Справа № 553/1962/22 Номер провадження 11-кп/814/2426/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
01 грудня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 18 жовтня 2022 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 березня 2022 року за №12022221150000443, задоволено клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харків ОСОБА_8 і продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 16 грудня 2022 року, обвинуваченому
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Новомиколаївка Шевченківського р-ну Харківської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи таке рішення місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, особу обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 18 жовтня 2022 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції: не врахував те, що стороною обвинувачення не доведено наявність заявлених ризиків і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який не судимий і має незадовільний стан здоров'я; в порушення вимог ч.ч.3, 4 ст.183 КПК України не визначив розмір застави ОСОБА_7 .
Учасники судового провадження, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду провадження, заявили клопотання про здійснення апеляційного розгляду за їх відсутності.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він 26 березня 2022 року приблизно о 23 годині в умовах воєнного стану, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_9 , шляхом розбиття скла вітрини проник у приміщення магазину «Чудо-маркет» по просп. Петра Григоренка, 25 у м. Харків, звідки таємно викрав належне ТОВ «ТАЛАСА ТРЕЙД» майно в особливо великих розмірах - на загальну суму 785 909 гривень 33 копійки.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177,183,197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_7 зазначений запобіжний захід.
Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, урахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, та особу обвинуваченого.
Колегія суддів ураховує доводи апелянта про те, що ОСОБА_7 не судимий, разом з цим установлені під час розгляду клопотання та апеляційної скарги обставини в їх сукупності свідчать про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що могли би слугувати достатнім стримуючим фактором для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Доказів (медичних висновків), які би підтверджували неможливість перебування ОСОБА_7 під вартою перевіркою в матеріалах провадження немає та стороною захисту до суду апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України, обвинувачений не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не зменшилися, обставини інкримінованого обвинуваченому особливо тяжкого корисливого злочину, пов'язаного з викраденням в умовах воєнного стану майна в особливо великих розмірах у співучасті з іншою особою, що має високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, що виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі й домашнього арешту, як просить апелянт.
Між тим, доводи захисника про безпідставне невизначення ОСОБА_7 застави як альтернативного запобіжного заходу є слушними.
Суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишив поза увагою те, що, виходячи з положень ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України, суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.
Згідно з ч.4 ст.184 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого ст.ст.255-255-3 КК України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ст.ст.629-631 КПК України.
У данному провадженні наведені вище обставини відсутні, через це місцевий суд при постановленні судового рішення про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпідставно не визначив останньому розмір застави як альтернативний запобіжний захід.
За таких обставин, оскаржувану ухвалу належить скасувати та постановити нову ухвалу, якою продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням йому розміру застави та покладенням на нього відповідних обов'язків у разі її внесення.
За практикою Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, в рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року Європейський суд з прав людини наголосив, що, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Ураховуючи обставини інкримінованого обвинуваченому особливо тяжкого злочину проти власності з використанням найбільш несприятливого для суспільства часу, тяжких обставин та умов, у яких опинилося суспільство, внаслідок чого заподіяно майнову шкоду потерпілій стороні в особливо великому розмірі на загальну суму 785 909 гривень 33 копійки, за який передбачено покарання - від 7 до 12 років позбавлення волі з обов'язковою конфіскацією майна, дані про особу ОСОБА_7 , у співставленні з наявністю ряду таких, що не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визначення обвинуваченому застави у визначених п.3 ч.5 ст.182 КПК України межах - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі її внесення. Визначений же розмір застави буде справедливою альтернативою запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою та здатним забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків.
Отже, апеляційна скарга та, як наслідок, клопотання прокурора, в якому порушувалось питання щодо продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без вказівки на визначення розміру застави, підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 18 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харків ОСОБА_8 задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16 грудня 2022 року.
Одночасно визначити ОСОБА_7 заставу - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 744 300 гривень.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені п.п.1, 3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
прибувати за кожним викликом до суду;
повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
утримуватися від спілкування з представником потерпілого та свідками в даному кримінальному провадженні;
здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави визначити строк дії обов'язків, покладених на ОСОБА_7 апеляційним судом - 2 місяці з моменту внесення застави.
ОСОБА_7 або будь яка інша особа, може внести кошти на депозитний рахунок Полтавського апеляційного суду (отримувач коштів: Полтавський апеляційний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 42262431; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача: UA328201720355239002000086573) та надати документ, що це підтверджує прокурору, суду.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4