Справа №2-5675/12 Головуючий у І інстанції Якусик О.В. Провадження №22-ц/824/7610/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
07 грудня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_2 ,
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року у справі №2-5675/12 задоволено позов ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
30 листопада 2021 року ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції із вказаною заявою посилаючись на те, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2020 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення, ухваленого Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року у справі №2-5675/12, з ПАТ «Фідобанк» на ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що боржником повністю виконано кредитне зобов'язання за рішенням суду в добровільному порядку, про що стягувачем видана відповідна довідка, просила визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що виконання кредитного забов'язання відбувалось на підставі заяви про реструктуризацію зобов'язань передбачених договором про споживчий кредит.
В п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року зазначено, що проведення відповідно до положень цього закону реструктуризації зобов'язань є підставою для визнання судом відповідно до ст. 432 ЦПК України виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Отже, на думку скаржниці, законодавством чітко та прямо передбачена можливість визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у випадку та після реструктуризації валютного кредиту.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі на адресу суду апеляційної інстанції не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору та стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та вирішено, зокрема, стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість по кредитному договору №232-В/05 від 22 жовтня 2008 року в розмірі 97 130 дол. США 71 центів, що еквівалентно 748 428,33 грн.
18 липня 2013 року на підставі вказаного рішення Дарницьким районним судом м. Києва було видано виконавчий лист, за яким Дарницьким РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м.Київ) проводиться виконавче провадження № 50622160.
09 червня 2018 року ПАТ «Фідобанк», в особі та від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги банку до позичальників та/або іпотекодавців та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, а саме: до ОСОБА_3 за кредитним договором № 232-В/05 від 22 жовтня 2008 року; до ОСОБА_1 за договором поруки № 232 від 22 жовтня 2008 року; до ОСОБА_3 за договором іпотеки від 23 жовтня 2008 року, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 26590.
Таким чином, 9 червня 2018 року ОСОБА_2 було набуто право вимоги за Кредитним договором №232-В/05 від 22 жовтня 2008 року, за договором поруки №232 від 22 жовтня 2008 року та договором іпотеки від 23 жовтня 2008 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що припинення обов'язку боржника за виконавчим документом у зв'язку зі сплатою боргу є достатньою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки погашення заборгованості відбулось під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення, що може слугувати підставою для повернення виконавчого документу у разі надходження відповідної заяви стягувача, закінчення виконавчого провадження на підставі повного фактичного виконання судового рішення у разі наявності відповідних доказів, проте не може бути підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступних обставин справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Зі змісту вказаних норм Закону слідує, що особа може виконати рішення суду добровільно до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження. Отже, добровільне виконання рішення має місце лише поза межами виконавчого провадження.
При цьому, Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає надання боржнику строку на добровільне виконання рішення суду з моменту відкриття виконавчого провадження, а тому добровільне виконання виконавчого документа можливе лише до моменту відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій.
Відповідно до статті 432 ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин.
Аналіз змісту наведеної норми свідчить про те, що можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню передбачена, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 599-601, 603-606 ЦК України).
Отже, матеріально-правовою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є сплата боргу поза межами виконавчого провадження, у зв'язку з чим, у боржника відсутній обов'язок з виконання виконавчого листа, виданого на підставі судового рішення.
У разі, якщо виконання зобов'язання за судовим рішенням відбулося в межах виконавчого провадження, стягувач має право подати до виконавця письмову заяву про повернення виконавчого документа, на підставі якої виконавець виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.
Згідно з Закону України «Про виконавче провадження», добровільним виконанням рішення суду вважається погашення заборгованості до надходження виконавчого документа на виконання.
Однак, сплата боржником боргу чи припинення обов'язку з інших підстав, які відбулись вже у відкритому виконавчому провадженні, не може бути підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Щодо доводів апелянта з приводу тих обставин, що зобов'язання було виконано на підставі договору реструктуризації, а тому є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи під час звернення до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 долучає до апеляційної скарги докази проведення реструктуризації боргу на підставі Закону України «Про споживче кредитування», а саме: повідомлення про реструктуризацію кредиту від 12 листопада 2021 року та довідку про виконання кредиту від 23 листопада 2021 року.
Однак такі докази, колегія суддів не може взяти до уваги, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції не можуть бути враховані надані ОСОБА_1 нові докази, які не були та не могли бути відомі суду першої інстанції на час розгляду справи й, відповідно, не досліджувались судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що заявник не надав суду належних , допустимих та достатніх доказів виконання ним своїх зобов'язань за виконавчим листом, а тому підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді: