Копія
Іменем України
29.07.10Справа №2а-2186/10/2770
м. Севастополь
10 год. 01 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Мінько О.В.;
при секретарі - Сігнаєвськом І.О.,
з участю представника позивача Управління МВС України у м. Севастополі Куденко Олександра Володимировича, довіреність № 7/1372 від 17.05.2010р., службове посвідчення УСВ № 006369. видано 04.01.2008р.;
відповідача ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Управління МВС України у м. Севастополі до ОСОБА_1 про примусове видворення,
Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі звернулося до суду з адміністративним позовом про видворення з України громадянина Туреччини ОСОБА_1 в примусовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та обґрунтував тим, що ОСОБА_1 є громадянином Туреччини, порушив Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, у добровільному порядку рішення про видворення не виконав і продовжує перебувати в Україні, порушуючи тим самим встановлений порядок перебування, в зв'язку з чим і виникла необхідність примусового видворення іноземця. Просив допустити негайне виконання постанови суду.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення, та видворення за межи України, надав до суду заяву, з якої вбачається, що відповідач з позовом згоден у повному обсязі.
Відповідно вимог статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України визнати позов повністю або частково є правом відповідача.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, знаходить позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Згідно статті 1 Закону України "Про міліцію" № 565-ХП від 20.12.1990р., міліція - є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно пункту 14 частини 1 статті 10 Закону України “Про міліцію” одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Згідно з Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074, контроль за дотриманням цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють у межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби.
Зазначені структури віднесені до категорії правоохоронних органів, які здійснюють управління у закріплених за ними сферах, тобто реалізують надані їм управлінські функції, зокрема - видворення іноземців та осіб без громадянства.
Встановлено, що 24.07.2008 року громадянин Туреччини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_1, тимчасово прибув на територію України з метою працевлаштування, останнє місце перебування: АДРЕСА_1.
Відповідач прибувши на територію України - в м. Севастополь почав працювати без офіційних документів, проте, відповідно до вимог пункту 27 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, за продовженням терміну перебування на території України, ОСОБА_1 до територіальних органів внутрішніх справ не звертався та був притягнутий до адміністративної відповідальності відповідно частини 1 статті 203 Кодексу про адміністративне правопорушення України.
04.06.2010 р. Управлінням МВС України в м. Севастополі було прийнято рішення про видворення відповідача, на підставі якого він був зобов'язаний покинути територію України в термін до 10.06.2010 р. Однак до цього часу ОСОБА_1 у добровільному порядку не виїхав і продовжує перебувати на території України.
Згідно частини 2 статті 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3929-ХП від 04.02.1994р., в'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку.
Із статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України” 1382-1У від 11.12.2003р., Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає: кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну; на здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб; права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Факт порушення встановленого порядку перебування на території України ОСОБА_1, підтверджується поясненнями представника позивача, копією рішення УМВС України в м. Севастополі від 04.06.2010р. про зобов'язання відповідача покинути територію України (а.с. 6), паспортом відповідача, який був наданий суду для огляду.
Крім того, поясненнями відповідача у судовому засіданні, який визнав позов.
Відповідно частини 8 статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Згідно частини 5 статті 32 зазначеного Закону, примусове видворення здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Таким чином, громадянин Туреччини ОСОБА_1 після ухвалення рішення УМВС України в м. Севастополі про його видворення з України в строк до 10.06.2010 р. ухиляється від виїзду з України, що, відповідно до статті 32 Закону України „Про правовий статус іноземців й осіб без громадянства”, дає суду підстави для його примусового видворення за межі України.
У випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідності до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Також, вказаною статтею визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України. Цією нормою передбачено, що видворення іноземця та особи без громадянства може проводитись за таких підстав: якщо вони вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Згідно частині 1 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Відповідно пункту 3 частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативі може звернути до негайного виконання постанову про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства.
З врахуванням зазначеного, визнання позову відповідачем, аналізу законодавства, суд дійшов висновку що вимоги про примусове видворення відповідача за межі України, підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, задовольнити.
Примусово видворити за межі України громадянина Туреччини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_1.
Постанова підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя підпис О.В. Мінько
З оригіналом згідно
Суддя < підпис > О.В. Мінько