вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" листопада 2022 р. Справа№ 920/569/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Козир Т.П.
секретар судового засідання - Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2022
розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області
від 18.08.2021 (повний текст складено 30.08.2021)
у справі №920/569/19 (колегія суддів: головуючий суддя Джепа Ю.А., судді: Соп'яненко О.Ю. та судді Котельницька В.Л)
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до відповідачів:
1) Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
про стягнення 8 440 163,79 доларів США та 78 993 611,59 грн,
та за зустрічним позовом: Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні позивача за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
про визнання недійсними договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 та договору від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 20-0516/2-1 від 23.02.2012
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд, стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в розмірі 8 444 783,00 доларів США та 79 790 638,02 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 6 395815,02 доларів США; заборгованість по процентах - 2 048 967,98 доларів США; пеня по кредиту - 61 727 898,00 грн; пеня по відсоткам - 8 898 136,46 грн; 3 % річних по тілу кредиту - 6 982 941,93 грн; 3 % річних по процентам - 1 621 661,63 грн; штраф - 560 000,00 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 672 350, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням першим відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 щодо погашення кредитної заборгованості.
02.10.2019 представник першого відповідача подав зустрічний позов від 30.09.2019 №18-7/812, відповідно до якого останній просить суд: поновити АТ "Сумське НВО" строк на подання зустрічної позовної заяви та прийняти зустрічний позов, визнати недійсним договір від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання". 05.10.2020 від представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до суду надійшла заява від 05.10.2020 № 18-7/849 (вх. № 3035к від 05.10.2020) про зміну предмету зустрічного позову, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд розглядати зустрічні позовні вимоги в наступній редакції:
- визнати недійсним договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання";
- визнати недійсним договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання";
- визнати недійсним договір від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"; здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою від 09.11.2020 у справі № 920/569/19 постановлено, зокрема, задовольнити заяву представника першого відповідача про зміну предмету зустрічного позову; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вищезазначеної заяви.
30.11.2020 від представника першого відповідача (позивача за зустрічним позовом) Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до суду надійшла заява про відмову від зустрічного позову, в якій останній просить суд прийняти відмову АТ "Сумське НВО" від зустрічного позову в справі № 920/569/19 в частині позовних вимог; постановити ухвалу якою закрити провадження у справі № 920/569/19 за зустрічним позовом АТ "Сумське НВО", в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020), в частині вимог про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" .
Ухвалою від 30.11.2020 у цій справі судом постановлено, зокрема, прийняти відмову представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" від частини зустрічних позовних вимог; закрити провадження у справі № 920/569/19 в часті зустрічних позовних вимог в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020) щодо визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" .
В обгрунтування зустрічних позовних вимог представник першого відповідача за первісним позовом зазначає, що, укладаючи Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-0516/2-1 від 23.02.2012 та вносячи зміни до вказаного договору шляхом викладення його у новій редакції, у відповідності до Договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, сторони:
- 30.09.2019 визначили умови надання Траншу 1 на суму 5 500 000,00 доларів США, які застосовуються з 01.09.2016;
- встановили, що Транш 2 на суму 896 000,00 доларів США надається на капіталізацію нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно;
- не встановили строк дії Основного договору;
Також, перший відповідач за зустрічним позовом вважає, що недійсність п. 9.3. Договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, у відповідності до вимог статті 217 Цивільного кодексу України тягне за собою недійсність всього договору.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 первісний позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення солідарно з Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість по кредиту в сумі 6 395 815,02 доларів США.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США ; пеню по кредиту в сумі 9 362 773,51 грн; пеню по відсоткам в сумі 1 350 304,84 грн; 3 % річних по процентах в сумі 1 621 661,63 грн; штраф в сумі 560 000,00 грн; а також відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 672 350,56 грн.
В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 09.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.09.1-04.5/8444/21), у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційних скарг у справі № 920/569/19 сформовано колегію суддів: Тарасенко К.В. (головуючий суддя), Разіна Т.І., Іоннікова І.А.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 21.09.2021 Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.09.1-04.5/8447/21), у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.
Згодом 27.09.2021 з апеляційною скаргою (вх. № 09.1-14/8567/21) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", в якій просило суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитом у сумі 6 395 815, 02 доларів США та ухвалити новее рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Також, 27.09.2021 від Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга (вх.09.1-04.5/8568/21), у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" 560 000,00 грн штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, 30.09.2021 від Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга (вх.09.1-04.5/8690/21), у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" заборгованості по кредиту в сумі 6 395 815,02 дол. США та 2 048 967,98 доларів США та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Указані апеляційні скарги були залишені судом без руху та надано апелянтам строк для усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" від частини вимог апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі № 920/569/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" в частині оскарження стягнення 10 000, 00 доларів США та вимог зустрічного позову і призначено розгляд справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 повернуто Акціонерному товариству "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" апеляційну скаргу оформлену трьома документами вх. № 09.1-04.5/8447/21, вх. № 09.1-04.5/8568/21 та вх.09.1-04.5/8690/21 без розгляду.
30.09.2021 на адресу суду надійшли доповнення до апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" № 18-7/733 від 15.09.2021. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 01.12.2021 Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд:
- рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі № 920/569/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним Договір від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка, 12, м. Київ. 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991);
- рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі № 920/569/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" штрафу в сумі 560 000.00 грн. - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" штрафу в сумі 560 000,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх. № 09.1-14/10671 ) та призначено справу до розгляду.
08.12.2021 було об'єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх. № 09.1-14/8444) та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх. № 09.1-14/10671) та відкладено розгляд справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 зупинено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 920/569/19. Матеріали справи №920/569/19 направлено до Верховного Суду.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2022 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" задоволено частково. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 зі справи № 920/569/19 скасовано. Справу № 920/569/19 направлено до Північного апеляційного господарського суду на стадію вирішення питання щодо прийняття/відмови в прийнятті апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" у справі № 920/569/19 стосовно поданих Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" документів від 15.09.2021 вх. 09.1-04.5/8447/21, від 20.09.2021 вх. 09.1-04.5/8568/21 та від 23.09.2021 вх.09.1-04.5/8690/21.
04.02.2022 матеріали справи №920/569/19 повернуто до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 04.02.2022 справу №920/569/19 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Разіна Т.І., Іоннікова І.А.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/859/22 від 08.02.2022 у зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №920/569/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.
09.02.2022 судді Північного апеляційного господарського суду Тарасенко К.В. та Іоннікова І.А. заявили про самовідвід від розгляду справи №920/569/19.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Тарасенко К.В. та Іоннікової І.А. про самовідвід у справі №920/569/19 задоволено.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2022 справу №920/569/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П.(головуючий), Кравчук Г.А., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 призначено розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх. № 09.1-14/8444) та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх. № 09.1-14/10671). Північним апеляційним господарським судом ухвалою від 02.05.2022 відкрито апеляційне провадження Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вх.09.1-04.5/8447/21) та прийнято до розгляду документи, іменовані як апеляційні скарги: вх. 09.1-04.5/8568/21 від 20.09.2021 та вх.09.1-04.5/8690/21 від 23.09.2021 та є доповненнями в розумінні статті 266 ГПК України. Також зобов'язано Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надати докази на підтвердження доплати судового збору в розмірі 6 034,50 грн (в частині оскарження відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви) та 1 008 525,00 грн судового збору за оскарження вимог майнового характеру (стягнення 6 395 815,02 дол. США).
Отже, відповідно до матеріалів справи судом розглядаються вимоги всіх апеляційних скарг Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" в одному провадженні.
Так, відповідач 1 звертаючись з апеляційними скаргами не погодився з відмовою судом першої інстанції у задоволенні зустрічного позову. При цьому апелянт зазначає, що умови договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в частині видачі позивачем відповідачу 1 кредит на суму 896 000, 00 доларів США у вигляді Траншу-2 для погашення процентів за неправомірне користування кредитними коштами є такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків в силу вимог ст. 1050 ЦК України, а тому є недійсними. Також апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції не надав правову оцінку доводам позивача за первісним позовом щодо кваліфікації указанного договору в якості новації та ухилився від надання оцінки змісту рішення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Сумське НВО», яке оформлене протоколом № 31 від 25.10.2016, як доказу, який підтверджує порушення порядку погодження органом управління вчинення акціонерним товариством значного правочину.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, апелянт посилається на те, що за вимогою про стягнення траншу -1 у сумі 5 500 000, 00 доларів США сплив строк позовної давності, а отже вони не підлягають задоволенню. Також, правочин за яким отримується транш-2 на суму 896 000доларів США не спрямовано на настання правових наслідків, оскільки ціллю кредиту отриманого за траншем -2 було спрямування коштів на погашення процентів. Щодо нарахування процентів і штрафу за кредитним довоговором відповідач 1 вважає, що вони нараховані неправомірно, оскільки таке нарахування відбувалось після закінчення встановленого строку кредитування.
Також з апеляційними скаргами до суду звертався відповідач 2 за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання". Узагальнючи вимоги апеляційних скарг відповідача 2, суд зазначає, що відповідач 2 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та задоволенні первісного позову в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитом.
Так, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що при винесенні рішення суд першої інстанції надав не вірну оцінку рішенню загальних зборів АТ «Сумське НВО» , яке оформлене протоколом № 31 від 25.10.2016 та не застосував до правовідносин вимоги статті 604 ЦК України, оскільки на думку апеллянта договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін і доповнень до кредитного договору за своєю природою є договором новації.
Щодо оскарження в частині первісного позову відповідач 2 зазначає, що оскільки ПАТ «Промінвестбанк», як кредитор після настання строку виконання основного зобовязання не пред'явив вимогу до поручителя, то строк дії поруки сплив 21.06.2018, оскільки додаткова угода № 20-0516/2-1-25052018/п-1 від 25.05.2018 до договору поруки не є вимогою кредитора до поручителя в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК Українив редакції чинній станом на 21.12.2017 та не зупиняє, не перериває та не поновлює встановлений законом шестимісячний строк звернення кредитора до поручителя, який почав свій відлік з 22.12.2017. На адресу суду від представника позивача за первісним позовом надійшли відзиви на апеляційну скаргу відповідача 1 та відповідача 2, в яких він не погоджується з доводами апеляційних скарг та просить рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі № 920/569/19 залишити без змін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу АТ «Сумське НВО» зазначає, що, позивачем за зустрічним позовом не доведено жодним чином, що дії банку не були спрямовані на настання наслідків на час укладення договору від 30.09.2016, оскільки банк видав кредитні кошти, вимагає повернення цих коштів (про що свідчить позов у цій справі), дії учасників правовідносин підтверджують наявність розрахунків та власне кредитних відносин, а дії позичальника є нічим іншим, як способом ухилитися від виконання зобов'язань.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «СМНВО» позивач за первісним позовом не погоджується з доводами відповідача 2 щодо строку припинення договору поруки та вказує на те, що за кредитним договором кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2017, а з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до договору поруки, порука діє три роки з дати виконання зобов'язання, тобто до 21.12.2020. Позивач за первісним позовом звернувся 06.06.2019, тобто в межах строку чинності поруки та межах позовної давності, а відтак суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про чинність поруки.
Також, ПАТ «Промінвестбанк» у відзиві зазначає, що судом вірно встановлено, що договором встановлено строк дії договору та строк повернення кредиту, кредитний договір з боку банку виконано, а зі сторони АТ «СМНВО» виконувався частково, а відтак суд правильно встановив виконання договору та відсутність підстав для визнання його неукладеним чи недійсним.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом. Підставою залучення третьої особи стало те, що рішенням № 130 від 25.02.2022 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб почато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а отже колегія суддів дійшла висновку, що рішення у справі може вплинути на права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
24.10.2022 на адресу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних надійшли письмові пояснення по апеляційних скаргах, в яких просив суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі № 920/569/19 без змін.
Для повного і всебічного розгляду справи і з'ясування всіх обставин справи розгляд справи неодноразово відкладався.
У судове засідання, яке відбулось 29.11.2022 з'явилися представники позивача та відповідачів, які надали суду пояснення по суті апеляційної скарги. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином на наявні у матеріалах справи електронні адреси та за допомогою підсистеми Електронний суд. Крім того усі процесуальні документи по справі своєчасно внесені та опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень для можливості ознайомлення учасників справи з їх текстом.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що воно не підлягає зміні з огляду на наступне.
Між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", яке є правонаступником ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 (далі - Кредитний договір) на підставі якого банк (позивач за первісним позовом) зобов'язався надати позичальнику (першому відповідачу за первісним позовом) шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 11 000 000,00 дол. США (ліміт кредитної лінії), а позичальник зобов'язався повернути кошти та сплатити проценти в порядку та розмірі, встановленому Кредитним договором.
Кредит надавався з метою поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби. Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.02.2013.
На виконання умов Кредитного договору Банк видав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 11 000 000,00 доларів США шляхом перерахування останніх з позичкового рахунку Позичальника на підставі заяви на отримання кредитних коштів, про що свідчить меморіальний ордер № 2 від 24.02.2012.
Факт видачі кредитних коштів підтверджується виписками по позичковому рахунку першого відповідача за первісним позовом та платіжними документами (меморіальними ордерами на видачу кредиту).
08.01.2013 позичальником (перший відповідач за первісним позовом) повернуто кредит в розмірі 5 500 000,00 доларів США.
Протягом дії Кредитного договору до нього неодноразово вносились зміни та доповнення, якими змінювалися умови кредитування. Зокрема, договором про внесення № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016 Кредитний договір викладено в новій редакції.
Згідно п. 2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Банк надає Позичальнику Кредит шляхом відкриття траншевої невідновлювальної кредитної лінії зі встановленням максимального Ліміту кредитної лінії у розмірі 6 396 000,00 доларів США.
Пункт 2.1.1 Кредитного договору встановлює, що враховуючи наявну у Позичальника заборгованість за Кредитом в сумі 5 500 000,00 доларів США, сторони домовились вважати таку заборгованість окремим Траншем 1 (далі - Транш 1).
Пункт 2.1.2 Кредитного договору встановлює, що Банк надає Позичальнику в межах Ліміту кредитної лінії кредит, сума якого не може перевищувати 1 464 734,72 долари США (далі - Транш 2).
Пункт 2.1.1.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) встановлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 1-21 грудня 2017 року.
Пункт 2.1.2.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) встановлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 2-21 грудня 2017 року.
Згідно п. 2.5 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20- 0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) закріпив строк дії Ліміту кредитної лінії по 21 грудня 2017 року.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі.
Згідно меморіального ордеру Позичальнику надано кредит в розмірі 895 850,02 доларів США (ордер № 153766 від 30.09.2016).
Відповідно до п. 2.1.2.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Банк надає Позичальнику Кредит в межах Траншу 2 шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на рахунок Позичальника № 37393621205577/840, код Банку 300012 для подальшого направлення коштів на погашення заборгованості за не сплаченими Позичальником процентами.
Згідно пункту 2.6 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Позичальник зобов'язаний використати Кредит виключно за наступним цільовим призначенням: поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби, капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016.
Транш 1 - поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби;
Транш 2 - капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016.
Станом на день пред'явлення позову у Позичальника залишилась непогашена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 395 815,02 доларів США.
Також позивачем за первісним позовом заявлено вимоги щодо стягнення з відповідачів як солідарних боржників заборгованості по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США, пені по кредиту в сумі 61 727 898,00 грн, пеня по відсоткам в сумі 8 898 136,46 грн, 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6 982 941,93 грн, 3 % річних по процентам - 1 621 661,63 грн та штрафу в сумі 560 000,00 грн.
Зазначені вимоги позивач за первісним позовом обґрунтовує наступним.
Щодо процентів за користування кредитом позивач за первісним позовом зазначає, що згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються Банком виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються Позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
Проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються Позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
Сторони домовились, що обов'язок Позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом.
Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016):
4.1 За користування Кредитом в межах строку його погашення, Позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення Позичальником виконання зобов'язань по погашенню Кредиту, Банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування), Банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту.
4.2 Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом встановлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який дорівнює 15 % (п'ятнадцять процентів) річних.
4.3 Проценти нараховуються Банком у розмірі, встановленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання Позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, Позичальник зобов'язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), сплачуються Позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором встановлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
Позичальник сплачує Проценти, шляхом перерахування коштів на рахунок № 37393621205577/840, код Банку 300012.
Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначає, що згідно розрахунку заборгованості Позичальнику нараховано 2 503 521,08 доларів США строкових процентів та 2 796 853,38 доларів США процентів за прострочений кредит. Позичальником за весь період кредитування сплачено 3 251 406,48 доларів США процентів, а тому у Позичальника (першого відповідача за первісним позовом) наявна несплачена заборгованість за процентами у розмірі 2 048 967,98 доларів США.
Щодо підстав нарахування пені позивач за первісним позовом зазначає наступне.
Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п. 8.2 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені за простроченим кредитом становить 70 626 034,46 грн, яка складається із пені по кредиту та пені по відсотках.
Нарахування 3% річних позивач за первісним позовом обґрунтовує наступним.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
За розрахунком позивача за первісним позовом за порушення грошового зобов'язання (в порядку частини другої статті 625 ЦК України) Позичальник зобов'язаний сплатити суму в розмірі 8 604 603,56 грн, яка складається із 3 % річних по тілу кредиту та 3 % річних відсотках.
Стосовно штрафу в загальні сумі 560 000,00 грн позивач за первісним позовом зазначає наступне.
Згідно п. 8.4. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516 2-1-30092016 від 30.09.2016) за невиконання прийнятих на себе зобов'язань Позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 1 500,00 грн за кожне порушення п.п. 6.2.8 цього Договору; 15 000,00 грн за кожне порушення п. 6.2.6. цього Договору; 1 500,00 грн за кожне порушення п. 6.2.2. цього Договору.
За приписами п. 8.7 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-312122017 від 12.12.2017) у разі невиконання умов, передбачених п.п. 6.2.1-6.2.4 цього Договору сторону зменшення на 10 % та більше, Банк має право вимагати сплати Позичальником штрафу в розмірі 50 000,00 грн за кожен випадок порушення (моніторинг здійснюється щоквартально на підставі довідок, наданих клієнтом).
Окрім того, за невиконання Позичальникам умов договору забезпечення, а саме, п. 4.1.7 Договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017/п3 від 12.12.2017) у випадку невиконання умов п. 4.1.7 сплачується штраф у розмірі 50 000,00 грн.
Щодо підстав надання кредиту та стягнення боргу в іноземній валюті позивач за первісним позовом зазначає наступне.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 10 постанови від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Виходячи з положень статті 99 Конституції України, статті 192 ЦК України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті й наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, а не в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.
Такого висновку дотримується Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц висловила позицію згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 висловлена правова позиція, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Також Велика Палата розтлумачила положення частини другої статті 625 ЦК України: при обрахунку 3 % річних, відповідно до якої за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у гривні.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до статті 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач виконав свої договірні зобов'язання за Кредитним договором належним чином та в повному обсязі надав у користування першого відповідача кредитні кошти. Зазначений факт повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується першим відповідачем.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з піде гав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв дідового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Усупереч умов Кредитного договору та приписів законодавства перший відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти за користування кредитом у встановлений Кредитним договором строк.
Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до доданого позивачем за первісним позовом до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог прострочена заборгованість першого відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за Кредитним договором станом на 24.04.2019 становить 6 395 815,02 дол. США.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
В якості забезпечення виконання зобов'язань першого відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом щодо повернення кредиту між позивачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" укладено договір поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 (далі - Договір поруки).
За умовами пункту 1.2 Договору поруки Позичальник - Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", що зобов'язується повернути Кредитору кредит за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23 лютого 2012 року (а також усіх договорів про внесення змін до нього) (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого Позичальник зобов'язується повернути Кредитору кредит, наданий шляхом відкритої траншевої невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 6 396 000,00 (шість мільйонів триста дев'яносто шість тисяч) доларів США 00 центів (ліміт кредитної лінії) з кінцевим терміном повернення 21 грудня 2017 року (включно).
Пунктом 1.3 Договору поруки визначено, що Поручитель - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", яке зобов'язується перед Кредитором відповідати за погашення боргу за Кредитним договором на засадах солідарного боржника.
Відповідно до п. 2.1. Договору поруки поручитель (другий відповідач за первісним позовом) зобов'язався у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, а саме погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту - 6 396 000,00 доларів США.
Згідно п. 2.2 Договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання Позичальником зобов'язань, що випливають із Кредитного договору, Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний боржник в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору.
Умовами договору поруки передбачено право Банку а не обов'язок направляти вимогу до Поручителя.
Відповідно до пункту 1 договору про внесення змін № 20-0516/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 сторони погодили викласти пункт 5.2. Договору поруки в наступній редакції: "Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам Сторін та скріплення печатками Сторін.
Порука за цим Договором припиняється в наступних випадках:
- в разі припиненням забезпечених нею зобов'язань;
-через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України);
-в інших випадках, визначених законодавством України."
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відхилення доводів відповідача-2 про недійсність поруки і не застосовання позовної давності, а також суд не погоджується з твердженням другого відповідача про те, що порука за договором поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 діяла 6 (шість) місяців, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно пункту 1 договору про внесення змін № 20-0516/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 сторони у період дії поруки внесли зміни до зазначеного договору поруки та визначили, що порука припиняється, зокрема, через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України).
У даному випадку за договором поруки кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2017, а з урахуванням змін, внесеними договором про внесення змін до договору поруки, кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2020, позивач за первісним позовом звернувся 06.06.2019, тобто в межах строку чинності поруки та в межах позовної давності.
На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання першим відповідачем свого зобов'язання, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 6 395 815,02 дол. США правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Посилання відповідача 1 на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 554/1566/17 відхиляються колегією суддів, оскільки умовами договору поруки у вказаній справі сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором (пункт 4.1). Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі (пункт 4.2).
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а наявна в договорі стаття 4, якою встановлено, що порука втрачає чинність після повного виконання боргових зобов'язань, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, де визначено, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Також апеляційний господарський суд вважає помилковим посилання відповідача-2 за первісним позовом в апеляційниій скарзі на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, оскільки у договорах поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України, відтак суди дійшли висновку, що треба застосовувати припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у відповідній редакції про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Разом з тим, у даній справі сторонами чітко визначено, що порука припиняється, зокрема, через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього договору.
Отже, оскільки у договорі сторони встановили строк, після закінчення якого припиняється порука (через 3 роки після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором), суд вважає необґрунтованими та безпідставними посилання відповідача-2 на припинення поруки 21.06.2018 відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, які підлягають застосуванню тільки у разі, якщо відповідний строк не встановлено.
Суд зауважує, що всі інші платежі (позовні вимоги в іншій частині) не підлягають стягненню з другого відповідача як з солідарного боржника, оскільки договором поруки, укладеним між учасниками справи, передбачена відповідальність Поручителя перед Кредитором в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору, тобто лише по погашенню заборгованості за Кредитним договором в розмірі наданого кредиту - 6 396 000,00 доларів США.
Щодо процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються Позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
Проценти за неправомірне користування Кредитом сплачуються Позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
Сторони домовились, що обов'язок Позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом
Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016):
4.1 За користування Кредитом в межах строку його погашення, Позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення Позичальником виконання зобов'язань по погашенню Кредиту, Банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування), Банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту.
4.2 Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом встановлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який дорівнює 15 % (п'ятнадцять процентів) річних.
4.3 Проценти нараховуються Банком у розмірі, встановленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання Позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, Позичальник зобов'язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), сплачуються Позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором встановлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
Позичальник сплачує Проценти, шляхом перерахування коштів на рахунок № 37393621205577/840, код Банку 300012.
Згідно розрахунку заборгованості першому відповідачу нараховано 2 048 967,98 доларів США процентів, що складається з суми 345 300,08 доларів США процентів за правомірне користування кредитом та 1 703667,18 доларів США за неправомірне користування кредитом.
Період, за який заявлено проценти до стягнення, згідно розрахунку заборгованості, починається з 01.09.2016, як це визначено пунктом 2.1.1.1 Договору від 30.09.2016 про внесення змін до Кредитного договору.
Вимоги щодо стягнення процентів за неправомірне користування кредитом грунтуються на тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі № 910/1238/17 від 23.05.2018 Великою Палатою Верховного Суду розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий же висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі № 921/317/18.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок простроченні боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, суд касаційно інстанції зазначив: " 50. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що Банк не позбавляється права отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредите нарахованих за підвищеною ставкою у зв'язку з простроченням виконання позичальник грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.".
Умовами п. 2.1.1.1 та п. 2.1.2.1 Кредитного договору в редакції договору від 30.09.2016 передбачено, що "проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються у випадку порушення строку повернення кредиту (його частини)".
Таким чином, умовами Кредитного договору встановлена "інша домовленість" між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
Тобто "проценти за неправомірне користування кредитом", які заявлені в позові та розраховані за ставкою 13 % річних, підпадають під дію частини другої статті 625 ЦК України та передбачені як "інша домовленість між сторонами" і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 323/3357/18-ц.
На підстави вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США.
Щодо стягнення пені по кредиту суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.
У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встанов лено договором або законом.
З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зо бов'язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п. 8.2 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016), за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені за простроченим кредитом становить 70 626 034,46 грн, яка складається із пені по кредиту в сумі 61 727 898,00 грн та пені по відстоках в сумі 8 898 136,46 грн.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши здійснений позивачем за первісним розрахунок суми пені за Кредитним договором станом на 24.04.2019, нарахованої за загальний період з 24.04.2018 по 23.04.2019 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені по кредиту за період: з 22.12.2017 по 22.06.2018, однак з врахуванням дати початку нарахування згідно з позовом - 24.04.2018, оскільки суд діє у межах заявлених вимог, за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого сума пені по кредиту за вказаний період складає 9 362 773,51 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Сумської області про задоволення вимог позивача в частині стягнення пені по кредиту в сумі 9 362 773,51 грн, а в іншій частині пені по кредиту за Кредитним договором судом відмовлено за безпідставністю нарахування.
Щодо стягнення пені по відсотках за кредитом суд зазначає наступне.
Пунктом 8.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016), за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені по відстоках складає 8 898 136,46 грн.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши здійснений позивачем за первісним розрахунок суми пені по відсотках за Кредитним договором станом на 24.04.2019, нарахованої за загальний період з 24.04.2018 по 23.04.2019 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Судом здійснено власний розрахунок пені за договором поставки за період: з 22.12.2017 по 22.06.2018, однак з врахуванням дати початку нарахування згідно з позовом - 24.04.2018, оскільки суд діє у межах заявлених вимог, за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого сума пені по відсоткам за вказаний період складає 1 350 304,84 грн.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом зобов'язань за Кредитним договором, вимоги позивача в частині стягнення пені по відсотках в сумі 1 350 304,84 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені по кредиту за Кредитним договором суд відмовляє за безпідставністю нарахування.
Суд не застосовує до вимог про стягнення пені строк спеціальної позовної давності в один рік, визначений статею 258 ЦК України, оскільки зі змісту заяв по суті справи та письмових пояснень відповідачів за первісним позовом вбачається, що відповідачами заявлялося лише про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності строком три роки до основних вимог, з посиланням на відповідні статті, а саме: ст.ст. 256, 257 та 266-267 ЦК України. При цьому, оскільки судом встановлено, що до основних вимог загальна позовна давність не спливла, то суд не застосовує також приписи ст. 266 ЦК України щодо спливу такої давності до додаткових вимог.
Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
За розрахунком позивача за первісним позовом за порушення грошового зобов'язання (в порядку частини другої статті 625 ЦК України) Позичальник зобов'язаний сплатити суму в розмірі 8 604 603,56 грн, яка складається із 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6 982 941,93 грн та 3 % річних по відсотках в сумі 1 621 661,63 грн.
Суд дослідивши матеріали зазначеної справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення з першого відповідача 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6 982 941,93 грн, оскільки вважає застосування до першого відповідача відповідальності у вигляді 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6 982 941,93 грн є подвійною відповідальністю, і сума 3 % річних по тілу кредиту в розмірі 6 982 941,93 грн фактично поглинається заборгованістю по відсотках в сумі 2 048 967,98 доларів США в частині нарахування останніх за неправомірне користування.
Щодо нарахування 3% річних по відсотках в сумі 1 621 661,63 грн суд зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
Слід враховувати, що, попри подібність правової природи частини третьої статті 549 ЦК України (щодо сплати пені) та статті 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки порушення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка (пеня) є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом правомірно нараховано першому відповідачеві за первісним позовом три проценти річних по процентах на підставі статті 625 ЦК України в сумі 1 621 661,63 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному розмірі.
Щодо штрафу в загальні сумі 560 000,00 грн суд зазначає наступне.
Згідно п. 8.4. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516 2-1-30092016 від 30.09.2016) за невиконання прийнятих на себе зобов'язань Позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 1 500,00 грн за кожне порушення п.п. 6.2.8 цього Договору; 15 000,00 грн за кожне порушення п. 6.2.6. цього Договору; 1 500,00 грн за кожне порушення п. 6.2.2. цього Договору.
За приписами п. 8.7 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-312122017 від 12.12.2017) у разі невиконання умов, передбачених п.п. 6.2.1-6.2.4 цього Договору сторону зменшення на 10 % та більше, Банк має право вимагати сплати Позичальником штрафу в розмірі 50 000,00 грн за кожен випадок порушення (моніторинг здійснюється щоквартально на підставі довідок, наданих клієнтом).
Окрім того, за невиконання Позичальникам умов договору забезпечення, а саме, п. 4.1.7 Договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017/п3 від 12.12.2017) у випадку невиконання умов п. 4.1.7 сплачується штраф у розмірі 50 000,00 грн.
За розрахунком позивача за первісним позовом загальний розмір штрафу за невиконання умов Кредитного договору становить 560 000,00 грн.
Здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок суми штрафу за невиконання умов Кредитного договору суд вважає арифметично вірним.
У зв'язку з зазначеним, оскільки стягнення штрафу за невиконання відповідачем-1 за первісним позовом вищенаведених зобов'язань передбачено кредитним договором, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення штрафу є правомірними
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача -1 за первісним позовом щодо того, що у зв'язку із закінченням 21.12.2017 строку кредитування, вимога про стягнення штрафу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем заявлено штраф не за порушення строку повернення кредитних коштів, а за порушення інших зобов'язань, покладених на позичальника кредитним договором (ненадання документів, непровденення оборотів, валютно-обмінних операцій тощо).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог первісного позову.
Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося раніше 02.10.2019 представник першого відповідача подав зустрічний позов від 30.09.2019 №18-7/812, відповідно до якого останній просить суд: поновити АТ "Сумське НВО" строк на подання зустрічної позовної заяви та прийняти зустрічний позов, визнати недійсним договір від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання".
05.10.2020 від представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до суду надійшла заява від 05.10.2020 № 18-7/849 (вх. № 3035к від 05.10.2020) про зміну предмету зустрічного позову, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд розглядати зустрічні позовні вимоги в наступній редакції:
- визнати недійсним договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання";
- визнати недійсним договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання";
- визнати недійсним договір від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"; здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою від 09.11.2020 у справі № 920/569/19 постановлено, зокрема, задовольнити заяву представника першого відповідача про зміну предмету зустрічного позову; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вищезазначеної заяви.
30.11.2020 від представника першого відповідача (позивача за зустрічним позовом) Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, e-mail: info@snpo.ua) до суду надійшла заява про відмову від зустрічного позову, в якій останній просить суд прийняти відмову АТ "Сумське НВО" від зустрічного позову в справі № 920/569/19 в частині позовних вимог; постановити ухвалу якою закрити провадження у справі № 920/569/19 за зустрічним позовом АТ "Сумське НВО", в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020), в частині вимог про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
Ухвалою від 30.11.2020 у цій справі судом постановлено, зокрема, прийняти відмову представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004) від частини зустрічних позовних вимог; закрити провадження у справі № 920/569/19 в часті зустрічних позовних вимог в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020) щодо визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
В обгрунтування зустрічних позовних вимог представник першого відповідача за первісним позовом зазначає, що, укладаючи Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-0516/2-1 від 23.02.2012 та вносячи зміни до вказаного договору шляхом викладення його у новій редакції, у відповідності до Договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, сторони:
- 30.09.2019 визначили умови надання Траншу 1 на суму 5 500 000,00 доларів США, які застосовуються з 01.09.2016;
- встановили, що Транш 2 на суму 896 000,00 доларів США надається на капіталізацію нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно;
- не встановили строк дії Основного договору;
Умови Договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20- 0516/2-1 від 23.02.2012 в частині видачі позивачем за первісним позовом першому відповідачу за первісним позовом кредиту на суму 896 000,00 доларів США у вигляді Траншу-2 для погашення процентів за неправомірне користування кредитними коштами є такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків в силу вимог частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, а тому, на думку представника першого відповідача, є недійсними.
У зустрічному позові представник першого відповідача за первісним позов зазначає, що умови Договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в частині встановлення строку кредитування з 01.09.2016, тобто до моменту його підписання, враховуючи відсутність домовленості сторін про те, що умови такого договору застосовуються до правовідносин, що виникли між сторонами до його укладання, не можуть породжувати реальні правові наслідки, а отже е недійсними.
Також, перший відповідач за зустрічним позовом вважає, що недійсність п. 9.3. Договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, у відповідності до вимог статті 217 Цивільного кодексу України тягне за собою недійсність всього договору.
У зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом посилається на правову практику Верховного Суду та вказує на те, що оскаржуваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є недійсним.
Правозастосовна практика Верховного Суду щодо стягнення процентів за кредитним договором на підставі норм про позику (абзацу 2 частина перша статті 1048, стаття 1050 ЦК України) є неоднаковою, що зумовлено різними фактичними обставинами справ. Тому відповідні правові висновки щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спорів щодо стягнення процентів за кредитними договорами повинні оцінюватися та застосовуватися з урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин та змісту кредитних договорів.
З огляду на викладене вище, правові висновки Верховного Суду у цивільних справах у спорах, що виникають із кредитних відносин за участю фізичних осіб-споживачів банківських послуг, не можуть беззастережно застосовуватися при вирішенні спорів з кредитних відносин, сторонами яких є фінансові установи (банки) та суб'єкти підприємницької діяльності (позичальники).
Місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено посилання позивача за зустрічним позовом на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якої з урахуванням змісту конкретного кредитного договору та спливу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором та неустойки, сформульовано висновок про те, що "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання". В такий спосіб Верховним Судом було захищено фізичну особу-позичальника як слабкішу сторону у відносинах із банком від надмірного боргового тягаря, який утворився за значний період часу і цей правовий висновок може бути релевантним лише при вирішенні спорів за участю фізичних осіб як споживачів кредитних послуг та за подібності інших фактичних обставин.
Водночас, у зазначеній постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 на основі аналізу змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що "строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Оскільки у цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання, положення статті 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі іншої домовленості сторін може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування (пункти 35, 36, 53 постанови).
Судова практика свідчить про те, що Верховний Суд не застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 в інших справах за участю позичальників-суб'єктів підприємницької діяльності і за інших встановлених судами обставин справ, зокрема, мотивуючи це тим, що:
- умовами кредитного договору передбачено, що нарахування процентів повністю припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, відтак, проценти за користування кредитом можуть нараховуватися після закінчення строку повернення кредиту (постанова Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, постанова Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 910/289/18 );
- наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за цим договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 );
- з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) допускається нарахування банком процентів за користування простроченим кредитом щомісячними періодичними платежами за фактичний час користування коштами по день повернення заборгованості, оскільки це передбачено сторонами у кредитному договорі (постанова Верховного Суду 25.07.2019 у справі 906/688/18);
- нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі є підставою для нарахування позивачем процентів відповідно до порядку, визначеного умовами договору (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі 910/22858/17).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
З урахуванням умов кредитного договору між банком та суб'єктом підприємницької діяльності, яким передбачено обов'язок позичальника сплачувати проценти до остаточного повернення всіх отриманих позичальником грошових коштів, а також норм статті 1048 ЦК України, банк має право нараховувати проценти як плату за кредит після закінчення строку повернення кредиту до дня повного погашення кредиту.
Також позивач за зустрічним позовом вказує на протиріччя оскаржуваного Договору про внесення змін вимогам частини п'ятої статті 203 ЦК України, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків.
З норм статей 203, 204, 2015 ЦК України випливає, що розглядаючи позови про визнання недійсним оспорюваного правочину, суди повинні вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину й мають встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначити, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Положеннями статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Згідно з усталеною судовою практикою для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину; саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин; якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь- яких наслідків; у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Таким чином, визнання судом недійсним договору у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14).
Як зазначалося раніше, на виконання умов Кредитного договору Банк виконав свої обов'язки в повному обсязі та видав Позичальнику кредитні кошти на підставі Заяви останнього на отримання кредитних коштів, а Позичальник прийняв ці кошти та використав на власний розсуд.
Після настання кінцевої дати повернення коштів та через невиконання останнім умов Кредитного договору, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості. На що, перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) звернувся з зустрічним позовом до Банку, в обґрунтування якого посилається на те, що зміст договору суперечить статті 638 Цивільного кодексу України, оскільки договір не містить такої істотної умови як строк дії договору, а встановлена у договорі умова про припинення його дії після повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором не може вважатися встановленим сторонами договору строком припинення його дії.
За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Як вбачається зі змісту п. 9.1 та п. 9.3 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016), договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками та діє до повного повернення Позичальником Кредиту, сплати у повному обсязі Процентів за користування Кредитом та до повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього Договору.
Додатковими угодами до кредитного договору сторонами змінювались умови щодо строку дії договору: кінцевого терміну повернення кредиту.
Отже, доводи першого відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про наявність підстав визнання недійсним Кредитного договору з приводу не визначення у Кредитному договорі строку дії договору, як істотної його умови, в зв'язку з чим неможливо визначити момент, з яким пов'язано коли сторони вже не можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки є безпідставними, а позовні вимоги про визнання недійсним Договору про внесення змін та доповнень від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 визнаються судом необгрунованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Твердження позивача за зустрічним позовом, що умови Кредитного договору не відповідають вимогам частини третьої статті 203 ЦК України є безпідставними, оскільки своїми підписами сторони погодили усі істотні умови Кредитного договору.
У п. 56 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 колегія суддів зазначає: "Проте в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом не спростовано доводи Банку про неподання судами оцінки та помилкове незастосування пункту 6.7 кредитного договору №13-65-06/212, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення Позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору".
На момент укладення Кредитного договору, в тому числі оспорюваного Договору про внесення змін існувала наступна правова позиція Вищого господарського суду, що відображена в Інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211.
"Чи є поняття "строк договору", визначене статтею 631 ЦК України (435- 15), та поняття "строк дії договору", визначене частиною сьомою статті 180 ГК України (436-15), тотожними? Чи може відсутність строку дії господарського договору, як істотної умови в розумінні статті 180 ГК України, бути підставою визнання його неукладеним?
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України (435-15) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України (436-15) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.
Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України (436-15) при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України (435-15) метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому".
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Позиція Верховного Суду по Справі № 910/18618/17: "Отже, належним є виконання зобов'язання з дотриманням встановлених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
При цьому, поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору відповідно до частини першої статті 631 ЦК України.
Згідно з частиною четвертою статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею обов'язків під час дії договору.
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (пункти 29, 32 - 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Таким чином, у цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, оскільки за Кредитним договором перший відповідач отримав кредитні кошти, які зобов'язався повернути у строк до 21.12.1017.
Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що положеннями частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
При цьому пунктом 6.23 зазначеної постанови визначено, що плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд, розглядаючи справу про визнання частково недійсним кредитного договору, розірвання договору зазначив наступне.
"Сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні цього договору позичальник ознайомився та погодився з його умовами, а саме: підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, тим самим не заперечував щодо умов договору, крім того, не оскаржував та виконував умови договору протягом тривалого часу. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року).
Крім того Позичальник був зацікавлений в реструктуризації та пролонгації дії Кредитного договору. Після його звернення до Банку, останнім прийнято позитивне рішення з наступним заключенням Додаткових угод від 30.09.2016, від 21.02.2017, від 12.12.2017. Перший відповідач за первісним позовом здійснив своїми діями, підписанням Договорів про внесення змін, фактичним прийняттям коштів за договором, оплатою відсотків, наступне схвалення даного правочину. Вчинення Боржником платежів за Кредитним договором (оплатою відсотків), належним чином підтверджують факт укладення Позичальника з Банком Кредитного договору, в т.ч. оспорюваного Договору про внесення змін від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016, його подальшого визнання та виконання й спростовують твердження позивача за зустрічним позовом про недійсність Договору про внесення змін від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016.
Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні. підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Отже, неправильне тлумачення позичальником умов Кредитного договору не є підставою для визнання його недійсним.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обргрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів наявності та порушень його прав відповідачем за зустрічним позовом.
У разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог зустрічного позову.
В апеляційній скарзі відповідач-1 зазначає, що судом першої інстанції не було надано правову оцінку доводам позивача за первісним позовом щодо кваліфікації договору № 20-3189/2-1-30092016 від 30.09.2016 про внесення змін до кредитного договору в якості новації, а також суд ухилився від надання оцінки змісту рішення позачергових загальних зборів акціонерів АТ "СМНВО", що оформлене протоколом № 31 від 25.10.2016 як доказу, який підтверджує порушення порядку погодження органом управління вчинення акціонерним товариством значного правочину, у зв'язку з чим останній не породжує цивільних прав та обов'язків АТ "СМНВО" перед банком.
З приводу наведених доводів, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання.
Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.
До умов новації віднесено такі: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться в частині другій статті 604 ЦК України, -
це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Такий висновок щодо застосування положень статті 604 ЦК України викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, від 29 січня 2021 року у справі № 569/1037/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем-1 за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про досягнення між ним та банком згоди про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням.
Договором № 20-3189/2-1-30092016 від 30.09.2016, укладеним між банком та відповідачем-1 за первісним позовом, були змінені певні пункти та внесено доповнення до кредитного договору, в тому числі збільшено ліміт кредитування, змінено терміни повернення кредиту, строк дії ліміту кредитної лінії, тобто відбулася зміна умов договору, які не призвели до заміни самого кредитного зобов'язання на інше: характер прав і обов'язків учасників, а також порядок виконання зобов'язання залишилися незмінними, що не припиняє первісного зобов'язання сторін за кредитним договором. Визначення у договорі траншів пов'язане зі збільшенням ліміту кредитної лінії. У договорі № 20-3189/2-1-30092016 від 30.09.2016 не зазначено, що зобов'язання першого відповідача за кредитним договором припиняються. За умовами пункту 3 договору про внесення змін він є невід'ємною частиною кредитного договору, вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками.
Отже, договір № 20-3189/2-1-30092016 від 30.09.2016 до кредитного договору не може бути розцінений як новація в розумінні статті 604 ЦК України.
Щодо посилання відповідача-1 за первісним позовом про вчинення договору № 20-3189/2-1-30092016 від 30.09.2016 про внесення змін до кредитного договору з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на їх вчинення з посиланням на приписи ст. 70, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", колегія суддів зазначає, що оскільки протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" від 25.10.2016, зокрема п. 7.6.3 підтверджується схвалення загальними зборами внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3188/2-1 від 20.04.2012 в частині збільшення суми кредиту за рахунок капіталізації відсотків і встановлення суми кредиту у розмірі не більше 11 млн доларів США, продовження терміну кредитного договору, встановлення максимальної процентної ставки, переведення договору в траншеву кредитну лінію, яке з урахуванням пункту 13.2. ст. 13 Статуту товариства, на який вказує сам відповідач, є належним доказом дотримання порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину.
Враховуючи вище навдене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інтанції про відмову узадоволенні зустрічного позову щодо визнання недійсним договору від 30.09.2016 №20-3189/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3189/2-1 від 05.11.2013 за його необґрунтованістю.
Відтак, нарахування процентів за користування кредитом та процентів за неправомірне користування кредитом, що заявлені банком до стягнення є правомірним, здійснене на підставі договору з урахуванням змін які вносилися сторонами до нього в розмірі погодженому сторонами.
Щодо інших доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм процесуального законодавства, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги), згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 про відкриття апеляційного провадження було зобов'язано Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надати суду докази доплати судового збору в розмірі 6 034,50 грн (в частині оскарження відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви) та 1 008 525,00 грн судового збору за оскарження вимог майнового характеру (стягнення 6 395 815,02 дол. США), що в загальному розмірі становить 1 014 559, 50 грн. Проте відповідачем 1 за первісним позовом указані вимоги ухвали не були виконані, внаслідок чого судовий збір підлягає стягненю в дохід державного бюджету.
Керуючись ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання".
Стягнути з Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) в дохід Державного бюджету 1 014 559, 50 грн (один мільйон чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень п'ятдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
Матеріали справи №920/569/19 повернути Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2022.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Т.П. Козир