09 грудня 2022 р. № 400/9173/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 по 29.08.2021; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 по 29.08.2021.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні з військової служби 05.03.2019 йому не була виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Вказану індексацію та компенсацію позивачу виплачено тільки 30.08.2021 року. Однак, відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. В письмовому відзиві обгрунтував свою позицію тим, що станом на 05.03.2019 спору щодо виплат та заборгованості між військовою частиною та позивачем не було. Спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не є спорами про нараховані або ненараховані суми під час звільнення, а є спором про наявність або відсутність права позивача на вказані нарахування. Оскільки при нарахування та виплаті належних позивачу сум при звільненні був наявний спір щодо наявності права позивача на виплату індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Ухвалою від 17.11.2021 відкрито провадження у справі за цим позовом, але, у зв'язку з початком бойових дій та введенням воєнного стану в Україні суд не зміг дотриматися зазначених у ст. 262 КАС України строків розгляду справи.
27.06.2022 провадження у справі було зупинено.
Ухвалою суду від 03.11.2022 поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження 09.12.2022.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу з 14.03.2016 по 05.03.2019 військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.03.2019 року № 40-РС позивача звільнено у запас за п. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2019 року № 55 позивача з 05.03.2019 року виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.
Під час звільнення позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2016 по 05.03.2019 та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Не погоджуючись з зазначеним, позивач звернувся до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 по справі №400/3823/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 28.02.2018 рік.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 по справі №400/3824/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання вказаних судових рішень військовою частиною НОМЕР_1 30.08.2021 перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 27717,18 грн та індексацію грошового забезпечення в сумі 4435,46 грн.
На переконання позивача, відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен був виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.03.2019 по 29.03.2021 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, що не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови не виплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Виходячи з матеріалів справи, право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення у позивача виникло при звільненні зі служби, проте під час звільнення позивача з ним проведено розрахунок у такому розмірі, як суб'єкт владних повноважень розумів нормативно-правові акти.
Відповідачем 30.08.2021 року виплачено грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки учасника бойових дій та індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 32152,84 грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за не отримане речове майно поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Позов задовольнити.
Судові витрати у справі становить судовій збір у розмірі 908 гривень, який на підставі ч.1 ст.139 КАС України, належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 по 29.08.2021.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення при звільненні за період з 06.03.2019 по 29.08.2021 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
5. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 09.12.2022