07 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3235/22 пров. № А/857/13236/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року, ухвалене суддею Кафарським В.В. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження у справі № 300/3235/22 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано Франківськ), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення штрафу, -
10 серпня 2022 року позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернувся до суду з позовом до відповідача - Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано Франківськ), у якому просив визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Леськів Л. З. щодо винесення постанови від 01.08.2022 у виконавчому провадженні ВП №67332547 про накладення штрафу протиправними; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л. З. від 01.08.2022 у виконавчому провадженні ВП №67332547 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 серпня до участі у справі залучено ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за невиконання рішення у розмірі 5100 грн винесена неправомірно, оскільки державним виконавцем не враховано поважність причин несвоєчасного виконання рішення, яке передбачає виділення відповідного фінансування з Державного бюджету.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі №300/844/20 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо застосування обмеження граничним розміром при виплаті з 01 березня 2017 року пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 01 березня 2017 року без обмеження граничним розміром, з урахуванням проведених виплат.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі № 300/844/20 повернуто скаржнику.
Таким чином рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі №300/844/20 набрала законної сили 20.08.2020.
21.09.2020 виданий виконавчий лист по справі №300/844/20.
На підставі даного виконавчого листа старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2021 ВП №67332547 та направлено для виконання Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Листом від 12.05.2022 №0900-0903-5/15345 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило державного виконавця, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі №300/844/20 виконано у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження. Додатково зазначено, що заборгованість у сумі 226 314,13 грн буде виплачена при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету в порядку черговості з урахуванням дати надходження рішення суду (а. с. 6-8).
Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л. З. 01.08.2022 при примусовому виконанні виконавчого листа №300/844/20, виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом 21.09.2020, винесено постанову про накладення штрафу, згідно якої за невиконання боржником рішення суду на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на підставі ст. ст. 63,75 Закону України "Про виконавче провадження", накладено штраф у розмірі 5 100 грн. (а. с. 5).
Позивач, вважаючи постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про накладення штрафу від 01.08.2022 в межах виконавчого провадження ВП №67332547 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та про визнання дій державного виконавця щодо її винесення протиправними.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Згідно з положеннями статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 19 Закону №1404-VIII боржник зобов'язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону №1404-VIII).
Частиною 2 статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
В свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і спрямовано на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: 1. невиконання ним виконавчого документа (судового рішення); 2. відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення).
Сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Отже, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено, по-перше, факт невиконання боржником судового рішення і, по-друге, відсутність поважних причин. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму навності об'єктивних перешкод для виконання судового рішення.
Поважними в розумінні норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 в адміністративній справі №300/219/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за наслідками розгляду позов задоволено частково та визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.12.2021 у виконавчому провадженні №67332547 та встановлено часткове виконання боржником виконавчого листа №300/844/20, виданого 21.09.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом. Дане рішення набрало законної сили 05.05.2022.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на реалізацію якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Частиною 2 статті 6 КАС України та положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У Рішенні від 27.11.2008 по справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що невиконання рішень, постановлених національними судами, є системною проблемою України, яка констатована у багатьох рішеннях ЄСПЛ.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, п.23, п.26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, п.43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Таким чином, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Скаржник, покликаючись на те, що ним на виконання рішення суду у справі №300/844/20 було здійснено перерахунок пенсії та за період з 01.03.2017 по 31.09.2020 ОСОБА_1 нараховано доплату в сумі 226314,13 грн, яка виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України. Зазначає, що вказана доплата внесена в реєстр судових рішень 23.09.2020 та буде виплачена при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету в порядку черговості з урахуванням дати надходження рішення суду.
Однак доказів підтвердження включення згаданої заборгованості до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачуватись в порядку черговості, визначеної датою надходження судового рішення до боржника, або доказів виконання рішення суду в повному обсязі пенсійним органом на виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2022 в адміністративній справі №300/3235/22 не надано.
Судом першої інстанції слушно зауважено, що зазначені в довідці від 23.08.2022 №45, виданій Управлінням з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відомості (а.с.48) носять інформаційний характер та не відповідають вимогам статті 73 КАС України.
Наведені скаржником доводи суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими, оскільки вказане у своїй сукупності зводиться лише до трактування порядку, що не може вважатися обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. На переконання суду апеляційної інстанції, наведене вказує на фактичне нехтування пенсійним органом вимог виконання рішення у визначений виконавцем в ухвалі про відкриття виконавчого провадення строк за відсутності поважних підстав для його невиконання.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державний виконавець при винесені оскаржуваної постанови належним чином перевірив як факт виконання судового рішення боржником на момент винесення спірної постанови, так і дослідив поважність не виконання такого, тобто належним чином скористався законодавчо закріпленими повноваженнями, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана постанова винесена з дотриманням норм чинного законодавства, у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року у справі № 300/3235/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний