08 грудня 2022 року справа №360/6398/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 р. у справі №360/6398/21 (головуючий І інстанції О.В. Ірметова) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в страховий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV періоду роботи на «Шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь» в якості дільничного маркшейдера з 29.06.1988 по 10.05.1996, та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати в страховий стаж ОСОБА_1 для призначення пенсії період роботи на «Шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь» в якості дільничного маркшейдера з 29.06.1988 по 10.05.1996.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 31.08.2021 № 121130003469 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 26.08.2021, зарахував до пільгового стажу роботи період роботи з 29.06.1988 по 10.05.1996 на посаді дільничного маркшейдера на шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь».
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів зазначає, що в наданій трудовій книжці позивачки не містяться дані про повний робочий день, про пільговий характер роботи, не зазначаються відомості про прогули, простої, страйки, перебування у відпустках, відомості про атестацію робочого місця тощо у зв'язку з чим, підстав для зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно даного документу не має. Також зазначає, що обчислення пільгового стажу роботи, призначення та виплата пенсії відноситься до функцій органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
26 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відділу обслуговування громадян №4 (м. Лисичанськ) Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою про призначення пенсії за віком за списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 31.05.2021 №121130003469 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 6).
В обґрунтування відмови зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди, до пільгового стажу не зараховано період з 29.06.1988 по 10.05.1996, оскільки відсутня уточнююча довідка з підприємства на якому особа працювала, із зазначенням періоду роботи, що зараховується до пільгового стажу, а також відсутні накази про результати проведення атестації робочих місць та перелік атестованих посад.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання атестації робочих місць врегульовано Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 (далі - Порядок № 442).
За правилами п.п. 1, 2, 4 Порядку № 442 атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.
Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (461-2016-п), Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (1290-97-п), Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалістьробочоготижня (163-2001-п), Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.
Згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
У разі якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому вбачається, що працівник, який працює на посаді, віднесеній до відповідного Списку, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділений будь-якими повноваженнями або обов'язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
В означений постанові Верховний Суд наголосив, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За приписами ч. 1 ст. 114 розд. ХІV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 встановлено: на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, або за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають особи, визначені наступними абзацами п. 1 ч. 2 ст. 114Закону№ 1058.
Таким чином необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є зайнятість особи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1, які затверджені Кабінетом Міністрів України, така зайнятість повний робочий день, наявність атестації робочих місць та наявність відповідного страхового стажу, в тому числі на зазначених роботах.
Орган Пенсійного фонду України не заперечує, що посади, які займав позивач протягом спірних періодів, належать до Списку № 1.
Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383(далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
За змістом п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку занотовано, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , містяться наступні записи:
- 29.06.1988 прийнято на посаду дільничого маркшейдером - пов'язана з підземними роботами на шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь»;
- 10.05.1996 звільнена по статті 38 КЗОТ за власним бажанням.
Записи в трудовій книжці про роботу позивача у спірний період на шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь» відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Крім того, в матеріалах справи наявні довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 24.07.2013 №300, від 12.08.2013 №№ 413, 414, 415, 416, витяги з наказу №725/п від 24.10.95, від 23.09.97 №434/п «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці» (а.с. 15-24).
Таким чином, у Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не існувало законних підстав для не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 29.06.1988 по 10.05.1996 на посаді дільничого маркшейдером - пов'язана з підземними роботами на шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь».
Щодо доводів апелянта, що обчислення пільгового стажу роботи, призначення та виплата пенсії відноситься до функцій органів Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Разом з цим, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 26.08.2021, зарахував до пільгового стажу роботи період роботи з 29.06.1988 по 10.05.1996 на посаді дільничного маркшейдера на шахті «Краснопілівська» во «Стахановуголь».
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 р. у справі №360/6398/21 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 р. у справі №360/6398/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко