Справа № 464/6065/22
пр.№ 1-кп/464/520/22
13.12.2022 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/6065/2022, внесене 29.11.22. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022142410000453, відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Нікополь Дніпропетровської області, зареєстрованого (зі слів) по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з освітою 9 класів, невійськовозобов'язаного, не працює, судимості згідно із ст.89 КК України не має, -
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,
де сторонами виступають з боку:
обвинувачення - прокурор ОСОБА_4 ;
захисту - обвинувачений ОСОБА_3 , -
учасники провадження - потерпілий ОСОБА_5 , -
з участю його учасників, -
ОСОБА_3 29 листопада 2022 року о 13 год по вул.Сихівська,14 в м.Львові, неподалік ТЦ «Іскра», маючи умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів та з метою протиправного збагачення, шляхом обману потерпілого ОСОБА_5 , під удаваним приводом здійснити телефонний дзвінок, заволодів майном останнього - мобільним телефоном «Xiaomi Mi Note 2 Premium» IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 вартістю 12000 грн, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Таким чином ОСОБА_3 вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.190 КК України.
Під час судового розгляду обвинувачений винуватість свою у вчиненні інкримінованого кримінального проступку визнав повністю та суду показання, наступні за змістом. Мати проживає в Германії, батька не знає з дитинства. Є ВІЛ-інфікованим з народження, хворів лімфомою Беркітта, у зв'язку з чим пройшов 6 хіміотерапій. З народження до 18 років був особою з інвалідністю П групи, після 18 років мав заново пройти обстеження і виробити документи для оформлення інвалідності, однак цього не зробив, так як не виготовив паспорт громадянина України і досі. Тому на сьогоднішній день не є особою з інвалідністю. За все своє повнолітнє життя ніде офіційно не працював, займався підробітками. Двічі за місцем народження притягався до кримінальної відповідальності за ст.190 та 286 КК України, але покарання відбув повністю, т.я. таке було призначене із застосуванням ст.75 КК України. Ні прокурору, ні органу досудового розслідування про це не розповідав. 18 серпня 2022 року у зв'язку із військовими подіями, які відбувалися за місцем його реєстрації, приїхав до Львова, де постійно проживає у храмі ОСОБА_6 с.Сокільники Львівської області. Вчинив інкриміновані йому дії тому, що не подумав головою, але наслідки вчинення таких дій йому були відомі. Він дійсно взяв у потерпілого мобільний телефон під приводом подзвонити, але втік. Повертати мобільний телефон потерпілому в добровільному порядку не збирався, т.я. одразу ж фактично викинув з телефону дві сім-картки. Коли до нього прийшли працівники поліції, то вимушений був повертати викрадений телефон. Він просив пробачення у потерпілого, але останній йому не вибачив. Зазначив, що більше подібного не вчинить.
З огляду на те, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального проступку визнав повністю, фактичні обставини справи ніким з учасників судового провадження не оспорюються з урахуванням думки потерпілого, а тому суд вважає за недоцільне дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та розглядає справу в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину, дав суду визнавальні показання, інші докази не досліджувалися, суд дійшов висновку, що його винуватість у вчиненні кримінального проступку є повністю доведеною, а тому повинен за такі дії нести кримінальну відповідальність та підлягає покаранню.
Відтак дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч.1 ст.190 КК України, т.я. він вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Загальні засади призначення покарання визначені ст.65 КК України.
Даною нормою закону визначено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таким чином при призначенні обвинуваченому покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України є кримінальним проступком проти власності, його наслідки, дані про особу винного, який згідно із ст.89 КК України судимості не має; є особою молодого віку, стан здоров'я (наявність зі слів хронічних захворювань: ВІЛ-інфікція, лімфома Беркітта); є неодруженим, не працює, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків та осіб на утриманні; під наглядом в наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває; пом'якшуючими виною обставинами органом досудового розслідування зазначені щире каяття та добровільне відшкодування заподіяної шкоди; обтяжуючі вину обставини органом досудового розслідування та судом не встановлені; посередню характеристику за місцем проживання; ст.314-1 КПК України не застосовувалась; виключно позитивну поведінку під час судового провадження.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину, добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 523/4890/19).
Обвинувачений у вчиненому не покаявся, його поведінка під час досудового розслідування була не щирою, останній приховав від дізнавача та прокурора притягнення його до кримінальної відповідальності, добровільно після вчинення кримінального проступку не відшкодував завдану шкоду потерпілому, адже повернення майна потерпілому відбулось як наслідок дій працівників поліції по виявленню та затримання обвинуваченого, який, як ствердив, не збирався викрадене повертати потерпілому, у зв'язку з чим викинув сім-картки, що у взаємозв'язку беззаперечно не свідчить про щирість його каяття та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, незважаючи на формальну вказівку таких обставин у обвинувальному акті.
Відтак, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його діяння - ч.1 ст.190 КК України - обмеження волі на строк один рік (з урахуванням вимог ст.61 КК України). Таке покарання буде покликане запобігти можливому вчиненню ним кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діянь, в максимальному його виді, проте мінімальних межах санкції статті.
Підстав для призначення ОСОБА_3 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини у їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить. Саме такий вид покарання, який полягає в триманні особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці, значимості такого для суспільства і бездоганної поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування є необхідними і достатніми для виправлення засудженого і попередження ним нових кримінальних правопорушень.
Проте, за умовами ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні у виді, зокрема, обмеження волі, враховуючи конкретні обставини вчиненого, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Тому з урахуванням особи винного, який судимості не має, висловив жаль з приводу вчиненого, просив вибачення у потерпілого, не перешкоджав розкриттю інкримінованого, стану його здоров'я, суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_3 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку в максимальному його розмірі, визначеному ч.4 ст.75 КК України, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього, відповідно до ст.76 КК України, обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи. Вказані обов'язки відповідно до вчиненого та особи винного будуть необхідними та достатніми для його виправлення та сприятимуть можливості довести запевняння обвинуваченого щодо невчинення у майбутньому кримінальних правопорушень.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов'язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Процесуальні витрати та заходи забезпечення кримінального провадження відсутні, цивільний позов не заявлено.
Речові докази, повернуті потерпілому під розписку, слід залишити по приналежності.
Оскільки під час підготовчого провадження, як і в подальшому під час розгляду справи, клопотань про обрання запобіжного заходу обвинуваченому не надходило та такий не застосовувався, враховуючи належну процесуальну поведінку останнього, відсутні підстави для обрання обвинуваченому запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.190 КК України та призначити йому покарання обмеження волі на строк один рік.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк три роки, та згідно із ст.76 КК України покласти на нього наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи.
Відповідно до ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Залишити по приналежності речовий доказ - мобільний телефон.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий суддя ОСОБА_7