Кіровоградської області
вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,
тел/факс: 32-05-11/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua
29 листопада 2022 рокуСправа № 912/3996/20
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Кабакової В.Г. розглянув у засіданні суду заяву ліквідатора, арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. про покладення субсидіарної відповідальності по зобов'язаннях боржника у справі №912/3996/20
за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АРТІС", вул. Олевська, буд. 3А, каб. 3, м. Київ, 03164, і.к. 41322398
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарума-Інтек", вул. Архітектора Паученка, буд. 67, м. Кропивницький, 25006, і.к. 41840903
Представники участі не брали
Постановою від 13.05.2021 господарський суд визнав ТОВ "Дарума-Інтек" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 13.05.2022, ліквідатором ТОВ "Дарума-Інтек" призначив арбітражного керуючого Фіцуліна О.О.
18.05.2021 (номер публікації: 66443, дата публікації на сайті ВГСУ: 18.05.2021 10:10) на вебсайті Вищого господарського суду України офіційно оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ТОВ "Дарума-Інтек".
До господарського суду 18.10.2022 надійшла заява №02-01/79-01 від 13.10.2022 ліквідатора, арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. про покладення субсидіарної відповідальності по зобов'язаннях боржника - ТОВ "Дарума-Інтек" на керівника та засновника (учасника) ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 24 565 254,80 грн.
Ухвалою від 26.10.2022 суд призначив заяву №02-01/79-01 від 13.10.2022 ліквідатора, арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. про покладення субсидіарної відповідальності по зобов'язаннях боржника на 10.11.2022 о 11:00 год.
08.11.2022 засобами електронного зв'язку (з КЕП) до суду надійшли пояснення АТ "ДПЗК України" №130-2-19/2965 від 07.11.2022 щодо заяви ліквідатора, де вказано, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Ухвалою від 10.11.2022 суд оголосив перерву в судовому засіданні на 29.11.2022 о 15:00 год та витребував від ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області відомості про реєстрацію місця проживання (перебування), що містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_1 .
Згідно наданої відповіді від 15.11.2022, зазначену в заяві арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. адресу ОСОБА_1 підтверджено.
29.11.2022 в судовому засіданні учасники справи своїм процесуальним правом на участь в засіданні суду не скористались, уповноважених представників не направили.
Войцишин О.П. повідомлений про дату час та місце слухання справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення (№ 2501275094702, № 2501275099089,), що містяться в матеріалах справи.
Розглядаючи заяву ліквідатора, суд враховує наступне.
Ліквідатором банкрута зазначено, що наявні підстави для застосування субсидіарної відповідальності у справі №912/3996/20 про банкрутство ТОВ "Дарума-Інтек", а саме:
- керівником ТОВ "Дарума-Інтек" Войцишиним О.П. не вжито заходів щодо повернення дебіторської заборгованості за договорами: з ТОВ "Радуш" №200219/ІН-ПАК01/10-1 від 01.10.2019 в розмірі 16 132 279,00 грн, з ТОВ "Південний хліб" №21/12 від 21.12.2018 в розмірі 4 616 999,26 грн, з ПП "Оскар Мілк" №ОМ-0012/04/01 від 04.12.2018 в розмірі 1 137 868,36 грн, з ТОВ "Коровай Одеса" №03/07 від 03.07.2019 в розмірі 1 010 658,00 грн, з ТОВ "Інпромзбут" №120819/ІНП від 12.08.2018 в розмірі 576 664,00 грн, з ТОВ "Агро-супер Мен" №200219/ІН-ПАК від 20.02.2019 в розмірі 123 984,00 грн;
- з урахуванням наявної дебіторської заборгованості керівником банкрута допущено утворення непогашеної кредиторської заборгованості та застосування до боржника штрафних санкцій;
- неналежне виконання вимог чинного законодавства та постанови суду від 13.05.2021 у даній справі, а саме: ненадання керівником інформації/ документів про фінансовий стан за останні три роки до моменту визнання банкрутом (необоротні/ оборотні активи, власний капітал, показники щодо зобов'язань тощо); ненадання керівником інформації/ документів про осіб, що перебували у трудових відносинах з ТОВ "Дарума-Інтек" (кількість, посади, наявність/ відсутність заборгованості з заробітної плати тощо); ненадання керівником таких документів для подальшого направлення до архівної установи (у тому числі, але не виключно), як - установчі документи ТОВ "Дарума-Інтек", виписки та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, бухгалтерська документація, бухгалтерська/податкова звітність та звітність до фондів тощо, накази директора підприємства з особового складу, книга реєстрації наказів з особового складу, особові картки співробітників, розрахунки по оплаті праці співробітникам, штатний розклад тощо, інші документи підприємства-банкрута, що відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню.
Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ.
Частиною 2 статті 61 КУзПБ, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Суб'єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Тому, при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, стаття 34 КУзПБ), з огляду на які такими діями можуть бути:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.06.2021 у справі № 904/4855/17.
Суд звертає увагу, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.
Вочевидь, що на особу, яка отримала вигоду з протиправної, в т.ч. недобросовісної поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.
Згідно з цими правилами суб'єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності.
Передбачається, що до суб'єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:
- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання ("фірмами одноденками" тощо);
- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.
Наведений перелік прикладів не є вичерпним.
Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов'язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 зазначив, що для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.
Встановлюючи наявність складу господарського правопорушення у діях ОСОБА_1 , суд зазначає.
Арбітражний керуючий Фіцулін О.О. в якості обґрунтування субсидіарної відповідальності в діях керівника, засновника банкрута на шкоду інтересам банкрута та його кредиторів документально не навів та не представив суду документів, які можуть виражатися, зокрема у:
- прийнятті ОСОБА_1 ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів (договорів) на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання ("фірмами одноденками" тощо). Зокрема всі договори як з дебіторами так і з кредиторами підписані попереднім директором ОСОБА_2 і причини їх невиконання товариством та на користь товариства ліквідатором не зазначено, а ОСОБА_1 призначений керівником товариства у жовтні 2019 року, коли у товариства рахувалась відповідна заборгованість та про здійснення будь-якої підприємницької діяльності після призначення ОСОБА_1 відомостей суду не подано;
- наданні ОСОБА_1 вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні керівником на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні ОСОБА_1 такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні керівником ОСОБА_1 документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні керівником ОСОБА_1 істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні керівником ОСОБА_1 майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- відмові керівника ОСОБА_1 від стягнення дебіторської заборгованості боржника, сума якої могла повністю або частково задовольнити кредиторські вимоги, адже у листі №071-2020 від 09.11.2020 останнім повідомлено про несприятливі фінансово-економічні показники ТОВ "Дару-Інтек" внаслідок введення урядом України карантинних заходів, спрямованих на подолання коронавірусної інфекції та відсутністю на рахунку товариства коштів (а.с. 27 т. 1);
- вчиненні керівником ОСОБА_1 інших нераціональних управлінських рішень та дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці та, які вплинули на виробничу, торгівельну або іншу статутну діяльність товариства, чим було суттєво збільшена кредиторська заборгованість боржника, яка підтверджена первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені боржником під час їх здійснення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" тощо.
Отже, заява ліквідатора в цій частині не ґрунтується на належних та допустимих доказах щодо підтвердження вини керівника ОСОБА_1 , яка складає об'єктивну та суб'єктивну сторону цивільно-правової відповідальності при доведенні субсидіарної відповідальності керівника боржника, яка призвела до відсутності майнових активів у банкрута для задоволення вимог кредиторів.
Крім того, не надання обґрунтованих доказів ліквідатором за поданою заявою не створило достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарній відповідальності керівника від звичайних дій цього суб'єкта господарювання, у даному випадку керівника ТОВ "Дарума-Інтек" Войцишина О.П., які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності (ст.42 Господарського кодексу України), що можуть створювати теж настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів.
Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.
Доводи ліквідатора що підставою покладення субсидіарної відповідальності є також неналежне виконання вимог чинного законодавства та постанови суду від 13.05.2021 у даній справі не можуть свідчити про доведення ТОВ "Дарума-Інтек" до банкрутства, так як відповідні дії не вчинені керівником банкрута вже під час ліквідаційної процедури, після визнання боржника банкрутом.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 ГПК України).
Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи ліквідатора, викладені в заяві про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника боржника є необґрунтованими, заява №02-01/79-01 від 13.10.2022 ліквідатора, арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. про покладення субсидіарної відповідальності по зобов'язаннях боржника на ОСОБА_1 та стягнення 24 565 254,80 грн, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 2, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 3, 12, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити в задоволенні заяви №02-01/79-01 від 13.10.2022 ліквідатора, арбітражного керуючого Фіцуліна О.О. про покладення субсидіарної відповідальності по зобов'язаннях боржника на ОСОБА_1 та стягнення 24 565 254,80 грн.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду.
3. Копії ухвали направити кредиторам ТОВ ТД "АРТІС" (вул. Олевська, буд. 3А, каб. 3, м. Київ, 03164), АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (електронною поштою docflow@pzcu.gov.ua та umanets2012@gmail.com); ліквідатору, арбітражному керуючому Фіцуліну О.О. (електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Повний текст ухвали складено 05.12.2022.
Суддя В.Г. Кабакова