02 грудня 2022 року Київ №320/2328/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до УСЗН Бучанської РДА Київської області про визнання протиправними дій відповідача, що виразились у нарахуванні та виплаті йому у 2021 році, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів від 08.04.2021 №325 та відмові в проведені перерахунку нарахованої заявникові, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня на підставі та в розмірах, передбачених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а саме 14152 грн. та, здійснити виплату позивачеві, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, недоплаченої у 2021 році частини щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, в сумі 10246 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи внаслідок війни та у відповідності до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2022 році має право на отримання до 5 травня одноразової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем виплачено позивачу таку допомогу у розмірі 3906,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено вищевказаною нормою законодавства, у зв'язку з чим вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд зобов'язати УСЗН Бучанської РДА здійснити перерахунок та виплатити недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, у сумі 10246,00 грн.
Ухвалою суду від 15.02.2022 у справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Частиною 1 ст. 174 КАСУ передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень, ухвала КОАС від 15.02.2022 про відкриття провадження у справі була надіслана на електронну адресу відповідача, а саме: usznbuchaskarda@gmail.com.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
В матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, в якій зазначено, що ухвала про відкриття провадження у справі від 15.02.2022 доставлена відповідачу 16.05.2022, а отже останній вважається належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та необхідність надати відзив на позовну заяву; ухвала врученою відповідачу в порядку ст. 129 КАС України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У відповідності до вимог статей 162, 261 КАСУ, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав відзив на позовну заяву та/або клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 6 ст. 162 КАСУ встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи, до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальним правом, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, тому чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У ч. 8 ст. 262 КАСУ передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 250 КАСУ у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
позивач має статус особи з інвалідністю 2-ї групи та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
На виконання вимог ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII), відповідач у травні 2021 році виплатив ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3906,00 грн.
Не погоджуючись з розміром виплати, 28.09.2021 позивач звернувся до органу соціального захисту з вимогою виплатити недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги за 2021 рік, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Листом відповідача №1800 від 06.10.2021 ОСОБА_2 УСЗН Бучанської РДА Київської області повідомило, що на виконання постанови Кабінету Міністрів від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у квітні 2021 року воно перерахувало йому, як інваліду 2-ї групи, разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3906 грн. Інших виплат нормами закону не передбачено.
Незгода позивача з відмовою виплатити разову грошову допомогу до 5 травня в належному розмірі послугувала підставою для його звернення до суду на захист порушеного права.
Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд зазначає наступне:
частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовий статус ветеранів війни - учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону №3551-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону №107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років, на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, норми та положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із пп.5 п. 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження, зокрема, щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Разом з тим, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Незважаючи на прийняте КСУ рішення, Урядом прийнято постанову №325, якою передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
Відповідач здійснюючи виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, керувався нормами вищезазначеної постанови. Однак виходячи із вказаній у ч.4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік слід застосовувати не постанову КМУ № 325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Разом з тим вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати верховного Суду, які наведені в постанові від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20.
Відповідно до ч.1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
У рішеннях Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 висловлена правова позиція про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному Законом №3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.
Відповідно до частини 3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Згідно з частиною 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обставини цієї справи є подібними до обставин вищевказаної зразкової справи.
Суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Ураховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у зразковій справі №440/2722/20, а також рішення КСУ від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, суд зазначає, що виплата ОСОБА_1 грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік повинна була бути проведена відповідачем у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, як це передбачено статтею 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV.
При прийнятті рішення суд застосовує наведені вище релевантні норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, при цьому керується такими мотивами:
завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 245 КАСУ у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З листа відповідача №1800 від 06.10.2021 вбачається, що останній здійснив виплату у квітні 2021 щорічної разової грошової допомоги позивачу як інваліду війни 2 групи, у розмірі 3906,00 грн., проте, як встановлено судом, з 27.02.2020 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня, як інвалід 2 групи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, суд вважає, що орган соціального захисту діяв протиправно, а отже вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів від 08.04.2021 №325, та відмові в проведені перерахунку позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірах, передбачених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 9,77 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72 КАСУ, ч.ч. 1,2,5 ст.77 КАСУ, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, не довів правомірності своєї відмови в нарахуванні та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Стосовно вимог про перерахунок ОСОБА_2 щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду 2 групи внаслідок війни, у розмірі 14152,00 грн. та виплати її недоплаченої частини у розмірі 10246,00 грн., суд звертає увагу на таке:
згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Таким чином, враховуючи, що розрахунок суми одноразової грошової допомоги є компетенцією відповідача, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а.
Суд зауважує, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про часткову відмову в позові.
Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Обов'язок нарахувати та виплатити соціальну допомогу до 5 травня за 2021 рік у відповідному розмірі, відноситься до компетенції УСЗН, яку останній реалізовує з певною ступіню самостійності, з урахуванням принципу верховенства права. Таким чином, вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі 14152,00 грн. та виплату недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 05 травня в сумі 10246,00 грн. задоволенню не підлягають.
Разом з тим, п.10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАСУ, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у вищевказаній зразковій справі.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи висновок суду про протиправність дій відповідача, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись ч.2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду ІІ групи внаслідок війни, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Беручи до уваги вищевикладене, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір, відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача не стягується.
Керуючись статтями 2, 6-7, 14, 73-78, 90, 94, 242-246, 250, 255, 295 КАС України,
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо нарахування та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду 2 групи внаслідок війни, в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови в перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду 2 групи внаслідок війни, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ 44370884, вул. Енергетиків, 1-А, м. Буча, Київська обл., 08292) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.