06 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/3156/21 пров. № А/857/9300/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року в справі №460/3156/21 (головуючий суддя Щербаков В.В., м. Рівне) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: а) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком;
б) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком з 03.08.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після досягнення пенсійного віку позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про призначення пенсії за віком відповідно до статті 12 Закону України від 05.11.1991 року №1788 ,,Про пенсійне забезпечення”. Вказує, що ГУ ПФУ відмовило в призначенні пенсії, оскільки заявником не дотримано всіх умов для призначення пенсії, зокрема, недостатньо страхового стажу - 27 років. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням від 05 травня 2022 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 12 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення” з 04.08.2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що при суд першої інстанції не врахував, що однією з умов призначення пенсії за віком є наявність страхового стажу 27 років, якого в позивач немає.
Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 24.11.2020 №1693/289 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 24 роки 2 місяці 24 дні. Не зараховано до стажу період навчання в ТУ-1 з 01.09.1977 по 18.07.1978, робота на «Рівненському заводі тракторних запчастин» з 27.07.1978 по 23.10.1978, оскільки не підтверджено довідками.
Відтак, вважає, що у позивача відсутні підстави для призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення пенсійного віку, зокрема, 24.11.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 12 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення”.
За результатами розгляду заяви позивача відповідач виніс рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки відповідно до наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 2 місяці 24 дні, що не відповідає вимогам ст.26 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. В рішенні зазначено, що копія трудової книжки позивача не взята до уваги, а періоди роботи враховані згідно з поданими архівними довідками.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся в суд за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач на підтвердження наявності достатнього стажу, у відповідності до положень Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, надав достатні та необхідні документи, які підтверджують загальний страховий стаж позивача станом на дату подання заяви про призначення пенсії, та такий становить більше 27 років.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 1 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 24 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - не менше 25 років; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - не менше 26 років, з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Тобто, починаючи з 01.01.2020 року право на призначення пенсії за віком мають чоловіки після досягнення 60 років за наявності необхідного стажу в період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - не менше 27 років.
З матеріалів справи судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на дату звернення до пенсійного органу у листопаді 2020 року досягнув віку 60 років, що сторонами не заперечується.
Для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років йому необхідно мати наявний страховий стаж не менше 27 років.
Відповідно до статті 62 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Натомість, як правильно встановив суд першої інстанції, копія трудової книжки не була взята до уваги, тому періоди роботи позивача та страховий стаж було обраховано з відомостей, наявних в архівних довідках.
Так, пенсійним органом не зараховано період роботи позивача з 01.09.1977 по 18.07.1978 на ,,Рівненському заводі тракторних запчастин” та навчання в ТУ-1 з 01.09.1977 по 18.07.1978, оскільки такі відомості не підтверджені довідками.
Крім того, з форми РС-право, сформованою пенсійним органом, вбачається, що ними не враховано період роботи позивача в 1996 та 1999, 2000 роках у колгоспі.
Суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази, трудову книжку позивача НОМЕР_1 , та встановив, що записи у ній виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесений відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Зокрема, відповідно до записів трудової книжки №2, 3 з 24.07.1978 наказом № 421 від 24.07.1978 позивача прийнято на роботу слюсаря-ремонтника ІІ розряду на ,,Рівненський завод тракторних запчастин”, 23.10.1978 - звільнено із займаної посади.
Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що вказаний період не враховано до страхового стажу з тих підстав, що не підтверджено відповідними архівними довідками, оскільки відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідач безпідставно не врахував до трудового стажу позивача період його навчання в ТУ-1 (м. Рівне) з 01.09.1977 по 18.07.1978, адже у законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у пункті "д" частини третьої статті 56 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців (абзац 1 частини першої статті 38 Закону України ,,Про професійно-технічну освіту”).
Згідно з записами №№1, 2 трудової книжки позивача останній закінчив навчання в ТУ-1 18.07.1978, а прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником - 24.07.1978, тобто з дотриманням вказаних вище правових вимог.
Крім того, згідно з записом №4 трудової книжки позивача прийнято на роботу інструктором зі спорту з 04.02.1982, з 1987 переведено на роботу трактористом. За період з 1992 по 22.02.2020 (дата звільнення позивача) позивач відпрацював за 1982, 1983-1996 понад встановлений мінімум трудоднів, а тому вказаний період повинен враховуватися до страхового стажу в повному обсязі. Натомість, пенсійний орган за 1983, 1996 роки безпідставно застосував норми ч.2 ст.56 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення” при обчисленні стажу роботи позивача, оскільки вказана норма встановлює умови зарахування стажу лише у разі невиконання членом колгоспу без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
З врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач протиправно не взяв до уваги трудову книжку позивача при розрахунку страхового стажу та, як наслідок, не врахував у повному обсязі до страхового стажу позивача всіх періодів його трудової діяльності, зазначених у трудовій книжки, що призвело до відмови в призначенні пенсії.
Натомість з аналізу всіх наявних у матеріалах справи доказів, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач, на підтвердження наявності достатнього стажу у відповідності до положень Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, надав усі необхідні документи, які підтверджують загальний страховий стаж позивача станом на дату подання заяви про призначення пенсії, який становить 27 років.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку 03.08.2020, із заявою до пенсійного органу звернувся 24.11.2020 - в межах строку, визначеного ст.45 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію підлягають частковому задоволенню, а саме - з 04.08.2020, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року в справі №460/3156/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 07.11.2022.