Житомирський апеляційний суд
Справа №295/16257/19 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.
Категорія 82 Доповідач Коломієць О. С.
05 грудня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Коломієць О.С.
суддів: Талько О.Б, Микитюк О.Ю.
з участю секретаря
судового засідання: Франчука В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/16257/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 травня 2020 року, яке ухвалено суддею Кузнєцовим Д.В. в м. Житомирі
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк»,про визнання кредитного договору частково недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 03 квітня 2018 року між АТ «Сенс Банк» та ним укладено угоду №501096398, за умовами якої йому надано споживчий кредит у розмірі 200000,00 грн строком на 48 місяців зі сплатою 13,99% річних.
Графіком платежів, що є додатком №1 до угоди про надання кредиту №501016398 від 03.04.2018 року передбачено щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1,25 % від суми кредиту, що становить 2500,00 грн щомісячно. Позивач вважає, що дана плата порушує норми чинного цивільного законодавства і є неправомірною. За змістом позову, в акцепті пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501016398 банк передбачив сплату комісії за обслуговування кредитом, отже на думку позивача, нарахування банком зазначених комісій здійснювались за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що суперечить вимогам закону. Крім цього ОСОБА_1 зазначив, що умови кредитного договору, якими встановлено його обов'язок як позичальника сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків. З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсною з моменту укладення умову договору про надання кредиту №501016398 від 03.04.2018 року щодо обов'язку сплачувати відповідачу комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,25%, що згідно з графіком платежів становить 2500,00 грн. щомісячно.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, скаржник просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтуванням доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції безпідставно відкинув порушенням банком норм Закону України «Про захист прав споживачів», а також помилково застосував висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19, оскільки у цій постанові викладені інші правовідносини, зокрема, правовідносини щодо обставин укладення письмового кредитного договору, на відміну від оскаржуваних правовідносин, при яких кредитний договір у письмовій формі не укладався.
Крім того, суд також не врахував, що відповідно до положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачу було встановлено щомісячну плату за супутню послугу банку, а саме комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а тому вказана вимога кредитного договору є несправедливою та підлягає визнанню недійсною.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі .
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що, обравши спосіб захисту своїх прав - визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. Однак ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання банком йому інформації про умови кредитування та на підтвердження того, що оспорені ним умови кредитного договору є несправедливими. Крім того, 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився з паспортом споживчого кредиту, акцептом пропозиції, офертою на укладення угоди про надання кредиту, додатком № 1 до кредитного договору (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супутніх послуг), якими передбачена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування, що підтверджується його підписом. Отже, позивач був ознайомлений з умовами кредитування та реальною ціною фінансової послуги, які він розумів, підписуючи кредитний договір. Комісія за обслуговування кредиту, включена до сукупної вартості кредиту, вона встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього, що не суперечить вимогам законодавства. Оспорювана позивачем умова кредитного договору не створює дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, не завдає шкоди споживачеві.
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 03 квітня 2018 між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» укладено угоду про надання споживчого кредиту №501016398, за умовами якої позичальнику надано споживчий кредит у розмірі 200000,00 грн зі сплатою 13,99% річних за користування кредитом строком на 48 місяців до 03 квітня 2022 року.
Відповідно до копії оферти на укладення угоди про надання кредиту №501016398, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме: підпункту «б» пункту 1 оферти передбачена комісія за обслуговування кредиту, яка становить 1,25 % від суми кредиту, тобто 2500,00 грн. щомісячно. В останньому абзаці оферти та акцепту, про отримання якого ОСОБА_1 розписався на оферті передбачено, що Тарифи є невід'ємною частиною договору та розміщені на сайті банку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У підпункті «б» пункту 1 оферти передбачена комісія за обслуговування кредиту, яка становить 1,25 % від суми кредиту.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором.
Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, у тому числі комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44 цс 21), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено недійсності оспорюваного пункту угоди про надання кредиту щодо його обов'язку сплачувати комісію за обслуговування кредиту, оскільки цей пункт відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування» та Правил про споживчий кредит.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, оскільки між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірної угоди про надання кредиту, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним згідно з положеннями статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 травня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2022 року.
Головуючий Судді