Справа №760/2984/22
2/760/7008/22
09 грудня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Горупа В.В.
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД ФІНАНСІВ», треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №71139 від 11.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФОРВАРД ФІНАНСІВ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 9598,33 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що йому стало відомо про те, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. було вчинено виконавчий напис №71139 від 11.06.2021 року про стягнення з нього на користь ТОВ «ФОРВАРД ФІНАНСІВ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 9598,33 грн.
Вважає, що вказаний виконавчий напис нотаріуса підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис на підставі неповного переліку документів, встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», які б підтверджували безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, а також порушено процедуру видачі виконавчого напису, оскільки нотаріус не пересвідчився в тому, чи позичальник був належним чином повідомлений про наявність у нього заборгованості за кредитним договором.
На підставі викладеного просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.02.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.02.2022 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач позовну заяву з додатками отримав, відзив на позовну заяву не подав.
Від третіх осіб пояснення не надходили.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 11.06.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис за № 71139, за яким було запропоновано звернути з ОСОБА_1 стягнення на користь ТОВ «Форвард фінансів» заборгованості в сумі 9598,33 грн.
Звертаючись до суду позивач посилався на те, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено на підставі неповного переліку документів, встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», які б підтверджували безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, а також порушено процедуру видачі виконавчого напису, оскільки нотаріус не пересвідчився в тому, чи позичальник був належним чином повідомлений про наявність у нього заборгованості за кредитним договором.
У статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Встановлені судом обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 11.06.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
В матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому вказані обставини є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 172/1652/18 від 21.10.2020 року.
Вказане підтверджується копіями матеріалів на підставі яких був вчинений виконавчий напис №71139 від 11.06.2021 року.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З наданої суду позовної заяви вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
За таких обставин, між сторонами існував та існує невирішений спір щодо наявної заборгованості. Зазначене спростовує безспірність заборгованості боржника (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14).
З огляду на наведене, позов в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 3936,44 грн., стягнуті у ВП №67296199 за період з грудня 2021 року по січень 2022 року то в них слід відмовити, оскільки рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акта правова підстава вважається такою, що відпала.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача ТОВ «ФОРВАРД ФІНАНСІВ» на користь позивача підлягає 992,40 грн. судового збору за подання позову до суду та 496,20 грн. за подачу заяви про забезпечення позову.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача комісії банку за сплату судового збору, то вони задоволенню не підлягають, оскільки банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.
Отже, суд не бере до уваги вимоги позивача про стягнення на його користь суми банківської комісії, оскільки банк було обрано позивачем самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи витрат на правничу допомогу, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати.
Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання їй банківської послуги.
Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у справі №826/4893/17 в ухвалі від 04 грудня 2019 року.
Позивач також просив стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., на що слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги, слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи. В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові у справі №826/856/18 від 22.12.2018 р.: «Акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 19.04.2018 №19/03/18 містить вид послуг (зібрання необхідних доказів), що не були передбачені договором… Наведене спростовує доводи позивача у касаційній скарзі щодо обґрунтування вимог щодо безпідставності зменшення судом апеляційної інстанції розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції».
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
Позивачем до позовної заяви не долучено договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт (з детальним описом та витраченого часу), квитанцію про сплату витрат на правничу допомогу тощо, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтями 33, 35 Закону України «Про іпотеку», статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, статтями 87,88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22 лютого 2012 року, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД ФІНАНСІВ», треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 11.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 71139 року, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД ФІНАНСІВ» заборгованості за кредитним договором в розмірі 9598,33 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД ФІНАНСІВ», код ЄДРПОУ 44328497, місцезнаходження за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 19 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. за подання позову до суду та 496,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: