дозволу за період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року став звіт підприємства за 2020 рік в межах державного обліку водокористування, що був зареєстрований Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області 28 січня 2021 року.
Акт перевірки від 28 травня 2021 року за №53/03/4-10/2021/ПЗ генеральним директором приватного акціонерного товариства ЮРІЯ Пустовітом В.М. та головним інженером Гусєвим М.Ю. підписаний не був (від підпису відмовилися).
Водночас, даний акт 31 травня 2021 року був надісланий на адресу підприємства рекомендованим листом з повідомленням та був вручений уповноваженій особі 08 червня 2021 року.
У подальшому, Державною екологічною інспекцією Центрального округу на адресу відповідача направлено претензію №138/07-17/2021 від 07 липня 2021 року (вих. №03.4-15/3650) та відповідний розрахунок розміру відшкодування збитків обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне користування надрами (підземні води) в об'ємі 176 548,00 куб.м у розмірі 555 243 грн. 46 коп.
За доводами прокурора, Приватним акціонерним товариством «ЮРІЯ» вказані збитки державі не відшкодовані.
Прокурор також посилається на те, що факт використання водних ресурсів Приватним акціонерним товариством «ЮРІЯ» без спеціального дозволу з 2 свердловин глибиною 37 метрів (№1) та 34 метри (№3) та наявності вини підприємства щодо вчасного його оформлення підтверджується обставинами справи №925/1041/20 за позовом керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до приватного акціонерного товариства «ЮРІЯ» про стягнення 824 946,08 грн. збитків.
Прокурор зазначає, що в межах розгляду справи №925/1041/20 було встановлено, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу з 20 січня 2020 року по 24 січня 2020 року згідно направлення №06-28/26 від 08 січня 2020 року, проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства приватним акціонерним товариством «ЮРІЯ», за результатами якої встановлено факт забору води із свердловин підприємства без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) з 30 липня 2018 року по 24 січня 2020 року, внаслідок чого допущено самовільне використання водних ресурсів в об'ємі 262 304,00 м. куб, за відсутності належних дозвільних документів, чим порушено вимоги ст. 19, 23, 56 Кодексу України про надра.
Результати відповідної планової перевірки приватного акціонерного товариства ЮРІЯ відображено в акті Державної екологічної інспекції Центрального округу №3/3/4/2020ПЛ від 20 січня 2020 року, під час якої було зафіксовано, що забір води на підприємстві здійснюється з 2 свердловин глибиною 37 метрів (№1) та 34 метри (№3).
Для перевірки був представлений спеціальний дозвіл користування надрами №4412 від 29 липня 2013 року, терміном дії 5 років. На час проведення перевірки питання щодо отримання нового дозволу залишалось керівництвом підприємства не вирішеним.
При цьому, Державна екологічна інспекція Центрального округу зверталася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного акціонерного товариства ЮРІЯ в якому просила суд зобов'язати відповідача повністю зупинити діяльність в частині здійснення робіт з видобування підземної води до отримання дозвільного документу, а саме: дозволу на користування надрами відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про надра та висновку з оцінки впливу на довкілля, відповідно до вимог п. 13 ч. 3 ст. Закону України Про оцінку впливу на довкілля.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року зі справи №580/887/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.
З наведених підстав прокурор просив суд стягнути з відповідача 555 243 грн. 46 коп. шкоди за використання водних ресурсів без спеціального дозволу за період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення в період: з 25 січня 2020 року по листопад 2020 року з огляду на відсутність належних доказів того, що відповідач у вказаний період не дотримувався добового обсягу видобування підземних вод із кожного з наявних у цей період водозаборі, а тому відповідно й відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як стягнення з відповідача збитків.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, викладені обставини та доводи учасників справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ч. 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України).
Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним.
Згідно ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Частиною 6 ст. 16 Кодексу України про надра встановлено, що спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ст. 19 Кодексу України про надра - надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.
Приписами статтей 16, 19 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Отже, законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
За змістом ст. ст. 110, 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст. 68, ст. 69 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі, зокрема, самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20 липня 2009 року (далі - Методика).
Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою
Зсам = 5 х W х Тар (грн.), (23)
де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, куб. м;
Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для морської води та води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника «Інші водні об'єкти», встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.
Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинного обліку водокористування, звіту про використання води за формою N 2ТП-водгосп (річна), звітності за формою N7-гр (підземні води) (річна), податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).
Разом з цим, колегією суддів враховано, що предметом позову є стягнення 555 243 грн. 46 коп. шкоди за використання водних ресурсів без спеціального дозволу за період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладені у постанові від 09 листопада 2018 року у справі №908/1593/17, обставини стосовно правомірності та/або неправомірності зволікання відповідного органу щодо розгляду документів відповідача стосовно оформлення продовження строку дії дозволу щодо спеціального водокористування - не впливають на виникнення та існування в часі обставини видобутку відповідачем води без спеціального дозволу, яка відбулася та існувала протягом відповідного періоду часу, а вимогами чинного законодавства передбачено правову конструкцію застосування відповідальності саме за наявності такої обставини.
Сама по собі процедура отримання спеціального дозволу на користування надрами не звільняє від відповідальності за самовільне їх використання (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №908/1092/18), а тому суд погоджується з доводами прокурора, що викладені ним у відповіді на відзив з цього питання.
Водночас, судом враховано, що прокурор у позові з посиланням на відповідну практику Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №908/999/17 вказує, що відповідно до ст.23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі у межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.
Тобто, видобувати підземні води без спеціальних дозволів за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу мали право суб'єкти господарювання лише для власних господарсько-побутових потреб, а також господарсько-питного водопостачання.
Отже, до 01 січня 2016 року, якщо підприємство використовувало підземні води для інших потреб, або якщо продуктивність водозаборів підземних вод перевищувала 300 куб. м на добу, то для видобування води необхідно було отримати спеціальний дозвіл.
При цьому суд звертає увагу, що продуктивність водозаборів, і фактичний обсяг видобування підземної води не є тотожними поняттями.
Продуктивність, у широкому розумінні це здатність давати продукцію.
Тобто, технологічно максимальна здатність водозабору за певний проміжок часу дати певний об'єм води.
З урахуванням саме даної норми закону, а також технологічних потреб підприємства у воді та продуктивності своїх свердловин відповідач 29 липня 2013 року отримав спеціальний дозвіл, який був чинним до 29 липня 2018 року.
Проте, з 01 січня 2016 року дану норму Закону було змінено відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі від 08 грудня 2015 року № 867-VIII, а тому посилання прокурора саме на таку редакцію закону в своєму позові є помилковим.
Згідно ч. 1 ст.23 Кодексу України про надра (в редакції закону чинного в період, що охоплювався перевіркою) землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Отже, вказана норма Закону з 01 січня 2016 року звільняє землевласників та землекористувачів від обов'язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови не перевищення добового ліміту видобування підземних вод із кожного з водозаборів - 300 кубічних метрів на добу.
Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду зі справи №922/3488/19 від 14 квітня 2021 року.
Виходячи з наведених висновків Верховного Суду, із внесеними змінами до Закону не має значення сама продуктивність водозабору, а також на які саме потреби землевласник або землекористувач видобуває воду у своїй діяльності.
При цьому, Верховний Суд зауважив, що для правильного вирішення спору у справі обов'язковим є дослідження судами факту дотримання добового обсягу видобування підземних вод із кожного з водозаборів, що, з урахуванням приписів ст. 23 Кодексу України про надра, зумовлює відсутність обов'язку у отриманні господарюючим суб'єктом спеціального дозволу на користування надрами.
Відтак, обґрунтованим є висновок, що з моменту набрання чинності змін до ст.23 Кодексу України про надра для покладення на землевласників і землекористувачів відповідальності та належного здійснення розрахунку завданих збитків (шкоди), обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів, контролюючий орган саме під час проведення перевірки (державного контролю), повинен встановити добовий обсяг видобування землекористувачем підземних вод із кожного з наявних водозаборів.
Відповідно до статті першої Водного кодексу України водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта.
Згідно з п. 1.5.4. Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії по запасах корисних копалин від 04 лютого 2000 року № 23 водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта. Водозабір підземних вод може складатися з одної або групи компактно розміщених водозабірних споруд (свердловин, колодязів, каптажів).
Матеріали справи не містять доказів того, що свердловини відповідача компактно розміщені між собою. Відстань між свердловинами становить близько 220 метрів.
Зі звітності про використання води за 2020 рік, наявної в матеріалах справи вбачається, що всього за період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року відповідач використав 176 548,00 куб.м води.
У свою чергу відповідач стверджує, що на добу з 2-х свердловин підприємством за добу в середньому видобувалось 478,9 кубічних метрів підземних вод, що значно менше від дозволеного - 600 куб.м. (2 свердловини х 300 куб.м.).
Як вбачається зі звітності про використання води за 2020 рік, лише в листопаді 2020 року підприємство перевищило ліміт (600 куб.м на добу) видобування води без спеціального дозволу, оскільки видобуло 18,3 тис. куб.м., за умови, що в листопаді 2020 року підприємство використовувало два водозабори.
Судом перевірено, що в акті перевірки Державної екологічної інспекції Центрального округу від 28 травня 2021 року № 53/03/4-10/2021/ПЗ контролюючим органом зазначається лише, що користування ділянкою надр (підземних вод) в період з 25 січня 2020 року по 01 лютого 2021 року здійснювалося без наявності спеціального дозволу.
При цьому, під час проведення позапланової перевірки ні кількість свердловин, ні кількість водозаборів, що використовувало підприємство саме у період з 25 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року контролюючим органом не було встановлено, оскільки в акті перевірки, а також додатках до акта такі дані не вказані.
Також саме під час проведення позапланової перевірки не було встановлено й і об'єму видобутої відповідачем води у спірний період, оскільки перевірка закінчилася 28 травня 2021 року, а інформацію з цього приводу Державна екологічна інспекція Центрального округу отримала лише після 07 червня 2021 року (т.1 а.с. 45).
Позивач, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції посилається на обставини, встановлені у справі №925/1041/20 в контексті застосування приписів частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однак, в межах розгляду справи №925/1041/20 судом апеляційної інстанції було встановлено обставини забору води із свердловин підприємства без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) з 30 липня 2018 року по 24 січня 2020 року, внаслідок чого допущено самовільне використання водних ресурсів в об'ємі 262 304,00 м. куб, за відсутності належних дозвільних документів.
Крім того, в якості доказів суд досліджував акт складений за результатами перевірки, що проводилася Державною екологічною інспекцією Центрального округу з 20 січня 2020 року по 24 січня 2020 року.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).
Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.
Перевіряючи доводи позивача щодо преюдиційності обставин, встановлених у справі №925/1041/20 для даної справи, колегією суддів також враховано, що Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року №925/3/7; пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року №910/24257/16).
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, що були встановлені рішенням суду в господарській справі №925/1041/20 не мають значення для даної справи та вони є різними.
Зокрема, є різними періоди господарської діяльності, що перевірялися контролюючим органом, та були предметом дослідження судами по цих двох справах (з 30.07.2018 до 24.01.2020 у справі №925/1041/20 та з 25.01.2020 по 31.12.2020 в даній справі), а отже і підстави для застосування такої міри відповідальності, як збитки в справах є різними.
З огляду на викладене, судом відхиляються доводи скаржника про врахування обставин, встановлених у справі №925/1041/20 як преюдиційних для даного спору.
Стосовно тверджень прокурора про те, що дві свердловини відповідача становлять в цілому один водозабір, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаних доводів позивач посилається на спеціальний дозвіл на користування надрами №4412 від 29.07.2013, спеціальний дозвіл на користування надрами №6509 від 2.05.2021 та висновку з оцінки впливу на довкілля від 08.09.2020 №1627/02/10-04-06/1.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Я правильно зауважив суд першої інстанції, ні прокурором, ні позивачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів того, що дві свердловини відповідача становлять в цілому один водозабір.
Колегія суддів звертає увагу на те, що висновок з оцінки впливу на довкілля та звіт про громадське обговорення планової діяльності відповідача надані суду в якості письмових доказів саме відповідачем (а не прокурором чи позивачем), водночас такі документи не є заявами по суті справи, а тому обставини що в них наведені не є обставинами, які визнаються відповідачем в розумінні ст. 75 ГПК України.
Крім того, висновок з оцінки впливу на довкілля затверджений на підставі звіту відповідача, що був складений станом на 06 березня 2020 року, а не станом на 31 грудня 2020 року (кінцева дата періоду, що перевірялася контролюючим органом).
Судом також враховується, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення прокурором чи позивачем не ставилося питання про необхідність призначення судом у справі експертизи щодо вирішення питання про те, чи є водозабірні свердловини відповідача окремими водозаборами, чи вони в комплексі складають єдиний водозабір, про що обґрунтовано зауважив суд першої інстанції.
Отже, дослідивши вказані докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач, зокрема в період: з 25.01.2020 по листопад 2020 року не дотримувався добового обсягу видобування підземних вод із кожного з наявних у цей період водозаборів.
За вказаних обставин, відповідно обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність складу цивільного правопорушення у цей період, а тому й відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як стягнення з відповідача збитків.
Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, за листопад 2020 року розмір шкоди контролюючим органом визначено не було, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення з відповідача 555 243 грн 46 коп.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у справі №925/1304/21.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 прийняте за повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у справі №925/1304/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.06.2022 у справі №925/1304/21 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Черкаську обласну прокуратуру.
4. Матеріали справи №925/1304/21 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 05.12.2022 після виходу судді з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
Є.Ю. Шаптала