Номер провадження 2/243/1486/2022
Номер справи 243/2976/22
«07» грудня 2022 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Корчма О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача адвокат ШЕВЧЕНКО Сергій Анатолійович до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про скасування Рішення № 963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язання виплатити спадщину після померлого, -
ОСОБА_2 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування Рішення № 963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язання виплатити спадщину після померлого, яку обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 .
30 серпня 2021 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Таранушенком В.М. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого позивач є спадкоємцем недоотриманої пенсії ОСОБА_3 в розмірі 145 263,13 грн. Дане Свідоцтво було видане нотаріусом на підставі повідомлення відповідача №0500-1505-5/51651 від 11 серпня 2021 року.
07 грудня 2021 року представник позивача, Шевченко С.А. , надав позивачу разом з необхідними документами, заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_3 .
При подачі документів працівники відповідача також вимагали надати їм довідку про те, що позивач є переселенцем.
Представник позивача у заяві вказав, що позивач зареєстрований та постійно мешкає в м. Донецьк, він не знаходиться на підконтрольній Україні території, у зв'язку з чим відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» він не є внутрішньо переміщеною особою та, відповідно, не має цієї довідки.
16 грудня 2021 року представник позивача отримав лист відповідача, в якому той зазначив, що ним прийнято рішення про відмову у виплаті позивачу недоотриманої пенсії за померлого ОСОБА_3 , так як у позивача відсутня Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Також, разом із листом, відповідач надіслав своє Рішення про відмову у виплаті недоотриманої пенсії від 13 грудня 2021 року №963010172411, яке мотивоване тим, що позивачем не надана Довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, яка на думку відповідача потрібна відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до якої пенсії виплачуються тільки внутрішньо переміщеним особам.
При цьому відповідач зазначив, що відповідно до п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, Свідоцтво про смерть, Свідоцтво про право на спадщину. Тобто, в цьому переліку відсутня Довідка переселенця, як обов'язковий документ, необхідний для отримання спадщини.
24 грудня 2021 року представником позивача було оскаржене дане рішення до Пенсійного фонду України, яким 10 січня 2022 року була надана відповідь, в якій він погодився із правомірністю вимоги відповідача про обов'язкове надання Довідки внутрішньо переміщеної особи для отримання спадщини у вигляді недоотриманої пенсії.
Із зазначеним рішенням відповідача про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії позивач не згоден. Зазначає, що він у встановленому законом порядку набув право власності на грошову суму в розмірі 145 263,13 грн. шляхом її спадкування після смерті батька ОСОБА_3 . Право на спадщину позивача підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим на його ім'я. Також, ні ЦК України, ні будь-який інший закон не визначають, що особи, які мешкають на тимчасово окупованій території, можуть отримати спадщину лише у разі, якщо вони є внутрішньо переміщеними особами.
Позивач зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації його прав як спадкоємця на отримання належного йому спадкового майна.
Просить суд скасувати в повному обсязі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_2 у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити йому 145 263,13 грн. як спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Позивач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представником позивача, Шевченком С.А. , суду надано заяву про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином на електронну адресу, причини неявки суду не повідомив. 23 листопада 2022 року до суду надійшов Відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач вважає позов ОСОБА_2 необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами ч.1 ст.18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів закальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції , тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
За загальним правилом, у порядку цивільного судочинства загальні суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Тобто, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої зазначеної статті).
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ОСОБА_2 скасувати рішення №963010172411 від 13 грудня 2020 року про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язання виплатити спадщину після померлого.
Отже, предметом даного спору є скасування рішення Головного управління, суб'єкта владних повноважень, прийнятого ним при здійсненні владних управлінських функцій, та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
З огляду на вказане, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №757/70264/17-ц (провадження №14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17 (провадження №14-162цс19).
З огляду на викладене, відповідач просить закрити провадження по справі тому, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про скасування Рішення № 963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язання виплатити спадщину після померлого, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 серпня 2021 року, приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області, Таранушенком В.М., вбачається, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкове майно, на яке видано Свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії в розмірі 145 263,13 грн., належної спадкодавцю на підставі Повідомлення №0500-1505-5/51651 від 11 серпня 2021 року, виданого Відділом обслуговування громадян №2 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
07 грудня 2021 року ОСОБА_2 , через свого представника за Довіреністю 61 АА 7859908 від 09 липня 2021 року Шевченка С.А. , звернувся до відповідача з Заявою за № 11734 про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, в заяві представником зазначено, що він наполягає на прийомі документів без довідки переселенця ОСОБА_2 , так як він не є переселенцем в розумінні ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», оскільки він із місця свого проживання в м. Донецьку на територію підконтрольну Україні не переїжджав, його ніхто не змушував це робити, та на території підконтрольній Україні він не знаходиться.
Рішенням відповідача від 13 грудня 2021 року за № 963010172411 ОСОБА_5 було відмовлено у виплаті недоотриманої суми пенсії, за померлого ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю реєстрації як внутрішньо переміщеної особи згідно з ст.4 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
У відповідності до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов'язки, суб'єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов'язки є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім'ї, бажаючих їх отримати. В такому випадку належить застосовувати ст. 1227 ЦК України.
Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналізуючи наведені правові норми вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.
Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України № 1058-ІУ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно пп. 2.26 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України, для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається Свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, Свідоцтво про смерть, Свідоцтво про право на спадщину.
Як зазначалось вище при оформленні прав на недоотриману пенсію після померлого пенсіонера, спадкоємцям з-поміж інших документів необхідно подати до органу, що призначає пенсію, Свідоцтво про право на спадщину та документ, що посвідчує особу заявника.
Свідоцтво про право на спадщину за законом є правовстановлюючим документом та з його отриманням позивач набув всіх прав і обов'язків спадкоємця, а отже право власності, якого він набув, є правом спадкоємця на успадковане майно, й має відмінний за характером від процедури отримання членами сім'ї померлого пенсіонера сум недоодержаної пенсії.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст. 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 звернувся до відповідача з Заявою за № 11734 про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера 07 грудня 2021 року, але не надав Довідку про реєстрацію як внутрішньо переміщеної особи, про що зазначено в Рішенні від 13 грудня 2021 року за № 963010172411 про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії, яка увійшла у спадщину, тому суд прийшов до переконання, що відповідач неправомірно не виплачує позивачу успадковану ним суму пенсії після смерті спадкодавця, оскільки жодна з зазначених у рішенні про відмову у виплаті недоодержаної пенсії норм не закріплює обов'язку для позивача додатково надавати Довідку про реєстрацію як внутрішньо переміщеної особи.
З огляду на викладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна.
Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати).
Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
14 лютого 2022 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи 243/13575/19 Постановою відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, та висловила новий висновок, в якому зазначила, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, визнання протиправними (або скасування) рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення, стягнення коштів тощо) як наслідків протиправності дій.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що залишок невиплаченої суми пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 складає 145 263,13 грн., яка увійшла до складу спадщини після його смерті, та дана спадщина оформлена відповідно до законодавства України, позивачем отримано Свідоцтво про право на спадщину на суму 145 263,13 грн., тому ці кошти повинні бути виплачені позивачу, як майно, яке увійшло до складу спадщини, а рішення відповідача про відмову у їх виплаті підлягає скасуванню.
Виплатити в добровільному порядку зазначену заборгованість відповідач відмовляється.
Щодо твердження відповідача про розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства суд зазначає наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Відповідно до змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем порушено право позивача на отримання спадкового майна, а саме на недоотриманих спадкодавцем пенсійних виплат.
Питання виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера врегульовано ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Отже, у даному випадку виник спір про цивільне право (захист права на спадщину); спір має приватно-правовий характер і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір по справі в розмірі 992,40 грн. та його позовні вимоги задоволені в повному обсязі, тому суд прийшов до переконання, що витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. слід покласти на відповідача, стягнувши його за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.15,16,25,328,1216,1217, 1218, 1227,1261 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 128, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача адвокат ШЕВЧЕНКО Сергій Анатолійович до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про скасування Рішення № 963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера та зобов'язання виплатити спадщину після померлого - задовольнити.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 963010172411 від 13 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_2 у виплаті недоотриманої суми пенсії ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в порядку спадкування за законом у виді недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 145 263,13 грн. (сто сорок п'ять тисяч двісті шістдесят три грн. 13 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 992,40 грн.(дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 07 грудня 2022 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області Т.А. Хаустова