02 грудня 2022 року справа № 580/4521/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо несвоєчасного повного остаточного розрахунку при звільнення позивача з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення;
- стягнути з Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, за період з 09.10.2021 по 27.07.2022 включно у сумі 165677,88 грн.
Ухвалою судді від 03.10.2022 відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи в судове засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на те, що останнім днем проходження військової служби було 04.08.2021, відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні лише 08.10.2021.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №580/9308/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби у зв'язку з невиплатою одноразової грошової допомоги при звільненні; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2021 по 08.10.2021.
Разом з тим, пізніше відповідачем нараховано та 27.07.2022 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 59688,70 грн., не виплачену ним під час проходження військової служби, тому позивач вважає, що фактичний остаточний розрахунок при звільненні військової служби проведено відповідачем 27.07.2022, а не 08.10.2021 як вважалося попередньо, тобто через 357 календарних днів, а не 65 після звільнення.
У відзиві на адміністративний позов відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульоване питання щодо звільнення військовослужбовців та порядку проведення з ними розрахунку, тому посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є необґрунтованими і безпідставними.
На думку відповідача, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відповідач також подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 наказом начальника Золотоніського РТЦК та СП від 24.02.2022 №69/2022 позивача призвано на військову службу за мобілізацією.
Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд враховує, що згідно пункту 5 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Враховуючи, що позивач ініціював звернення до суду з позовом за захистом порушених на його думку прав після його призову на військову службу, тому на переконання суду, перебування позивача у складі Збройних Сил України не є перешкодою для розгляду спору по суті, відповідно суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений з військової служби наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 16.07.2021 № 183 та виключений зі списків особового складу Золотоніського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки наказом начальника цього ж центру (по стройовій частині) від 04.08.2021 № 15.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №580/9308/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби у зв'язку з невиплатою одноразової грошової допомоги при звільненні; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2021 по 08.10.2021.
Згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі документообігу Черкаського окружного адміністративного суду, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №580/6844/21, яке набрало законної сили 02.05.2022, зобов'язано Черкаський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, буд. 19, код ЄДРПОУ - 07735288) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за період з 19.07.2016р. по 23.06.2017р. із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі №580/6844/21, відповідачем 27.07.2022 проведено виплату позивачу в сумі 59688,70 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу належної йому суми індексації у день звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо розміру суми компенсації, суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 165677,88 грн.
Разом з тим, як встановлено судом, сума невиплачених коштів за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та сума індексації грошового забезпечення, що належала виплаті позивачу при звільненні становить - 19325,52 грн.
При вирішенні спору по суті, суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зазначає, що оскільки розмір невиплачених позивачеві сум становить 59688,70 грн., а розмір заявленого позивачем розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виплати становить - 165677,88 грн., що не співмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку у сумі 59688,70 грн., що відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо несвоєчасного повного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Стягнути з Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, Черкаська обл., 18008, код ЄДРПОУ 07735288) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59688 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 70 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО