Апеляційне провадження № 22-ц/824/9692/2022
Справа 755/469/22
Іменем України
07 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Арапіної Н.Є. в м. Київ 01 липня 2022 року у справі за скаргою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» за участю приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Яна Анатолійовича, боржника ОСОБА_1 , заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, просило визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. у виконавчому провадженні № 64788681 щодо ухилення від виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язати приватного виконавця звернути стягнення на предмет іпотеки та передати його на реалізацію до ДП «СЕТАМ».
Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. перебуває виконавче провадження № 64788681, відкрите на виконання виконавчого листа № 2-2480/1-2010, виданого 28 лютого 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 4 188 441,12 грн., яким визначено звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 квітня 2006 року та додатковим договором до нього, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно наявної у стягувача інформації вказане нерухоме майно наявне в натурі, обтяжене іпотекою на користь стягувача та належить боржнику на праві власності, очевидно, що для його реалізації жодних перешкод немає. Стягувач з даного приводу подав виконавцю відповідну заяву, на яку виконавець надав відповідь - відмову № 1715 від 30 листопада 2021 року, мотивовану неможливістю здійснити реалізацію предмета іпотеки з огляду на реєстрацію місця проживання у вказаному нерухомому майні неповнолітньої особи. Вважав, що вказана бездіяльність виконавця є незаконною і такою, що порушує законні права та інтереси стягувача та не сприяє виконанню рішення суду. Зазначав, що боржник як іпотекодавець обтяжив майно правом користування ним неповнолітньою особою в силу власної недобросовісності та виключно з метою ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань та відповідного рішення суду, яке залишається невиконаним вже більше дев'яти років.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року скаргу задоволено, визнано протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. у виконавчому провадженні № 64788681 щодо ухилення від виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є ј частина квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язано приватного виконавця звернути стягнення на предмет іпотеки та передати його на реалізацію до ДП «СЕТАМ».
Боржник ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 41 Закону України «Про іпотеку», ст. 1, 2, 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», п. 1, 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, п. 28 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Вказував, що враховуючи наведені норми матеріального права виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.
Зазначав, що аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц, від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 2-2661/10.
За таких обставин, дії приватного виконавця щодо отримання згоди органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки та повідомлення стягувача про неможливість передання предмета іпотеки на реалізацію предмета іпотеки за відсутності такої згоди відповідають вимогам діючого законодавства.
Наголошував, що при постановленні ухвали судом не встановлено неправомірності дій приватного виконавця, а відповідно, суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов'язання останнього вчинити певні дії.
Від стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв'язку 19 серпня 2022 року, з клопотанням про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві стягувач посилався на те, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження з апеляційною скаргою отримав лише 15 серпня 2022 року, а строк для подачі відзиву встановлено судом до 18 серпня 2022 року. Крім того, 02 березня 2022 року Рада суддів в Україні опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, в яких зазначено, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану, фактично рада суддів визнала воєнний стан об'єктивною та поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Апеляційний суд, дослідивши клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу, вважає зазначені у ньому підстави поважними, а клопотання - обґрунтованим, і враховує, що встановлений судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу пропущено стягувачем лише на один день.
Враховуючи вищевикладене, суд продовжує ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та приймає його.
У відзиві на апеляційну скаргу стягувач повторно викладав обставини, зазначені в скарзі на бездіяльність приватного виконавця, зазначав, що боржник як іпотекодавець обтяжив майно правом користування ним неповнолітньою особою в силу власної недобросовісності та виключно з метою ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань та відповідного рішення суду, яке залишається невиконаним вже більше дев'яти років. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається, що спростовує позицію апелянта в повному обсязі. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки.
Наводив правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 754/15589/14-ц.
Вважав, що позиція боржника є правом надмірного формалізму, що нівелює обов'язковість судових рішень та суперечить основоположному принципу судочинства.
В судовому засіданні 07 грудня 2022 року, яке мало продовжуватися в режимі відеоконференції після перерви 09 листопада 2022 року, представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» Пасацький Ю.О. на зв'язок не вийшов та направив клопотання про відкладення розгляду справи у випадку неможливості проведення судового засіданні в режимі відеоконференції.
Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд врахував наступне.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про відкладення розгляду справи та можливість продовження розгляду справи у відсутності представника ТОВ «Фінансова компанія «ІнвестохіллсВеста».
Крім того, в судове засідання не з'явився ОСОБА_1 , яким подано апеляційну скаргу. Апеляційним судом здійснювалися заходи щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи, шляхом направлення судових повісток-повідомлень за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 , апеляційний суд знов таки керується тим, що практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Разом із тим, особа, яка подала апеляційну скаргу, судову повістку-повідомлення про виклик в судове засідання на 07 грудня 2022 року не отримав, відповідно до відмітки на поштовому відправленні, адресат відсутній за адресою.
Керуючись вищенаведеними нормами п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 371,ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційним судом визнано за можливе розглянути справу у відсутності нез?явившихся учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення від 18 листопада 2010 року та додаткового рішення від 25 жовтня 2011 року за позовом ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 99/06/01/CL від 19 квітня 2006 року та додаткової угоди від 18 квітня 2008 року в сумі 4 188 441,12 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки та договором іпотеки від 19 квітня 2006 року та додатковим договором до нього від 22 квітня 2008 року, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого групою приватизації Управління справами Верховної Ради України 18 лютого 2002 року згідно з розпорядженням від 18 лютого 2002 року за № 26 та зареєстрованою в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за № 9297 від 19 лютого 2002 року (а. с. 155).
На а. с. 95 - 99 знаходиться копія ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2021 року в справі № 755/18217/20, якою задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», замінено стягувача у виконавчому провадженні, відкритому відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з примусового виконання виконавчих листів по справі № 2-3480/1-2010.
На а. с. 100 - 101 знаходиться копія ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року в справі № 755/5055/20, якою задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», виправлено описки у виконавчих листах, а саме зазначено правильний номер справи.
На а. с. 104 знаходиться копія постанови державного виконавця від 03 березня 2021 року у ВП № 50630927 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Постановою приватного виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 11 березня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № 64788681 на примусове виконання виконавчого листа № 2-2480/1-2010, виданого 28 лютого 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва (а. с. 106 - 107).
Постановою приватного виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 11 березня 2021 року у ВП № 64788681 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 112 - 113).
24 листопада 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. з заявою, в якій просило здійснити необхідні дії щодо передачі описаного майна на реалізацію, а саме призначити суб'єкта оціночної діяльності для підготовки звіту про оцінку майна, після отримання звіту про оцінку майна здійснити передачу майна на реалізацію (а. с. 151 - 152).
На а. с. 7 знаходиться копія листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. на адресу ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» від 30 листопада 2021 року, яким повідомлено, що вимоги стягувача щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності з подальшою передачею майна на реалізацію до ДП «СЕТАМ» є безперспективними, так як згідно наявної інформації в межах виконавчого провадження № 64788681, за яким боржником є ОСОБА_1 , на ј квартири з 10 квітня 2019 року прописана (зареєстрована) малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і боржником постійно вживаються дії щодо безперервної реєстрації малолітніх дітей за зазначеною адресою, в зв'язку з чим приватний виконавець вимушений відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» у подальшій передачі на реалізацію даного нерухомого майна.
На а. с. 9 - 11 знаходиться копія роздрукованої інформації про виконавче провадження № 64788681.
На а. с. 12 - 13, 144 - 145 знаходяться копії витягів з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого станом на 11 березня 2021 року за вказаною адресою з 10 квітня 2019 року зареєстрована ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Задовольняючи скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на бездіяльність приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. на виконанні перебуває виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення. Отже, бездіяльність приватного виконавця щодо ухилення від виконання виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є ј частина квартири, є неправомірною.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи і здійснені з застосуванням норм матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (норми матеріального права тут і в подальшому наведені в редакції станом на час звернення стягувача до виконавця з заявою про передачу описаного майна на реалізацію 24 листопада 2021 року) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Згідно п. 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами: у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Згідно п. 28 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців. Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Відтак, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-2 (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 07 жовтня 2020 року в справі № 2-2661/10 (провадження № 61-10900св19), оскільки в наведених справах обставини суттєво відрізняються, а саме предметом оскарження є дії/бездіяльність виконавця у виконавчих провадженнях на виконання рішень суду про стягнення заборгованості, а не судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб.
Крім того, відповідно до правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року в справі № 723/1021/19 (провадження № 61-18892 св 21), від 02 жовтня 2019 року в справі № 335/4107/15 (провадження № 61-5694св21)звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житла, право користування яким належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Виходячи з вищевикладеного, згода органу опіки та піклування при виконанні судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, законом не вимагається.
Тому висновки суду першої інстанції про неправомірність бездіяльності приватного виконавця щодо непередачі спірного майна на реалізацію при наявності відмови органу опіки та піклування щодо надання відповідного дозволу є правильними та обґрунтованими.
Враховуючи наведене, не ґрунтуються на вимогах закону та правових висновках Верховного Суду доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було встановлено неправомірності дій приватного виконавця, є необґрунтованими, спростовуються змістом самої ухвали суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд враховує, що доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджено реєстрацію неповнолітньої ОСОБА_5 в квартирі за вказаною адресою з 10 квітня 2019 року після укладення договору іпотеки та ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак вчинення приватним виконавцем дій, спрямованих на направлення на реалізацію даної квартири, не порушує прав неповнолітньої дитини.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києвавід 01 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2022 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.