20 вересня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/479/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянув справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс", смт. Люблинець Волинська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн", м. Тернопіль
про стягнення штрафу у розмірі 17 746,00 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явились.
Судові процедури.
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв'язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференц-прийому "EASYCON".
Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн" про стягнення штрафу у розмірі 17 746,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови договору заявки на міжнародне перевезення вантажу № 13 від 09.04.2020.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 17.07.2020, для розгляду справи №921/479/20 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 22.07.2020 відкрито провадження у справі №921/479/20 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 17.09.2020.
Протокольною ухвалою від 17.09.2020 судове засідання відкладалося на 22.09.2020 з підстав, викладених в ній.
Ухвалою суду від 22.09.2020 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 921/479/20 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13.10.2020.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначене на 13.10.2020.
Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Протокольними ухвалами від 13.10.2020 та від 27.10.2020 підготовчі засідання відкладено відповідно на 27.10.2020 та на 10.11.2020.
Ухвалою суду від 19.11.2020 підготовче засідання призначено на 02.12.2020.
Протокольною ухвалою від 02.12.2020 підготовче засідання відкладено на 17.12.2020.
У підготовчому засіданні 17.12.2020 оголошено перерву до 22.12.2020, про що відображено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 22.12.2020 підготовче засідання відкладено на 13.01.2021 з підстав, викладених в ній.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/479/20 на 30 днів.
У підготовчому засіданні 13.01.2021 оголошено перерву до 21.01.2021, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 21.01.2021 призначено судову комп"ютерно-технічну експертизу, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі № 921/479/20.
23.03.2022 до Господарського суду Тернопільської області повернулися матеріали справи №921/479/20 без виконання ухвали суду.
Ухвалою суду від 02.06.2022 поновлено провадження у справі №921/479/20, призначено підготовче засідання у справі №921/479/20 на 29.06.2020.
Ухвалою суду від 29.06.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/479/20 на 15 днів та відкладено підготовче засідання у справі №921/479/20 на 14.07.2022.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 14.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/479/20 до судового розгляду по суті на 11.08.2022.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 11.08.2022 розпочато розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 11.08.2022 розгляд справи відкладено на 20.09.2022 з підстав, викладених в ній.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі.
Інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 06.08.2020 допущену описку в ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 у справі №921/479/20, виправлено.
Ухвалою суду від 27.10.2020 клопотання відповідача про поновлення строку для подачі доказів, задоволено. Поновлено відповідачу строк для подачі доказів.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови договору заявки на міжнародне перевезення вантажу № 13 від 09.04.2020.
Просив позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Відповідач явку свого представника в судове засідання (після поновлення провадження у справі) не забезпечив, однак щодо позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№5406 від 13.08.2020) та у доповненнях до відзиву ( вх. № 7672 від 27.10.2020), просив суд у задоволенні позову, відмовити.
Відповідь на відзив.
03.11.2020 позивачем подано відповідь на відзив (вх. №7884), згідно якої доводи відповідача вважає безпідставними.
Судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Фактичні обставини, встановлені судом.
09.04.2020 між ТОВ "Негабарит - Сервіс" (як, Перевізником) та ТОВ "Адемн" ( як, Замовником) укладено Договір - Заявку на міжнародне перевезення вантажу за №13, згідно умов якого Перевізник зобов"язався в період з 09.04.2020 по 10.04.2020 надати транспортний засіб НОМЕР_1 / НОМЕР_2 для завантаження для здійснення міжнародного перевезення за маршрутом Моєрс, Німеччина - с. Велика - Березовиця, Тернопільська область, Україна, вартість перевезення 2000 Євро по курсу НБУ на дату доставки вантажу у митницю призначення. Умови оплати - 100% оплата наступного дня після розвантаження.
На виконання умов Договору, Перевізником надано транспортний засіб для завантаження вантажу, що підтверджується звітом з системи Wialon GPS Monitoring.
Умовами Договору визначено розмір вантажу, а саме - 2х7,4х2,55х2,6 м та 4т.
Однак, під час завантаження вантажу водієм та представником вантажовідправника встановлено, що фактична довжина вантажу становить 7,8 м, у зв"язку з чим утворився значний звис.
Вказані обставини стали причиною звернення ТОВ "Негабарит - Сервіс" до ТОВ "Адемн" за отримання додаткових інструкцій.
ТОВ "Адемн" своїм листом надісланим на електронну пошту ТОВ "Негабарит - Сервіс" повідомило останнього про скасування заявки.
За таких обставин та враховуючи положення пункту 10 Додаткових умов до Договору, відповідно до якого за відмову від послуг після підписання заявки, Замовник сплачує штраф у розмірі 30% вартості транспортних послуг , що вказані у Заявці, якщо інше не погоджено у ній, ТОВ "Негабарит - Сервіс" виставило рахунок №503 від 10.04.2020 на оплату штрафу у сумі 17 746,00 грн, який надісланий ТОВ "Адемн" для виконання.
Проте, відповідач даний рахунок відмовився оплачувати, оскільки стверджує, що ТОВ "Адемн" Додаткові умови до Договору - Заявки на міжнародне перевезення вантажу за №13 від 09.04.2020 не підписував, оскільки на електронну адресу ТОВ "Адемн" таких Додаткових умов не надсилалися ТОВ "Негабарит - Сервіс".
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням договору заявки на міжнародне перевезення вантажу № 13 від 09.04.2020, який за правовою природою є договором перевезення.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1 та 3 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (частина 1 статті 313 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (стаття 550 Цивільного кодексу України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( стаття 551 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Мотивована оцінка судом .
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовідносини сторін виникли на підставі Договору - Заявки на міжнародне перевезення вантажу за №13 від 09.04.2020 укладеного між ТОВ "Негабарит - Сервіс" (як, Перевізником) та ТОВ "Адемн" ( як, Замовником), згідно умов якого Перевізник зобов"язався в період з 09.04.2020 по 10.04.2020 надати транспортний засіб НОМЕР_1 / НОМЕР_2 для завантаження для здійснення міжнародного перевезення за маршрутом Моєрс, Німеччина - с. Велика - Березовиця, Тернопільська область, Україна, вартість перевезення 2000 Євро по курсу НБУ на дату доставки вантажу у митницю призначення. Умови оплати - 100% оплата наступного дня після розвантаження.
На виконання умов Договору, Перевізником надано транспортний засіб для завантаження вантажу, що підтверджується звітом з системи Wialon GPS Monitoring.
Умовами Договору визначено розмір вантажу, а саме - 2х7,4х2,55х2,6 м та 4т.
Однак, під час завантаження вантажу водієм та представником вантажовідправника встановлено, що фактична довжина вантажу становить 7,8 м, у зв"язку з чим утворився значний звис.
Вказані обставини стали причиною звернення ТОВ "Негабарит - Сервіс" до ТОВ "Адемн" за отримання додаткових інструкцій.
ТОВ "Адемн" своїм листом надісланим на електронну пошту ТОВ "Негабарит - Сервіс" повідомило останнього про скасування заявки.
Положеннями пункту 10 Додаткових умов до Договору, визначено , що за відмову від послуг після підписання заявки, Замовник сплачує штраф у розмірі 30% вартості транспортних послуг , що вказані у Заявці, якщо інше не погоджено у ній.
10.04.2020 ТОВ "Негабарит - Сервіс" виставило рахунок №503 на оплату штрафу у сумі 17 746,00 грн, який надісланий ТОВ "Адемн" для виконання.
Проте, відповідач даний рахунок відмовився оплачувати.
Як стверджував представник відповідача, що ТОВ "Адемн" Додаткові умови до Договору - Заявки на міжнародне перевезення вантажу за №13 від 09.04.2020 не підписувало, оскільки на електронну адресу ТОВ "Адемн" таких Додаткових умов не надсилалися ТОВ "Негабарит - Сервіс".
Так, під час розгляду справи твердження учасників вказаного спору щодо підписання Договору - заявки на міжнародне перевезення вантажу №13 від 09.04.2020 зокрема кількості аркушів були взаємно суперечливими. Зокрема, позивач стверджува, що спірний договір підписано на двох аркушах, в тому числі Додаткові умови. Проте, відповідач даний факт заперечував, вказував, що зі сторони ТОВ "Адемн" підписувався лише Договір - Заявка , тобто на одному аркуші. Оскільки Додаткові умови до Договору - Заявки на міжнародне перевезення вантажу за №13 від 09.04.2020 на електронну адресу ТОВ "Адемн" не надсилалися ТОВ "Негабарит - Сервіс", а тому і не підписувалися ТОВ "Адемн".
Враховуючи вказані обставини та клопотання відповідача про призначення судової експертизи судом призначалася судова комп"ютерно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено відповідні питання.
Крім того, за згодою відповідача на проведення оплати за проведення призначеної судом експертизи, вказану оплату покладено на відповідача ТОВ "Адемн".
Проте, ТОВ "Адемн" рахунок за проведення експертизи не оплатило, у зв"язку з чим матеріали справи №921/479/20 повернулися без виконання ухвали суду та проведення судової експертизи.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки розмір штрафу не сплачено, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Замовником, своїх договірних зобов'язань в частині несплати штрафу.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (стаття 550 Цивільного кодексу України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( стаття 551 Цивільного кодексу України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Підставами для нарахування штрафу є порушення відповідачем умов договору, в частині відмови від заявки.
Судом, перевірено розрахунок штрафу в розмірі 17 746,00 грн та вважає вірно обрахованим.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Наведений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судом встановлено, що Коляда Дмитро Ігорович є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВА №1175 від 01.11.2019.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, 24.02.2020 між адвокатом Колядою Дмитром Ігоровичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" (Клієнт) укладено договір №1 про надання правничої допомоги .
Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом приймання - передачі надання послуг від 03.12.2020 зі змісту якого вбачається детальний опис наданої професійної правничої допомоги та платіжним дорученням №6924 від 08.12.2020 про сплату юридичних послуг на суму 5 500,00 грн.
Отже, Договір про надання правничої допомоги №1 від 24.02.2020, Акт приймання - передачі надання послуг від 03.12.2020 та платіжне доручення №6924 від 08.12.2020 про сплату юридичних послуг на суму 5 500,00 грн є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду даної справи.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правничої допомоги є витратами на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Правова позиція викладена в додатковій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №904/1038/19.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вже зазначалося, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн та покласти на відповідача на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2 102,00 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн", вул. Є. Петрушевича, 10/1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 39864030 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс", вул.Заводська, 7А, смт. Люблинець, Волинська область, код ЄДРПОУ 37707423 - 17 746,00 грн штрафу, 2 102,00 грн судового збору та 5 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс", вул. Заводська, 7А, смт. Люблинець, Ковельський район, Волинська область.
Відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Адемн", вул. Є. Петрушевича, 10/1, м. Тернопіль.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "08" грудня 2022 року.
Суддя Я.Я. Боровець