Справа № 740/4777/22
Провадження № 2-а/740/58/22
13 грудня 2022 року м. Ніжин
Суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області Шевченко І. М., перевіривши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
установив:
09 грудня 2022 року позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Позивач у позовній заяві зазначив, що оскільки він зареєстрований по АДРЕСА_1 , то справа підсудна Ніжинському міськрайонному суду Чернігівської області. Однак з такими доводами погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. (…) Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно з п. 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не пізніше 1 січня 2023 року.
На сьогодні відсутній закон України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів. Отже, на цей час місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX.
Як убачається із доданої до позовної заяви копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , місце реєстрації позивача ОСОБА_1 - с. Городище Чернігівської області, яке відповідно до раніше визначеного адміністративно-територіального устрою знаходиться в межах колишнього Бахмацького району Чернігівської області, а тому з урахуванням п. 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» знаходиться в межах територіальної юрисдикції Бахмацького районного суду Чернігівської області.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З урахуванням вищевикладеного, справу слід направити до Бахмацького районного суду Чернігівської області за підсудністю.
Керуючись ст. 29 КАС України, суддя
ухвалив:
Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - передати до Бахмацького районного суду Чернігівської області за підсудністю.
Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 299 цього Кодексу.
Суддя І. М. Шевченко