05 грудня 2022 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 757/31766/21-ц
номер провадження №22-ц/824/4253/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики акціонерного товариства «Укрзалізниця» - Осьмака Андрія Васильовича
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року /суддя Остапчук Т.В./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення моральної шкоди, -
15 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Укрзалізниця») суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 62 840 грн. 11 коп., суму моральної шкоди у розмірі 110 000 гривень.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та ухвалою про виправлення описки від 04.07.2022 року, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 9261 гривень 53 копійки. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1728 гривень 40 копійок./а.с. 101-106/
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями по суті та рішенням про стягнення витрат, представник АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики АТ «Укрзалізниця» - Осьмак А.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив вказані рішення скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на правову допомогу.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає відсутність підстав для стягнення з АТ «Укрзалізниця» різниці у заробітку за час перебування ОСОБА_1 на простої, оскільки згідно з частиною 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Твердження позивача про те, що роботодавцем порушено його право на оплату праці, встановлене статтею 43 Конституції України є безпідставними та необґрунтованим, оскільки роботодавець вжив усіх можливих заходів, спрямованих на гідну оплату праці позивача під час запровадженого карантину на всій території України, виплатив одноразову грошову допомогу. Окремо наголошував, що ч. 2 ст. 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може застосовуватися виключно до правовідносин, пов'язаних з поновленням працівника на роботі. Позивач звернувся до суду з інших підстав - оскаржував наказ про переведення на простій, що свідчить про підміну понять «переведення на простій» - «оскарження звільнення», які слугують підставою для стягнення середнього заробітку.
Крім того, оскаржив ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2022 р. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. 00 коп. Вважав, що рішення підлягає скасуванню, оскільки є юридично необґрунтованим та прийнятим без повного та всебічного дослідження обставин справи, а сума стягнутих витрат є завищеною та неспівмірною порівняно із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також із сумою задоволених позовних вимог. Звертав увагу суду на те, що така послуга як здійснення представництва інтересів позивача (участь в судовому засіданні) при розгляді справи №757/31766/21-ц судом першої інстанції, не надавалась, оскільки судовий розгляд справи здійснювався без участі сторін.
ОСОБА_1 з відзивом на апеляційну скаргу не звертався, про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлявся належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення та ухвала скасуванню, на підставі наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні.
Апеляційний суд, досліджуючи матеріали справи встановив, що рішення суду першої інстанції не підписано суддею Остапчук Т.В. /а.с. 106/, тому воно підлягає обов'язковому скасуванню з цих підстав.
Встановлюючи обставини справи, судом встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах. На час розгляду справи позивач займає посаду заступника начальника відділу організації та контролю перевезень філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця».
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15.03.2021, справа №757/56148/20-ц, встановлено, що 26 листопада 2020 року № 82-од наказом Філії «Центр транспортної логістики» «Про запровадження режиму простою», у зв'язку із частковим зупиненням роботи, викликаним необхідністю виконання заходів щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», керуючись Положенням про філію «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 04 травня 2020 року, у доповнення до наказу від 20 березня 2020 року № 21-од запроваджено на період карантину, викликаного розповсюдженням вірусу COVID-19, режим простою з причин, що не залежать від працівника, працівникам філії відповідно до списку, до якого входив позивач.
Згідно із частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Станом на дату видання оскаржуваного наказу від 26 листопада 2020 року, заборона на вчинення окремих видів діяльності під час дії карантину була скасована на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392.
Вищенаведеним рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ філії «Центр транспортної логістики акціонерного товариства «Українська залізниця» від 26 листопада 2020 року № 82-од «Про запровадження режиму простою» в частині, що стосується позивача.
Як вбачається з позовних вимог, на думку позивача, суму на яку зменшено виплату заробітної плати за його підрахунками є 62 840 грн. 11 коп. без утримання податків і зборів. Згідно наданого розрахунку:
- грудень 2020 року - 12173 грн. 90 коп.,
- січень 2021 року - 19421 грн. 62 коп.,
- лютий 2021 року - 10793 грн. 05 коп.
- березень 2021 року - 19506 грн. 09 коп.
- квітень 2021 року - 11 738 грн. 50 коп.
На підтвердження сум виплаченої заробітної плати позивач надав розрахунки заробітної плати з грудня 2020 року по квітень 2021 року, а для обчислення середньоденної заробітної плати розрахунки за жовтень-листопад 2020 року.
Апеляційний суд не погоджується з вказаними розрахунками, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» про те, що до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, відповідачем категорично заперечується недоплата заробітної плати, за поясненнями роботодавця за час простою працівникам виплачувалась повна заробітна плата, встановлена їх контрактом. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має встановлену погодинну оплату праці.
