29 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/2377/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Похиленко А.В.,
відповідача - Халупний А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Євсіков О. О., Владимиренко С. В., Корсак В. А.
від 28.09.2022
за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка"
про визнання недійсним рішення загальних зборів.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" про визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка", яке оформлено протоколом № 07/06/21, дата проведення зборів - 23.05.2021, дата формування протоколу - 07.06.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу не було відомо про проведення вказаних загальних зборів та про прийняте на таких зборах рішення. Відповідач шляхом не повідомлення позивача про час та місце проведення 23.05.2021 загальних зборів співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" порушив її права як співвласника, які передбачені статтею 14 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статтею 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі № 910/2377/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" звернулось до Господарського суду міста Києва з клопотанням про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/2377/22 у сумі 14 000,00 грн.
ОСОБА_1 подала до Господарського суду міста Києва заперечення щодо клопотання відповідача, в яких просила відмовити у відшкодуванні заявлених відповідачем витрат.
2. Короткий зміст судових рішень
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2377/22 клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи заперечення позивача, категорію справи (оскільки розгляд останньої проводився за правилами загального позовного провадження), а також з огляду на виконані адвокатом роботи (участь в судових засіданнях, підготовка та подання заяв по суті спору), заявлені відповідачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію співмірності, розумності та критерію реальності таких витрат, оскільки такі витрати фактично були понесені відповідачем, а тому на переконання суду повинні бути відшкодовані позивачем з огляду на відмову у задоволенні позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/2377/22 скасовано, прийнято нове судове рішення, яким клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/2377/22 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн. У задоволенні решти вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- докази отримання ОСОБА_1 ухвали Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у матеріалах справи відсутні. Вказане свідчить, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена судом про призначене на 01.08.2022 судове засідання з розгляду поданого відповідачем клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката;
- отже, клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката було розглянуто господарським судом за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, і ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
- враховуючи те, що загальний час судових засідань в першій інстанції, де брав участь представник відповідача, в цілому склав одну годину, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 000,00 грн не відповідають критерію "розумності їх розміру" і їх відшкодування матиме надмірний характер, а стягнення цих витрат у сумі 7 000,00 грн є співрозмірним з наданими адвокатом послугами у суді першої інстанції, обґрунтованими, відповідають критерію "необхідності і обґрунтованості".
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить повністю скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у даній справі в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, а в частині відмови у стягненні решти витрат відмовити.
ОСОБА_1 у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції застосував статтю 14 Господарського процесуального кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/8311/20; припустився порушення пункту 4 частини 1 статті 1, статей 19, 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" без урахування висновків, викладених у найбільш подібних правовідносинах у додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 922/1689/21.
У касаційній скарзі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022, у даній справі залишити в силі, та стягнути з позивача судові витрати.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції застосував частини 2, 4, 6 статті 126 та частину 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19 та від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20.
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" просить відмовити у її задоволенні.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Ці висновки було підтверджено і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У справі, що розглядається, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав договір про надання правничої допомоги від 01.04.2021 № 01/04, додаткову угоду від 05.05.2022 № 05/05/22 до вказаного договору, акти прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 01.04.2021 № 01/04 від 31.05.2022 № 1/2377, від 30.06.2022 № 2/2377, від 18.07.2022 № 3/2377.
На підставі вказаних документів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що:
- 01.04.2021 Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" (замовник) уклало з Халупним А.В. (виконавець) договір про надання правничої допомоги № 01/04 (надалі - Договір № 01/04), за умовами пункту 1.1 якого виконавець за завданням замовника надає правничу допомогу та юридичні послуги згідно з наведеним у цьому пункті договору переліком;
- згідно з пунктом 4.3 Договору № 01/04 замовник своєчасно оплачує юридичні послуги відповідно до умов даного договору;
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору № 01/04 за надання послуг, передбачених даним договором, замовник сплачує виконавцеві винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, а також у переліках необхідних дій чи переліків справ у роботі, листуванні сторін;
- 05.05.2022 сторони договору уклали додаткову угоду № 05/05/22 до Договору № 01/04, якою дійшли згоди визначити розрахунок винагороди за Договором № 01/04 та закріпили фактичну вартість адвокатських послуг;
- за умовами пункту 2 додаткової угоди від 05.05.2022 № 05/05/22 до Договору № 01/04 сторони дійшли згоди, що відповідно до пункту 6.2 Договору № 01/04 визначити розрахунок винагороди: ознайомлення з матеріалами справи - 1 200,00 грн; представництво інтересів в одному судовому засіданні - 2 000,00 грн; підготовка і подання одного процесуального документа у справі, в т.ч. відзиву на позовну заяву або заперечення на відповідь на відзив - 3 000,00 грн;
- акти № 1/2377 від 31.05.2022, № 2/2377 від 30.06.2022, № 3/2377 від 18.07.2022 свідчать, що адвокат Халупний А.В. надав послуги в межах розгляду даної справи загальною вартістю 14 000,00 грн, а Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" такі послуги прийняло без зауважень та претензій, що є підставою для їх оплати. Вказаними актами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" прийняло такі послуги адвоката Халупного А.В.: представництво інтересів в судових засіданнях 23.05.2022, 06.06.2022, 20.06.2022, 18.07.2022 всього на 8 000,00 грн; підготовка і подання відзиву на позовну заяву - 3 000,00 грн; підготовка і подання заперечення на відповідь на відзив - 3 000,00 грн;
- Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" платіжними дорученнями № 504 від 18.07.2022, № 477 від 24.06.2022, № 496 від 07.07.2022 сплатило на користь адвоката Фізичної особи-підприємця Халупного А.В кошти в загальному розмірі 14 000,00 грн; призначенням платежу у зазначених платіжних дорученнях визначено Договір № 01/04 та відповідні акти № 1/2377 від 31.05.2022, № 2/2377 від 30.06.2022 та № 3/2377 від 18.07.2022, за якими здійснювалась оплата.
Суд першої інстанції повністю задовольняючи клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу виходив з того, що з урахуванням заперечення позивача, категорію справи (оскільки розгляд останньої проводився за правилами загального позовного провадження), а також з огляду на виконані адвокатом роботи (участь в судових засіданнях, підготовка та подання заяв по суті спору), підлягають повному відшкодуванню позивачем.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції виходив з того, що позивачка не була повідомлена про час та місце розгляду заявленого відповідачем клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а в частині частково задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу виходив з того, що загальний час судових засідань в першій інстанції, де брав участь представник відповідача, в цілому склав одну годину, і витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі (14 000,00 грн) не відповідають критерію "розумності їх розміру" і їх відшкодування матиме надмірний характер, а стягнення цих витрат у сумі 7 000,00 грн є співрозмірним з наданими адвокатом послугами у суді першої інстанції, обґрунтованими, відповідають критерію "необхідності і обґрунтованості".
З матеріалів справи та змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як пов'язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позиваче були подані заперечення до суду першої інстанції проти розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, на послуги адвоката, в яких, зокрема, позивач зазначав, що звіт адвоката за представництво інтересів в суді є дуже завищеним, оскільки загальна тривалість судових засідань становила не більше двадцяти хвилин; крім того, даний спір є спором незначної складності, а тому кваліфікований юрист не потребує вивчення великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини сторін.
Так, суд має право під час вирішення питання про розподіл судових витрат з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Висновки судів про часткову відмову позивачу, на користь якого ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення ними норм процесуального законодавства.
Детально проаналізувавши всі докази, враховуючи конкретні обставини справи, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність підстав для часткового задоволення вищезазначеного клопотання відповідача і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. Іншу частину витрат нестиме відповідач. Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Окрім того, Суд враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18, в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), і зробила висновок, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
При касаційному перегляді постанови суду апеляційної інстанції Суд не виявив в діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення незаконного рішення.
Разом з тим, за доводами ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/8311/20, від 08.09.2022 у справі № 922/1689/21.
Суд, проаналізувавши вказані постанови, висновки, в яких, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному рішенні не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.
Так, прийняття додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій здійснено судами з дотриманням принципу диспозивності, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки такі судові рішення прийняті за наслідками розгляду клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач, подаючи клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в той час як статтею 244 Господарського процесуального кодексу України закріплена можливість подання заяви, дотримався вимог чинного законодавства України при реалізації права на відшкодування понесених стороною витрат, оскільки назва документа в даному випадку не впливає на його зміст, зважаючи на приписи статей 169 та 170 Господарського процесуального кодексу України, а надмірна формалізація судового процесу вважається недопустимою судом.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Крім того, застосування судами норм права у справі № 922/1689/21 залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
За доводами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19 та від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20.
Суд, проаналізувавши вказані постанови, висновки, в яких, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному рішенні не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.
Так, судом апеляційної інстанції у цій справі № 910/2377/22 виконано аналіз критеріїв "співмірності" та мотивував своє рішення обґрунтованими підставами, з урахуванням яких дійшов відповідних висновків (відповідно до чого вартість наданих адвокатом послуг є завищеною та не співмірною).
Аргументи скаржників щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг ОСОБА_1 та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції залишення без змін.
6. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Лісова казка" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у справі № 910/2377/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді Г.О. Вронська
І.Д. Кондратова