Справа № 120/4067/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
07 грудня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,
представника відповідача (Могилів-Подільської міжрайонної МСЕК) - Горбового В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи та Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про виключення із індивідуальної програми реабілітації інваліда реабілітаційних заходів (медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та санаторно-курортне лікування один раз в три роки);
- зобов'язати Могилів-Подільську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію забезпечити визнання розвитку паталогічного ушкодження здоров'я, заподіяного виробничою травмою, яке є довічним каліцтвом;
- зобов'язати Могилів-Подільську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію розробити та призначити належну індивідуальну програму реабілітації інваліда, в яку включити медичну реабілітацію в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів постійно, і санаторне - курортне лікування про профілю один раз в рік, щорічно, без проходження медичного огляду МСЕК;
- зобов'язати Могилів-Подільську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію визначити дату контролю за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда безтерміново.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року позов задоволено частково.
А саме, суд визнав протиправним рішення Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії щодо виключення із індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_1 таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та санаторно-курортного лікування щороку та зобов'язав Могилів-Подільську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію переглянути індивідуальну програму реабілітації інваліда № 235 від 16.02.2022 в частині можливості визначення ОСОБА_1 таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та санаторно-курортного лікування щороку та прийняти щодо цього відповідне рішення із урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідачем - Могилів-Подільською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.
Так, на переконання апелянта, судом першої інстанції не відзначено жодного нормативно - правового акту, який було б порушено Могилів-Подільською МСЕК під час розроблення індивідуальної програми реабілітації інваліда №235 від 16.02.2022 року.
Окрім того, апелянтом заперечується правомірність зобов'язальної частини оскаржуваного рішення щодо перегляду індивідуальної програми реабілітації інваліда та прийняття відповідного рішення, оскільки суд не є медичною установою і будь-які висновки з вказаних питань виходять за межі тих обставин, які підлягали дослідженню судом.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів відповідача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 грудня 2022 року.
В судовому засіданні представник відповідача, апелянта у справі, доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.
Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи, відповідач у справі, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи
В призмі приписів ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи відсутність заперечень з боку представника відповідача, апелянта у справі, про розгляд справи за відсутності позивача та представника Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за даної явки сторін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Судом встановлені наступні обставини справи.
ОСОБА_1 в березні 1990 року отримав виробничу травму: перелом кісток правої гомілки, що призвело до незворотних наслідків: укорочення правої нижньої кінцівки на 2 см, хронічного остеомієліту в стадії ремісії. Анколіоз правого колінного суглобу під кутом 180*, деформуючий артроз правого колінного суглобу 3 ст., у зв'язку з чим позивачу з 01.03.1990 встановлено третю групу інвалідності безтерміново.
В подальшому, позивач періодично, один раз на два роки, проходив медико-соціальну експертну комісію, за наслідками якої розроблялась індивідуальна програма реабілітації інваліда, де визначалися необхідні реабілітаційні заходи, спрямовані на відновлення та компенсацію порушених та втрачених функцій організму і здібностей.
Відповідно до довідки Могилів-Подільської міжрайонної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 042101 від 05.02.2018 за результатами повторного огляду ОСОБА_1 останньому визначено ступінь втрати професійної працездатності в 60 відсотків, а також визначено потребу у медичній та соціальній допомозі, яка має включати в себе: ортопедичне взуття, палиця, медикаментозне лікування, медична реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також санаторно-курортне лікування.
Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_1 на протязі 2015-2019 років, з поміж іншого, призначалися такі реабілітаційні заходи як медична реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також щорічне санаторно-курортне лікування (ІПР інваліда № 37-32 від 12.01.2015, ІПР інваліда № 18-17 від 04.01.2017, ІПР інваліда № 182-166 від 05.02.2018).
Проте, з 2020 року в індивідуальній програмі реабілітації інваліда №181 від 03.02.2020 Могилів-Подільською міжрайонною МСЕК не було визначено для позивача такого заходу відновної терапії як реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів.
А в наступній індивідуальній програмі реабілітації інваліда №235 від 16.02.2022 ОСОБА_1 зменшено періодичність проведення санаторно-курортного лікування до одного разу в 3 роки.
Позивач, вважає, що оскільки ще в 2018 році згідно довідки МСЕК при встановленні йому ступеня професійного працездатності та визначенні в потребі медичної реабілітації передбачено для нього обов'язкову реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та щорічне санаторно-курортне лікування, тому даний висновок носить безстроковий характер, а необхідність у такій реабілітації постійно підтверджувалася профільними лікарями, у яких він проходив лікування.
Таким чином, не погоджуючись зі зменшенням Могилів-Подільською міжрайонною МСЕК раніше встановлених для реабілітаційних заходів в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази та рекомендації лікуючих лікарів позивача щодо необхідності продовження позивачу таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також щорічному санаторно-курортному лікуванні ідуть в розріз із тими висновками, до яких дійшов Могилів-Подільський МСЕК, складаючи позивачу індивідуальну програму реабілітації інваліда від 16.02.2022 № 235.
При цьому, суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, врахував неможливість надання оцінки відповідним медичним питанням, які відносяться до виключної сфери відання медико-соціальний експертних комісій, і як наслідок неможливість зобов'язування вчинити ті дії, про які просить позивач, ухвалив зобов'язати Могилів-Подільську міжрайонну МСЕК переглянути індивідуальну програму реабілітації інваліда №235 від 16.02.2022 в частині можливості визначення останньому таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та санаторно-курортного лікування щороку та прийняти щодо цього відповідне рішення із урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, виходить із наступного.
Як вірно відзначено судом першої інстанції, спірним питанням в межах даної справи є правомірність не включення відповідачем до індивідуальної програми реабілітації інваліда № 235 від 16.02.2022 таких реабілітаційних заходів для позивача як реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та щорічне санаторно-курортне лікування.
Так, статтею 49 Конституції України визначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціальноекономічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21.03.1991 року №875-XII (Закон № 875-XII) особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 2 Закону №875-ХІІ визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Згідно зі ст. 4 Закону №875-ХІІ діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об'єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров'я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.
Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Статтею 5 Закону №875-ХІІ визначено, що порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757та визначає механізм виконання та фінансування індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (Положення №757).
Відповідно до п. 2 Положення №757 індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю (індивідуальна програма) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей особи з інвалідністю та дитини з інвалідністю.
Згідно з п. 3 Положення №757 індивідуальна програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю, затвердженоїпостановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686(1686-2006-п) (Офіційний вісник України, 2006 р., № 50, ст. 3311).
Відповідно до п.8 Положення №757 індивідуальна програма розробляється за участю особи з інвалідністю чи законного представника дитини з інвалідністю фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням в межах компетенції спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації осіб з інвалідністю.
Згідно з п.9 Положення №757 порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики, МОН, Мінсім'ямолодьспортом.
Згідно з п. 12, п. 14 цього Положення у разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програми фахівці реабілітаційних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів. МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою.
Медико-соціальна реабілітація хворих, інвалідів та людей похилого віку - це процес відновлення або підтримки максимально можливого рівня фізичного, психологічного та соціального статусу у даної категорії осіб (враховуючи і дітей), які втратили будь-які функції внаслідок хронічного або вродженого захворювання, оперативного втручання або травми, за допомогою координовано проведених заходів державного медичного, психологічного, соціального, педагогічного, професійного, економічного та законодавчого характеру настільки, щоб вони могли уникнути інвалідності або матинайменший ступінь втрати працездатності, пристосуватися до нових умов життя та бути інтегрованими в суспільство з досягненням соціальної та економічної незалежності та дійсного рівноправ'я при порівнянні з практично здоровими людьми.
В той же час, механізм складання форм індивідуальної програми реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів (далі - ІПР), заповнення ІПР, унесення до неї змін і результатів про виконання реабілітаційних заходів, а також підбиття підсумків виконання ІПР, визначено Порядком складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 жовтня 2007 року N 623 (далі Порядок №623).
Пунктом 1.1 Розділу 1 Порядоку N 623 передбачено, що заповнення ІПР та підбиття підсумків про її виконання здійснюється медико-соціальними експертними комісіями (далі - МСЕК), лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - ЛКК).
У разі потреби до складання окремих розділів ІПР залучаються спеціалісти закладів охорони здоров'я, органів праці та соціального захисту населення, освіти, державної служби зайнятості, цільових страхових фондів та інших органів, що здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів. Залучення таких спеціалістів до складання ІПР відбувається шляхом безпосередньої їх участі в роботі (засіданнях) МСЕК, ЛКК.
У разі потреби, для складання або корегування ІПР, інваліда можуть направити до обласної, центральної міської, Кримської республіканської МСЕК, Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, Українського державного науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів, обласної (міської) ЛКК, науково-дослідних інститутів педіатричного профілю. Термін складання ІПР не повинен перевищувати одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК.
Унесення змін до ІПР здійснюється МСЕК, ЛКК та, у разі потреби, її оперативного коригування і в межах повноважень - реабілітаційними комісіями реабілітаційних установ.
Пунктом 2.7.1. Порядку № 623 визначено, що Розділ 1 "Медична реабілітація" заповнюється відповідно до потреби інваліда (дитини-інваліда) в заходах медичної реабілітації. Указуються характер медичних заходів, їх кількість, обсяг, методи та строки виконання, при необхідності із залученням до формування цього розділу в разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я.
Таким чином, аналіз вказаних норм Положення N 757 та Порядку N 623 свідчить, що при складанні ІПР, в тому числі, і при визначенні для інваліда реабілітаційних заходів та способу їх реалізації, МСЕК не проводять власних досліджень, а лише проводять огляд особи та вивчають медичні документи, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу, при цьому можуть бути залучені спеціалісти закладів охорони здоров'я, органів праці та соціального захисту населення, освіти, державної служби зайнятості, цільових страхових фондів та інших органів, які здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, а також враховано побажання особи і інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, Могилів-Подільською міжрайонною МСЕК були визначені вид та ступінь обмежень життєдіяльності інваліда, позивача у справі, а саме обмеження до пересування та до трудової діяльності, при цьому, клініко-функціональний діагноз захворювання останнього є незмінним з часу встановлення інвалідності.
Разом з тим, при визначені потреби інваліда в реабілітаційних заходах відповідач відмовив рекомендувати позивачу такий захід медичної реабілітації як медичну реабілітацію в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, який до цього постійно визначався позивачу на протязі 2015-2019 років, та обмежив періодичність санаторно-курортного лікування позивача зі щорічного на один раз в три роки.
Як пояснено представником апелянта, Могилів-Подільський міжрайонний МСЕК виходив з давності виробничої травми позивача, яка мала місце в 1990 році, незворотності її наслідків та, пов'язаною з цим, недоцільністю медичної реабілітації інваліда в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладах, оскільки для підтримання стану здоров'я позивача достатньо проведення санаторно-курортного лікування один раз в три роки.
В той же час, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №042101 від 05.02.2018 за результатами повторного огляду ОСОБА_1 , яким було визначено ступінь професійної втрати працездатності останнього в 60%, відповідачем, Могилів-Подільською міжрайонною МСЕК, визначено потребу у медичній та соціальній допомозі позивача, яка має включати в себе: ортопедичне взуття, палиця, медикаментозне лікування, медична реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також санаторно-курортне лікування.
В даному випадку, суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідач підтверджував необхідність в медичній реабілітації позивача в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також щорічному санаторно-курортному лікуванні на протязі 2015-2020 років, включаючи такі реабілітаційні заходи до індивідуальної програми реабілітації інваліда.
При цьому, не надаючи доказів того, що у зв'язку із давністю отриманої виробничої травми позивача відбулися такі зміни в медичному стані потерпілого, які б зумовлювали недоцільність застосування відповідних заходів медичної реабілітації та їх заміни, відповідачі в 2022 році дійшли висновку, що потреба позивача в медичній реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також щорічному санаторно-курортному лікуванні відпала, з огляду на незмінність характеру захворювання та давності травми. Ґрунтовних мотивів прийняття такого рішення та доказів на його підтвердження відповідачі всупереч положенням ч. 2 ст. 77 КАС України не надали ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Натомість, позивачем долучено до матеріалів справи докази (медичні висновки лікарів) з яких слідує, що згідно із консультативним висновком лікаря-травматолога Чернівецької ЦРЛ від 03.08.2022, консультативним висновком лікаря-хірурга Чернівецької ЦРЛ від 10.08.2022 позивачу, враховуючи встановлений діагноз та погіршення стану його здоров'я, рекомендовано як санаторно-курортне лікування так і медична реабілітація в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів.
До того ж, згідно виписок і медичної карти хворого, які надані санаторно-курортними закладами за місцем їх останнього відвідування позивачем (ДП «Клінічний санаторій ім. Горького» м. Одеса - 07.06.2018, ДП «Клінічний санаторій «Авангард» м. Немирів - 27.12.2020) ОСОБА_1 висловлено рекомендації у необхідності щорічного проходження санаторно-курортного лікування з метою підтримання стану його здоров'я.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні у матеріалах справи докази та рекомендації лікуючих лікарів позивача щодо необхідності продовження таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, а також щорічному санаторно-курортному лікуванні ідуть врозріз із тими висновками, до яких дійшов відповідач, складаючи позивачу індивідуальну програму реабілітації інваліда від 16.02.2022 № 235.
Стосовно доводів апелянта про нечіткість зобов'язальної частини рішення суду першої інстанції, ухваленої поза межами повноважень та врозрізі з нормами процесуального законодавства, судова колегія відзначає наступне.
Повноваження суду при вирішенні справи визначенні приписами ст. 245 КАС України.
Так, згідно з пунктами 2, 4 частини 2 вказаної статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, за частинами 3, 4 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що суд першої інстанції, виходячи із предмету даного спору та суті спірних правовідносин, відзначив про неможливість суду надавати оцінку відповідним медичним питанням, які відносяться до виключної сфери відання медико-соціальних експертних комісій, позаяк суд не є спеціалізованою установою в медичній сфері. Тобто, судом чітко зазначено про неможливість зобов'язання відповідачів, які є спеціалізованими медичними установами, вчинити ті дії, про які просить позивач у своїх вимогах, так як вони виходять за межі тих обставин, які підлягали дослідженню судом.
При цьому, керуючись пунктами 12-14 Положення N 757, пунктом 1.1 Порядку № 623, суд першої інстанції визнав за можливе внесення відповідачем змін до індивідуальної програми реабілітації та коригування визначених у ній реабілітаційних заходів тільки МСЕК.
За таких обставин, суд першої інстанції, в ході здійсненого та детального аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та з врахуванням специфіки спору, дійшов обгрунтованого висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Могилів-Подільської міжрайонної МСЕК переглянути індивідуальну програму реабілітації інваліда № 235 від 16.02.2022 в частині можливості визначення ОСОБА_1 таких реабілітаційних заходів як медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів та санаторно-курортного лікування щороку та прийняти щодо цього відповідне рішення із урахуванням висновків суду.
В розрізі викладеного, судова колегія відхиляє також доводи апелянта про нечіткість рішення суду в частині зобов'язання вчинити дії, оскільки, як відзначено вище, суд першої інстанції не втручається у виключну компетенцію органів МСЕК, позаяк не є медичною установою. Відповідні висновки стосовно внесення змін в реабілітаційну програму інваліда мають зробити відповідачі за результатами повторного дослідження документів позивача з врахуванням висновків суду, що мають місце в межах даного провадження.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Могилів-Подільської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 грудня 2022 року.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.