Відповідачем також надано наказ від 22.04.2020 №26/од про запровадження неповного робочого тижня, з 01.07.2020 запроваджено чотириденний робочий тиждень.
Позивач, звертаючись до суду із позовом, просив стягнути невиплачену суму середнього заробітку за час простою, у зв'язку з його відміною, водночас, на підтвердження недоплат надав розрахункові листи, з яких такої недоплати не вбачається.
Так, за розрахунком заробітної плати за грудень 2020 року наданим позивачем вбачається, що за оплату простою в годинах 134,25 позивачеві виплачено 9163, 43 грн, норма годин встановлена 175, 50 з яких відраховані недопрацювання з неповним робочим днем кількістю 33 години та здійснена оплата почасовиків за 8, 25 год та вислуга років 8, 25 год.
За січень 2021 року норма годин складає 150,75, а оплата простою складає за 117,75 годин, при цьому вирахувано недопрацювання у 33 год за неповний робочий тиждень, недоплата відсутня.
За лютий 2021 року норма годин складає 160, 00, оплата простою складає за 63,5 годин, за вирахуванням недопрацювань 16, 50 та оплати відпустки 80 год, неспівпадіння норми годин та фактично відпрацьованого також відсутнє.
За березень 2021 року норма годин складає 177,75, оплата простою складає за 144,75 годин, за вирахуванням недопрацювань 33 год, недоплата відсутня.
За квітень 2021 року норма годин складає 174,25, оплата простою складає 71,75 годин, оплата почасовиків 86 год та за вислугу 86 год, за вирахування недопрацювань 16, 5 годин, недоплата відсутня.
При цьому апеляційний суд не враховує суми виплаченої матеріальної допомоги, яка не входить в структуру заробітної плати.
Таким чином, з доказів, наданих позивачем не вбачається неспівпадінь по встановленій нормі годин за кожен місця простою та здійсненим нарахуванням.
Інші докази в матеріалах відсутні, зокрема контракт та дані щодо формування структури заробітної плати, на що, як на комерційну таємницю посилається відповідач.
Отже, апеляційний суд доходить висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Щодо витрат на правову допомогу, 06 грудня 2021 року до суду першої інстанції звернулась представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ситайло Н.В. із заявою про їх відшкодування у розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, дослідивши заяву та матеріали справи, дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За правилами ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхіднихдля надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до договору про надання правової допомоги №5/2021-Ф від 10.05.2021 року, додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги № 5/2021-Ф від 10.05.2021 року, акту наданих послуг №10 від 10.11.2021 року фактичний розмір понесених позивачем судових витрат у зв'язку з розглядом судом справи № 757/31766/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення моральної шкоди, склав 20 000 грн. У договорі про надання правничої допомоги, додатковій угоді та акті виконаних робіт адвокатським об'єднанням зазначено об'єм послуг з надання правничої допомоги з деталізацією кожного її виду із затраченим адвокатом часом та їх вартістю. Як вбачається з п. 2.1.1. додаткової угоди №1 від 10.05.2021 року № 5/2021-Ф до Договору про надання правничої допомоги №5/2021-Ф від 10.05.2021 року, укладеного між АБ «ВАТТ ЕНД СТЕФЕНСОН» та ОСОБА_1 , сторони визначили наступний фіксований розмір гонорару адвоката за кожен вид правових послуг, зокрема: - 10 000,00 грн. на підставі встановленого Адвокатським об'єднанням рахунку, протягом розгляду справи у суді першої інстанції; 10 000,00 грн. встановленого Адвокатським об'єднанням рахунку, протягом 30 днів з моменту винесення рішення судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновків про стягнення 20 000 грн.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вказував, що сума стягнутих витрат є завищеною та неспівмірною порівняно із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також із сумою задоволених позовних вимог.
Водночас, за п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вимоги позову заявлені 172 840, 11 грн, з яких задоволено 9 261, 53 грн, що складає 5,35 %, а отже і розмір правової допомоги не міг складати 100% суми, у зв'язку з чим судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.
Отже, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, стягнення судових витрат на правову допомогу апеляційним судом залишається без задоволення, оскільки у вимогах позову відмовлено повністю.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики акціонерного товариства «Укрзалізниця» - Осьмака Андрія Васильовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення моральної шкоди.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року скасувати, відмовивши у стягненні витрат на правову допомогу.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця» компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір у розмірі 5073, 60 /п'ять тисяч сімдесят три гривні шістдесят копійок/ грн.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: