05 серпня 2010 р. № 30/161 (25/83)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
судді:Першиков Є.В.
Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
розглянувши матеріали
касаційної скаргидержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010р.
у справі
господарського суду № 30/161
Львівської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістік"
додержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"
треті особи 1) Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція;
2) державна податкова інспекція у місті Львові
про
за участю
представників сторін:
позивача -
відповідача -
третіх осіб -стягнення заборгованості
Дюрдь В.І. дов. б/н від 01.06.2010
Гачак І.О. дов. № НЮ-498 від 29.07.2010
не з'явилися
Заявлений товариством з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістік" відвід судді Вищого господарського суду України Даниловій Т.Б. колегією суддів розглянуто у відповідності із приписами ст.20 Господарського процесуального кодексу України та відхилено.
Клопотання ТОВ "Варіант-Логістік" здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу розглянуто та колегією суддів Вищого господарського суду України відхилено, оскільки в суді касаційної інстанції не збираються і не досліджуються докази по справі.
Клопотання ТОВ "Варіант-Логістік" відкласти розгляд касаційної скарги по справі та зобов'язати відповідача Львівську залізницю надіслати копію касаційної скарги третім особам розглянуто та колегією суддів Вищого господарського суду України відхилено, оскільки ст.111-1 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує надсилати копію касаційної скарги лише іншій стороні у справі, і не зобов'язує надсилати копію касаційної скарги третім особам.
Треті особи у справі -Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція та Державна податкова інспекція у місті Львові належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги по справі, однак своїх представників в судове засідання не направили.
У березні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про стягнення 3128,13 грн. безпідставно стягнутих коштів за квітень 2006 р. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.
Заявами про збільшення розміру позовних вимог №65 від 30.06.2009р., №74 від 03.08.2009р., №87 від 21.09.2009р. позивач ТОВ "Варіант-Логістик" просив стягнути додатково сплачені кошти за травень 2006 р.- грудень 2006р., що разом із сумою, надмірно сплаченою за квітень 2006 р., становить 43446,01 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач ТОВ "Варіант-Логістик" здійснює діяльність з перевантаження вантажів з вагонів європейського стандарту колії 1435 мм на вагони стандарту колії 1520 мм, митне декларування вантажів, а залізниця надає позивачу послуги, які пов'язані з перевезенням вантажу в режимі імпорту та транзиту через територію України, на підставі договору про подачу та забирання вагонів, договору про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів, договору про надання інформації про перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів, угоду про взаємодію Львівської державної залізниці та ТОВ "Варіант-Логістик" при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.
На думку позивача такі послуги, пов'язані з перевезенням, підлягають оплаті без нарахування податку на додану вартість; однак, Львівська залізниця списувала кошти за надані послуги з рахунку позивача в ТехПД з додатковим нарахуванням ПДВ. Сума переплати у зв'язку із цим за квітень - грудень 2006 становить 43446,01 грн. ПДВ, які позивач вважає безпідставно набутим залізницею майном і просив повернути на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2009 ( суддя Н. Мороз) в задоволенні позову відмовлено повністю на тих підставах, що позивач не довів виконання саме таких робіт, які у відповідності до Закону "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування. Крім того, згідно ст.1212 Цивільного кодексу України лише та особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана повернути це майно, а залізниця перерахувала нарахований та утриманий податок на додану вартість до Державного бюджету України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 (головуючого судді Михалюк О.В., суддів Новосад Д.Ф., Галушко Н.А.) за апеляційною скаргою ТОВ "Варіант-Логістик" Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 скасовано та прийнято нове, яким стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ТОВ "Варіант-Логістик" 43446,01 грн. безпідставно стягнутих за квітень-грудень 2006 року та судові витрати.
Постанова апеляційного суду вмотивована тим, що послуги, які надавала залізниця товариству, пов'язані із транзитом вантажів територією України, згідно із Законом України "Про транзит вантажів" та Законом України "Про податок на додану вартість" не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, відтак, залізниця безпідставно нараховувала на вартість послуг ПДВ та списувала його з особового рахунка позивача в ТехПД. Апеляційний суд нараховані суми податку на додану вартість визнав безпідставно набутим та утриманим залізницею майном і керуючись ст.1212 Цивільного кодексу України стягнув ці суми податку з Львівської залізниці.
Не погоджуючись із Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010, ДТГО "Львівська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального права, просить Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 скасувати, а Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 залишити в силі.
Порушенням норм матеріального права Львівська залізниця вважає невірне застосування ст.1212 Цивільного кодексу України, а також невірне тлумачення апеляційним судом Закону України "Про транзит вантажів" та Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з якими послуги, надані та митній території України, підлягають оподаткуванню за ставкою 20%, і невірне застосування приписів СМГС у розумінні "транзит".
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Варіант-Логістик" проти доводів касаційної скарги заперечує, наполягає на безпідставному утриманні залізницею з позивача у складі плати за надані залізницею послуги податку на додану вартість, прикладає копії судових рішень по справах, в яких послуги, які надаються в портах по перевалці вантажів, не обкладаються податком на додану вартість.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 09.12.2004р. між позивачем (перевантажувач) та відповідачем (перевізник) був укладений договір №14-п про надання інформації про перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів, який регулює взаємовідносини сторін по наданню транспортної інформації та інших послуг перевізником щодо експортно-імпортних та транзитних вантажів, що надходять в адресу перевантажувача. Відповідно до п. 3.1. договору перевізник надає перевантажувачу послуги по ставках, встановлених Тарифним керівництвом №1, з урахуванням коефіцієнту, оголошеного Укрзалізницею, а також Тарифною політикою Укрзалізниці.
10.06.2005р. між позивачем (логістик) та відповідачем (залізниця) була укладена угода № 410 про взаємодію Львівської залізниці та ТОВ "Варіант-Логістик" при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС, відповідно до п. 1.1. якої "логістик" проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів "Перевантаження "Логістиком".
26.12.2005р. між позивачем (замовник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір №534 про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів, який регламентує взаємовідносини сторін по розрахунках за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів на умовах попередньої оплати. Залізниця зобов'язалась здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги замовнику при умові попередньої оплати ним тарифу, зборів запланованих перевезень та послуг. Надання послуг здійснюється на підставі належно оформлених планів та заявок, а банківські виписки підтверджують сплату позивачем коштів на рахунок ТехПД Львівської залізниці.
01.04.2006 р. між позивачем (користувач під'їзної колії) та відповідачем (залізниця) був укладений договір № 92 про подачу та забирання вагонів, у відповідності до якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, виваження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці через відповідну стрілку.
Згідно п. 14 договору №92 від 01.04.2006 р. про подачу та забирання вагонів, позивач зобов'язався сплачувати залізниці плату за подачу і забирання вагонів, за маневрову роботу - згідно Тарифного керівництва №1; за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами.
Згідно із п. п. З, 4 Правил користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць України), за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46, яка складається на підставі "Пам'яток про користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-45, "Актів про затримку вагонів" форми ГУ-23а, "Актів загальної форми ГУ-23" провадиться облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними, а також плата за подачу та забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, за маневрову роботу та за подавання й забирання вагонів.
Згідно із пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів ( ст.62 Статуту залізниць) та укладеного сторонами 26.12.2005 Договору № 534 про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів, отримані гроші ТехПД заносить на особовий рахунок платника і списує їх з рахунку в міру надходження розрахункових документів за здійснені перевезення і надані послуги.
Списування грошей з рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника.
Позивач ТОВ "Варіант-логістик" не заперечував правильність обчислення часу користування вагонами та контейнерами і застосування залізницею тарифів, стверджуючи лише про безпідставність нарахування на ці суми податку на додану вартість, яка, на думку позивача, не повинна нараховуватись у даному випадку.
Відмовляючи позивачеві в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Відповідно до ст. 5.15. вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. Крім того, відповідно до ст. 6.2.4. цього закону, за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів", транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про транзит вантажів", транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень. Згідно зазначеного Закону, під транзитними послугами (роботами) визначається безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту (вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи), що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо. Однак, як встановлено судом першої інстанції зазначені в ст.ст. 1, 7 вказаного Закону угоди між сторонами не укладались.
Скасовуючи Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009, суд апеляційної інстанції виходив із системного аналізу ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", якою визначено види операцій, які є і які не є об'єктами оподаткування зазначеним податком. Для тих з них, які підпадають під визначення об'єкту оподаткування ( зокрема і спірні послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України -пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 пп "г" п.6.5 ст.6 Закону ) Законом встановлена база оподаткування як обов'язковий елемент податку. Ст.6 Закону встановлені види ставки податку щодо тих чи інших об'єктів оподаткування -у розмірі 20% до бази оподаткування, у розмірі 0% до бази оподаткування або у вигляді звільнення відповідних операцій від оподаткування, таким чином на підставі аналізу податкового законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що надання залізницею позивачу послуг на митній території України не є перешкодою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг залізниці, пов'язаних з перевезенням вантажів транзитом через територію України.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду зазначає, що питання оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів, відповідні роз'яснення застосування податкового законодавства відносяться до компетенції Державної податкової адміністрації України. Господарським судам підвідомчі спори, яки виникають, зокрема, із цивільних та господарських правовідносин.
Позовні вимоги були обґрунтовані вимогою повернути нарахований та утриманий залізницею податок на додану вартість у складі плати за надані залізницею послуги на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуте майно.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, визнав відповідача таким, що безпідставно набув кошти у сумі позову. Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд вмотивував постанову посиланням на статтю 1212 ЦК України, незалежно від того, який час кошти знаходились у залізниці.
Колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується.
При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що сума нарахованого відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України згідно чинного законодавства.
Згідно із ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив в тому числі з того, що оскільки спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана залізницею та перерахована до Державного бюджету України, тому така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. За таких обставин з посиланням на ст. 33 ГПК України відмовив у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний господарський суд не спростував цих висновків місцевого господарського суду, зокрема, про те, що кошти, які є предметом позовних вимог, були відразу перераховані до Державного бюджету України, відтак не можна визнати правильним застосування апеляційним господарським судом до правовідносин сторін положень цивільного законодавства, якими визначаються правові наслідки набуття та збереження майна без достатніх підстав.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" , оскільки судом першої інстанції було повно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення з вірно застосованими нормами матеріального права, що дає підстави залишити його без змін, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст.1212 Цивільного кодексу України, та скасував законне рішення господарського суду, що є підставою для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду та залишенню в силі рішення господарського суду Львівської області.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2010р. у справі № 30/161 скасувати.
Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 у справі №30/161 залишити в силі.
Постанова не підлягає повторному касаційному оскарженню.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
І. Ходаківська