Справа № 320/827/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
08 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - відповідач, апелянт, НАБУ) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії Національного антикорупційного бюро України щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ;
- зобов'язати Національне антикорупційне бюро України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подання та документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 та пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу в органах внутрішніх справ та на посадах начальницького складу у Національному антикорупційному бюро України. Вважає, що з 10.11.2021 у нього виникло право на призначення пенсії відповідно до п."б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки посаду, з якої він був звільнений, визнано такою, служба на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років. Проте, відповідач протиправно відмовив у підготовці і направлені документів до відповідного органу Пенсійного фонду України. Не погоджуючись з такими діями відповідача, представник позивача оскаржив їх до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України подало апеляційну скаргу, зазначає, що суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ухвалив необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Національного антикорупційного бюро України та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 07.08.2000 до 25.03.2013 та службу на посадах начальницького складу Національного бюро у період з 22.12.2015 по 18.10.2021.
Наказом Національного антикорупційного бюро України від 11.10.2021 №490-ДСК-онс звільнено із служби у Національному бюро підполковника Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1., старшого оперативного працівника Національного бюро, за підпунктом «а» пункту 64 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 18 жовтня 2021 року. Виключено ОСОБА_1 з кадрів Національного антикорупційного бюро України 18 жовтня 2021 року.
Також, даним наказом встановлено, що станом на час звільнення позивача (18.10.2021), його загальний стаж роботи (служби) складає 18 років 05 місяців та 16 днів, у тому числі у Національному антикорупційному бюро України - 5 років 09 місяців 27 днів.
10.11.2021 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України" від 19.10.2021 (далі - Закон №1810-ІХ), яким внесено зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у частині поширення дії цього закону на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України.
На цій підставі, 19.11.2021, ОСОБА_1 звернувся до Національного бюро із заявою (вх.№ З-15073 від 19.11.2021), у якій просив розглянути заяву про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та підготувати і направити до ГУ ПФУ у Київській області всі необхідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, скласти розрахунок вислуги років для призначення пенсії, виготовити грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення за останні 24 місяці перед звільненням.
Листом від 08.12.2021 вих. № 02-188/37997 Національне бюро, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 19.11.2021, повідомило його про те, що Національне антикорупційне бюро України не наділене необхідною компетенцією, а у листі позивача не наведено достатніх підстав щодо направлення до органів ПФУ запитуваних документів у зазначений у заяві період. Також, запропоновано позивачеві особисто звертатися до органів ПФУ.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів законодавства України, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з 10.11.2021 у позивача виникло право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, адже посада, з якої він був звільнений 18.10.2021, визнано такою, служба на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Щодо доводів апелянта в частині помилкового трактування судом першої інстанції норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції зі змінами від 19.10.2021 №1810-ХІІ, колегія суддів зауважує наступне.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в Національному антикорупційному бюро України, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
До 10.11.2021 преамбула Закону № 2262-ХІІ діяла у такій редакції: «Цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом».
Стаття 1 вказаного Закону визначала: «Особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років».
10.11.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України» від 19.10.2021 № 1810-ІХ, відповідно до пункту 1 розділу І постановлено у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: 1) абзац перший преамбули після слів «Національній поліції» доповнити словами «Національному антикорупційному бюро України»; 2) частину першу статті 1 після слів «Національній поліції» доповнити словами «та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України».
Також статтю 1-2 Закону № 2262-ХІІ було доповнено пунктом «з», який передбачає, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби: з) особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України.
Таким чином, колегія суддів висновує, що дія положень Закону № 2262-ХІІ поширюється на осіб, які проходять службу на посадах начальницького складу Національного антикорупційного бюро України.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що б ситуація й правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що в рамках функціонування правової системи України недопустимим є поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях; відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування.
Встановлені обставини та аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що на момент звернення позивача до Національного антикорупційного бюро України (19.11.2021) дія положень Закону № 2262-ХІІ передбачала право на призначення пенсій за вислугу років для працівників Національного антикорупційного бюро України, в тому числі і звільнених до набуття чинності Законом України від 19.10.2021 № 1810-ІХ.
Обмежень щодо права на призначення пенсії за вислугу років для звільнених працівників Національного антикорупційного бюро України ні Законом № 1810-ІХ, ні Законом № 2262-ХІІ не встановлено.
Таким чином, станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії та внесення відповідного подання до Національного антикорупційного бюро України у ОСОБА_1 наявне конституційне право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів висновує, що відмова Національного антикорупційного бюро України в оформленні та направленні необхідних документів до ГУ Пенсійного фонду України у Київській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є протиправною та такою, що порушила гарантоване Конституцією України право позивача на отримання пенсії.
В частині доводів відповідача щодо помилкового застосування норм Порядку подання та оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затвердженого постанови Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 постанови Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова №3-1) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом (2262-12), подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справи України, Міністерства надзвичайних ситуації України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової Служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.
Колегія суддів констатує, що право позивача на призначення пенсії за вислугу років регулюється Законом (2262-12), відтак невідповідність Постанови №3-1 вищезгаданому Закону не може бути перешкодою у гарантовану Конституцією праві позивача на призначення та отримання такої пенсії.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі №320/827/22- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк