Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1776/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Савельєвої Галини Яківни ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, буд. 31-А)
про стягнення 249241,89 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Фізична особа-підприємець Савельєва Галина Яківна звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість з орендної плати в розмірі 90950,00 грн, заборгованість з компенсації витрат на комунальні послуги в розмірі 2246,73 грн, пеню в розмірі 147820,50 грн, 3% річних в розмірі 1349,91 грн та інфляційні втрати в розмірі 6874,75 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлових приміщень № 31072020 від 29.07.2020 в частині здійснення повної та своєчасної орендної сплати у визначені договором строки.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, позивачем заявлено до стягнення 23739,22 грн., що складається з 3379,22 грн. суми сплаченого судового збору за звернення з даним позовом до суду та 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.10.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
21.10.2022 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. №12284), в якій позивач зазначає про описку в позовній заяві та просить суд прийняти уточнені позовні вимоги та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди нежитлових приміщень № 31072020 від 29.07.2020 в сумі 90950,00 грн, заборгованість по компенсації витрат на комунальні послуги в сумі 2246,73 грн, пеню в сумі 147820,50 грн, 3% річних в сумі 1349,91 грн та інфляційні втрати в сумі 6874,75 грн, всього - 249241,89 грн.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, копія ухвала суду про відкриття провадження у даній справі від 10.10.2022, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" повернулась 31.10.2022 до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою", а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Матеріалами справи установлено, що 29.07.2020 між Фізичною особою-підприємцем Савельєвою Галиною Яківною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (орендар) було укладено Договір оренди приміщень № 31072020 від 29.07.2020 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, орендодавець зобов'язується передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове користування нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Харківських Дивізій, б. 11/2 (надалі іменується «об'єкт, що орендується» або «приміщення») та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3. вищевказаного Договору, строк оренди складає 35 місяців з дати прийняття об'єкта орендарем. Строк оренди може бути скорочений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, розмір орендної плати за об'єкт, що орендується, складає 25000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень, в місяць. Орендна плата за перший та останній місяць оренди за Договором сплачується орендарем орендодавцеві у день підписання Сторонами Договору. Додатково до орендної плати орендар сплачує орендодавцеві відшкодування податків останнього від доходу, отриманого у вигляді орендної плати ті відшкодування за комунальні послуги за цим Договором, в розмірі 7% від розміру орендної плати, визначеної даним пунктом Договору, та суми на яку виставлено рахунки за спожиті комунальні послуги, відповідно до 4.2 до складу орендної плати не входять експлуатаційні комунальні витрати орендодавця за приміщення та податок на землю. Згідно з п. 4.2. Договору, орендна плата сплачується і нараховується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 05 числа поточного місяця за поточний місяць. орендна плата за перший та останній місяць оренди за Договором сплачується орендарем орендодавцеві у день підписання сторонами Договору. Відповідно до п. 4.3. Договору, комунальні витрати орендодавця (електроенергія, водопостачання, водовідведення, пожежна сигналізація, вивіз ТБВ, податок на землю) сплачує орендар до 05 числа поточного місяця за поточний місяць ( передплата) на підставі складеної орендарем письмової заявки на енерго - та водоспоживання в поточному місяці, а також на підставі виставлених орендодавцем 01 числа поточного місяця деталізованих рахунків на оплату водовідведення, ТБВ, податку на землю, з урахуванням 7% передбачених п. 4.1.
Також, із обставин справи убачається, що 29.07.2021 між сторонами було підписано Договір про внесення змін до Договору оренди приміщень № 31072020 від 29.07.2020 року.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що починаючи з 24.02.2022 відповідач припинив належне виконання своїх обов'язків зі своєчасної та повної оплати орендних платежів та плату з відшкодування витрат за комунальні послуги за спірним Договором оренди, приміщення не звільняв, продовжував користуватись ним та лише 30.06.2022 відповідач вивіз з орендованого приміщення своє майно, проте повноваженнями з підписання відповідного акту своїх представників, направлених для вивозу майна, не наділив, акт приймання-передачі приміщення орендодавцю сторонами не підписано.
Таким чином, позивачем у позові вказано, що всупереч умов Договору орендарем не сплачено плату за оренду за період з березня по червень 2022 року в розмірі 90950,00 грн та компенсацію комунальних послуг в розмірі в розмірі 2246,73 грн.
Також, позивачем у позові зазначено, що 04.07.2022 позивачем було надіслано відповідачу листа з вимогою підписати та повернути орендодавцеві її примірників документів, зокрема було направлено акти приймання-передачі послуг та рахунки на оплату, підписані документи орендодавцеві повернуто не було.
Окрім того, у зв'язку з наявною заборгованістю, відповідачу було надіслано претензію з вимогою про плату заборгованості з орендної плати в розмірі 117700,00 грн., заборгованості з компенсацію комунальних послуг в розмірі 14336,29 грн., компенсації вартості відновлювальних робіт за дефектним актом в розмірі 86070,00 грн.
У відповідь на вищевказану претензію відповідач заперечив правомірність нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 і до моменту звільнення приміщення та просив зарахувати переплату за комунальні платежі в сумі 12089,56 грн в суму погашення заборгованості за комунальні послуги, зазначавши про оплату останнього місяця оренди в сумі 26750,00 грн.
Позивачем у позові вказано про те, що останній визнає, що станом на 24.02.2022 у відповідача була наявна переплата за комунальні послуги в сумі 12089,56 грн., також, при укладенні договору відповідачем було сплачено останній місяць оренди в сумі 26750,00 грн.
При цьому, позивачем у позові заперечуються обставини щодо зазначення дати повернення приміщення, які наведено відповідачем у своєму листі відповіді на претензію.
Водночас позивачем у позові зазначено, що у період з 24.02.2022 по червень 2022 р. включно відповідачем не вжито заходів щодо звільнення приміщень та передачі їх орендодавцю (позивачу), як і не здійснено заходів щодо врегулювання з орендодавцем питань щодо можливого зменшення розміру орендної плати на період воєнного стану.
Отже, позивачем у позові наголошено про те, що заборгованість відповідача з орендної плати за період з березня по червень 2022 р. становить 90950,00 грн., заборгованість відповідача з компенсації витрат на комунальні послуги становить 2246,73 грн., які залишилися відповідачем не сплаченими.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст спірного Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди (найму).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі від 01.09.2020 позивач передав у строкове платне користування відповідачу майно (приміщення) згідно Договору оренди нежитлових приміщень № 31072020 від 29.07.2020 року.
Також, із обставин справи убачається, що сторонами 29.07.2021 було підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення з Додатком № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень № 31072020 від 29.07.2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).
Зважаючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення об'єкта оренди з користування відповідача (відсутність підписаного між сторонами акту приймання-передачі майна), суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем відповідачу орендної плати за період з березня по червень 2022 року.
Доказів сплати орендних платежів за період з березня по червень 2022 р. відповідачем не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, орендар зобов'язується, зокрема своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату;
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обставини, які повідомлені позивачем з боку відповідача не спростовано та доказів на спростування позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не надано.
Отже, наявність та розмір заборгованості відповідача з орендної плати за період з березня по червень 2022 р. в сумі 90950,00 грн. та розмір заборгованості з компенсації витрат на комунальні послуги в сумі 2246,73 грн. відповідачем не була спростована під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" заборгованості з орендної плати за період з березня по червень 2022 р. в сумі 90950,00 грн. та заборгованості з компенсації витрат на комунальні послуги в сумі 2246,73 грн. є обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 147820,50 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм ч. 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 8.2 Договору оренди, орендар несе наступну відповідальність за цим Договором: у випадку прострочення сплати орендних платежів та/або експлуатаційних витрат - пеня в розмірі 1 % від суми місячної орендної плати за кожен день прострочення.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та неодноразово висловлена Верховним судом, зокрема викладена у постановах Верховного Суду: від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період прострочення здійснення орендних платежів, суд зазначає, що вказаний розрахунок здійснено позивачем невірно, без врахування настання строку сплати орендних платежів за заявлені періоди, також, застосований позивачем договірний розмір, визначений пунктом 8.2. Договору при розрахунку пені перевищує той розмір, який установлено законом як граничний, а саме, обчислений позивачем не на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Отже, за розрахунком суду (в межах заявлених позивачем періодів нарахування) обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 14963,32 грн. (розрахунок виконано з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення).
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 147820,50 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 14963,32 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1349,91 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6874,75 грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання. Водночас, ч. 1 ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки такий здійснено позивачем невірно
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат (в межах заявлених позивачем періодів нарахування), відповідно до якого обґрунтованим розміром 3 % річних є 1039,95 грн та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 7564,86 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1039,95 грн. та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 7564,86 грн.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з підстав, наведених вище.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на обидві сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Також, позивач зазначає, що ним були понесені витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн, що відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, зазначеного у позовній заяві.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст.129 ГПК України). Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
В якості доказів, що підтверджують надання правової допомоги до матеріалів справи позивачем додано копії таких документів:
- договору про надання правової допомоги адвокатом № 04/03/21 від 04.03.2021;
- додатку № 1 від 01.08.2022 до договору про надання правової допомоги адвокатом № 04/03/21 від 04.03.2021 (відповідно до умов п. 2 вказаного додатку, у випадку неможливості досудового врегулювання спору та необхідності звернення до суду гонорар адвоката має складати 20000,00 грн та підлягає оплаті протягом 5 робочих дня з дня винесення судом першої інстанції рішення по справі);
- опису послуг адвоката від 16.09.2022;
- ордеру серії ВІ № 1104594;
- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я Тарасенко Дар'ї Юріївни.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що зазначені в описі послуг адвоката від 16.09.2022 види послуг як: складання тексту претензії, направлення претензії, перемовини із представником відповідача телефоном в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними, та здійснена на власний розсуд позивача.
З урахуванням наведеного, керуючись вимогами ст. 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати на правову допомогу на обидві сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВКР" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, буд. 31-А, код ЄДРПОУ 43547554) на користь Фізичної особи-підприємця Савельєвої Галини Яківни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 90950,00 грн. заборгованості з орендної плати за період з березня по червень 2022 р.; 2246,73 грн. заборгованості з компенсації витрат на комунальні послуги; 14963,32 грн. пені; 1039,95 грн. 3 % річних; 7564,86 грн. інфляційних втрат; 1583,10 грн. судового збору та 9369,61 грн. витрат на правову допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "09" грудня 2022 р.
Суддя Є.М. Жиляєв