справа № 757/61131/21-ц головуючий у І інстанції: Бусик О.Л. провадження 22-ц/824/6884/22 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
06 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Олійника В.І.
за участю секретаря: Даньшиної І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м.Києва від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Камінська Д.В., звернулася із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що з 06 липня 2012 року вона працювала в ДП «Донецька залізниця», яке було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
01 березня 2017 року на підставі наказу від 20 березня 2017 року позивачу було підвищено оклад на 25 відсотків Особової картки працівника форми №П-2.
З 20 березня 2017 року згідно з наказами від 17 березня 2017 року та від 17 березня 2017 року було встановлено простій працівника виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіонально філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам не залежним від працівників.
Згідно з наказом від 10 липня 2017 року позивач з 17 липня 2017 року була звільнена у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
В день звільнення позивачу було видано трудову книжку, однак не виплачена заборгованість із заробітної плати відповідно до розрахунку в тому числі грошова компенсація за невикористану відпустку в сумі 11 603,33 грн.
Зазначені дії відповідача є порушенням вимог ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 236 568,75 грн.
Крім того, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача загальну суму компенсації у розмірі 2 473,93 грн.
Зазначала, що у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, позивач знаходився в тяжкому фінансовому стані, не мав можливості для гідного існування, зазнавав моральних страждань.
Просила стягнути заборгованість із заробітної плати в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 11 603,33 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 17 липня 2017 року до 30 листопада 2021 року 236568,75 грн., стягнути компенсацію у розмірі 2 473,93 грн.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 19 січня 2022 року позов задоволено частково. Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки заборгованість із заробітної плати в сумі 10341 грн. 52 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 236 568 грн. 75 коп. компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2473 грн. 93 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу.
Посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зазначає, що у зв'язку із відсутністю організаційний та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу, де працювала позивачка, з 16 березня 2017 року нарахування заробітної плати було припинено, оскільки підприємство було захоплено невідомими особами.
Зауважує, що позивачем та судом не враховано необхідність утримання податків та зборів із спірних сум.
Зауважує, що в діях АТ «Українська залізниця» відсутня вина, яка призвела до невиплати позивачці заробітної плати, а тому вважає, що відсутні підстави для покладення на підприємство обов'язку із виплати середнього заробітку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця» та 16 червня 2017 року звільнена з посади у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом № 236/ДНД та №19/ІОЦ начальника дирекції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекцію. В зазначених наказах зазначалось, що на час простою за час простою розраховувати 2/3 ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку.
Колегія суддів зазначає, що на підставі Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 реорганізовано ІОЦ ДП «Донецька залізниця» у ВП ІОЦ структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» тобто відповідача у справі.
Відповідно до частини 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
За змістом частини 1 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед Позивачем має довести саме роботодавець.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплати заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо покладено на роботодавця, а не на працівника.
У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
16 червня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. В день звільнення їй було видано трудову книжку.
Відповідно до наданих позивачем відомостей, останній було нарахована, заробітна плата за березень 2017 року - 2688,20 грн, за квітень 2017 року - 1078,12 грн, за травень 2017 року - 4667,60 грн, за липень - 3169,41 грн.
В той же час, згідно з відомістю про виплату грошей за березень 2017 року ОСОБА_1 21 липня 2017 року отримала 1261,81 грн.
Таким чином, на момент звільнення, ОСОБА_1 знала про своє порушене право, водночас, про поновлення строку не заявляє, жодних обставин звернення через чотири роки до суду після порушення прав не вказує, лише констатує наявність безстрокового права на звернення у відповідності до рішення Конституційного Суду.
Разом з цим, відповідач додав довідку від 08 грудня 2021 року про доходи позивача за січень-липень 2017 року з якої вбачається, що за період з квітня 2017 року по липень 2017 року фактична кількість відпрацьованих годин позивача - 0,00 годин, нарахована заробітна плата 0,00 грн., виплата за березень відповідає вказаній позивачем. Вказана довідка підписана начальником дирекції залізничних перевезень Подлузьким В.О. та бухгалтером Наконечною Ю.В. і засвідчена печаткою Донецького та Луганською дирекцією залізничних перевезень АТ «Укрзалізниця».
Суд першої інстанції не надав вказаній довідці належної правової оцінки, визнавши належними лише докази сторони позивача.
Крім того, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 зазначено, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Такі ж висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду і Верховного Суду України, не перевірив доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які він не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, враховуючи викладені обставини справи та висновки, апеляційний суд дійшов висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 19 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «06» грудня 2022 року.
Головуючий
Судді: