09 грудня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/4194/22-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2015 року по день фактичної виплати ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01 січня 2015 року по день фактичної виплати 19 лютого 2021 року.
Відповідно пункті 3 та 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Однак до позову не додано документ про сплату судового збору.
Водночас у позові вказано, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі підпунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Втім, такі твердження позивача є помилковими, виходячи з наступного.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі- у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
На переконання суду, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимогу позивача, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, адже така не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Тому, посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" є безпідставними.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Згідно з указаною нормою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнено учасників бойових дій лише у тих справах, які пов'язані із порушенням їхніх прав, тобто прав як учасника бойових дій.
Разом з тим зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них регулюються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Частиною другою статті 4 Закону №3551-ХІІ встановлено, що до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені статтею 12 Закону №3551-XII.
Частиною другою статті 22 Закону №3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб, з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.
Зазначене відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 (провадження №14-730цс19).
Водночас суд зауважує, що серед переліку пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначеного статтею 12 Закону №3551-XII, немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогою, подібною до тієї, з якою позивач звернувся у вказаній справі.
Додані до позову матеріали свідчать про те, що, оскаржувана позивачем бездіяльність безпосередньо не пов'язана з наявним у нього статусом учасника бойових дій та не зачіпає порядку, обсягу соціальних гарантій позивача чи будь-яким іншим чином стосується його соціального і правового захисту саме як учасника бойових дій.
Враховуючи викладене, позивачем за вимогу, що стосується компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати необхідно сплатити судовий збір.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про судовий збір” судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України “Про судовий збір”. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481 гривень.
Отже, сума судового збору за звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом за одну вимогу немайнового характеру становить 992,40 грн (2481,00 грн*0,4).
Таким чином, позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Судовий збір повинен бути сплачений на наступні банківські реквізити: отримувач Чернівец.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку UA538999980313141206084024405; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Крім цього, суд зазначає таке.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені строки звернення до адміністративного суду.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, у справах щодо звільнення з публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
У прохальній частині позову позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої при проходженні позивачем військової служби у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, зобов'язати провести перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Суд зауважує, що вказані позовні вимоги, є вимогами які стосується проходження позивачем публічної служби.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що для звернення до суду з указаними вимогами встановлений місячний строк.
З аналогічних підстав, суд вважає, що встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства місячний строк звернення до суду застосовується і до позовної вимоги позивача щодо зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2015 року по день фактичної виплати 19 лютого 2021 року.
Так, з огляду на зміст заявленої вимоги, зважаючи на те, що фактична виплата індексації проведена 19 лютого 2021 року, про що самостійно вказується позивачем у позові, то перебіг строку звернення до адміністративного суду з позовом у названій вище частині почався з 20 лютого 2021 року - наступного дня після фактичного розрахунку відповідача з позивачем. А тому строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з даною позовною вимогою у межах, установлених законом, тривав з 20 лютого 2021 року по 22 березня 2021 року (20 та 21 березня - вихідні дні).
Між тим, з даною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 01 грудня 2022 року. Тобто, з пропуском строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що до позовної заяви надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, що фактично свідчить про визнання позивачем факту пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом.
Водночас суд звертає увагу на те, що в обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що для звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум грошового забезпечення встановлено тримісячний строк звернення до суду, у відповідності до статті 233 Кодексу законів про працю України. При цьому позивач вважає вірним обраховувати початок цього строку з 19 липня 2022 року - дня внесення змін до Кодексу законів про працю в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору. Водночас тримісячний строк звернення до суду з 19.07.2022 року, на думку позивача, мав бути зупинений з 20.07.2022 року у зв'язку з проходженням військової служби представником позивача та продовжений із 04.09.2020 року із закінченням такого 04.12.2022 року. Зважаючи на викладене, просив суд визнати зазначені причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду.
Між тим, посилання у поданій заяві про необхідність застосування у цих відносинах строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, є помилковим, адже, як зазначено вище, спірні відносини виникли у зв'язку із проходженням позивачем публічної служби, а тому застосуванню підлягає спеціальний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд з цим надаючи оцінку причинам, зазначеним у поданій заяві, у зв'язку з якими позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі № 320/2915/20 та ін., які суд враховує у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Із змісту доводів заяви позивача не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права ОСОБА_1 на звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк.
Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, наголошує, що у поданій заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду не наведено:
- причин, пов'язаних безпосередньо з ОСОБА_1 , які унеможливили її звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк;
- обставин, які виникли об'єктивно, незалежно від волі позивача саме протягом строку, який пропущено, а не після закінчення цього строку.
Суд також звертає увагу та враховує те, що Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року (справа №340/1019/19) вказав, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поряд з цим, поняття “особа повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом і в постанові від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у поданій заяві не наведено причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які би можна було визнати поважними.
Подана заява про поновлення строку звернення до суду є безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду неповажними та відмовити у задоволені заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави (причини) для поновлення строку, й надати докази поважності причин його пропуску, а також подати документ про сплату судового збору.
4. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк