ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2022Справа № 910/8293/22
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" (18002, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, 31/1, офіс 507, код ЄДРПОУ 36860996)
до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646)
про стягнення 60 483,69 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості за договором № С/245-20/171 від 16.03.2020 на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів у розмірі 60 483,69 грн, з яких: 37 266,83 грн основного боргу за спожитий природний газ, 8 356,75 грн інфляційних втрат, 1 059,81 грн трьох відсотків річних та 3 319,30 грн пені.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.09.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
21.09.2022 від позивача засобами поштового зв'язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
31.10.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній зазначає про те, що спалах пандемії та запровадження карантинних заходів є форс-мажорними обставинами, через які відповідач звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором № С/261-20/234 від 27.03.2020. Також відповідач стверджує, що позивачем не враховано, що відповідно до п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16 березня 2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" (далі - позивач, постачальник) та Департаментом патрульної поліції (далі - відповідач, споживач) було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №С/245-20/171.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити споживачу у 2020 році природний газ до коду за CPV за ДК 021:2015- 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ) в обсягах і порядку, передбачених даним договором, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 1.3. договору планові обсяги постачання газу по місцях в тис. куб. м. зазначаються в додатку № 1 до договору.
Додатком № 1 до договору сторони погодили планові обсяги та адресу постачання природного газу - м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 1Б/1 - 22. 770 тис. м3.
Відповідно до п. 3.2. договору ціна газу становить 3 483, 33 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 696, 66 грн, а всього з ПДВ 4 179,99 грн.
Відповідно до п. 3.6. загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та становить 95 178, 50 грн, в т.ч. ПДВ - 15 863,08 грн.
Також 20.11.2020 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 2, якою сторони визначили плановий обсяг постачання газу - 20,708 тис.куб.м та погодили, що ціна газу становить 3 830,00 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 766,00 грн, а всього з ПДВ 4 596, 90 грн.
Додатковою угодою №3 від 23.11.2020 року сторони визначили плановий обсяг постачання газу - 18,825 тис.куб.м та погодили, що ціна газу становить 4 213,00 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 842,60 грн, а всього з ПДВ 5 055, 60 грн.
Додатковою угодою №4 від 29.12.2020 року сторони визначили плановий обсяг постачання газу - 14,500 тис.куб.м та погодили, що ціна газу становить 4 634,30 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 926,86 грн, а всього з ПДВ 5 561, 16 грн.
30.12.2020 було укладено додаткову угоду № 5, відповідно до якої сторони продовжили дію договору на строк до 31.01.2021. Також у п. 2 угоди, сторонами було домовлено, що в 2021 році постачальник поставить споживачу природний газу в обсязі, який не перевищить 20% від загальної ціни договору в 2020 році.
Додатковою угодою №6 від 29.01.2021 року сторони визначили, що плановий обсяг постачання газу у 2020 році становить - 14,08495 тис.куб.м, а у 2021 році - 2, 56751 тис.куб.м..
Згідно з п. 4.2.-4.2.1. договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: постачальник надає споживачу рахунок та акт приймання - передачі за спожитий газ з 15 по 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
Пунктом 4.2.2. зазначено, що споживач здійснює оплату обсягу поставленого газу у попередньому розрахунковому періоду шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника у національній валюті України за рахунок коштів державного бюджету протягом 7 робочих днів з моменту надання постачальником рахунку та акту приймання - передачі газу за ціною, діючою на момент постачання газу, але яка не повинна бути більшою за ціну, вказану в п. 3.2. цього договору.
Відповідно до п. 2.3. договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві - приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених кодексом ГРМ.
Пунктами 2.9 - 2.9.3. договору закріплено, що визначення звіряння фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 07 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірника акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом п'яти днів з дати одержання акта приймання - передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання - передачі газу.
Пунктом 2.9.5. договору передбачено, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання - передачі газу, або ненадання письмової обгрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
На виконання умов договору позивач поставив протягом грудня 2020 - лютого 2021 природний газ в обсязі фактичного споживання відповідачем.
Так, позивач поставив відповідачу протягом грудня 2020 природний газ в загальній кількості - 9 551,44 тис.м.куб., що підтверджується актом-приймання передачі природного газу №РН-0007795 від 23.12.2020 на суму 55 611,60 грн. З урахуванням акту №ВН-0000216 коригування вартості природного газу від 31.12.2020,сума становить 53 117, 09 грн.
Протягом січня 2021 позивач поставив відповідачу природний газ в загальній кількості 1 252,21 тис.м.куб., що підтверджується актами-приймання передачі природного газу:
- №РН-0000781 від 31.01.2021 на суму 15 704,72 грн. З урахуванням акту №ВН-0000145 коригування вартості природного газу від 26.05.2021 сума становить 14 278, 35 грн.
- №РН-0000780 від 31.01.2021 на суму 7 810,26 грн з урахуванням ПДВ. З урахуванням акту №ВН-0000144 коригування вартості природного газу від 26.05.2021, сума становить 7 101, 26 грн.
- №РН-0000779 від 31.01.2021 на суму 2 494,51 грн, з урахуванням ПДВ. 3 урахуванням акту №ВН- 0000143 коригування вартості природного газу від 26.05.2021 сума становить 2 268, 51 грн.
Протягом лютого 2021 позивач поставив відповідачу природний газ в загальній кількості - 5,7216200 тис.м.куб.. на загальну суму - 31 818, 84 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується актом-приймання передачі природного газу №РН-0001288 від 28.02.2021 на загальну суму - 34 997, 44 грн. З урахуванням акту №ВН-0000146 коригування вартості природного газу від 26.05.2021, сума становить 31 818, 84 грн.
Пунктами 2.9 - 2.9.3. договору закріплено, що визначення звіряння фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 07 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірника акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом п'яти днів з дати одержання акта приймання - передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану та обгрунтовану відмову від підписання акта приймання - передачі газу.
Пунктом 2.9.5. Договору передбачено, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання - передачі газу, або ненадання письмової обгрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Позивач у позовній заяві зазначає що останнім направлялися на адресу відповідача примірники актів прийому-передачі природного газу, але відповідач не повернув на адресу позивача його примірники вказаних актів прийому-передачі та не надіслав на адресу мотивованої відмови в підписанні зазначених вище актів прийому-передачі природного газу за січень та лютий 2021 року.
Листом від 16.11.2021 року за №ТОВВИХ-21-12902 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» надав наступну інформацію щодо обсягу використання природного газу відповідачем (ЕІС код споживача- 56XS0001430HY00G, по віртуальній точці виходу Миколаївгаз ЕІС-код 56ZG-DSO-240000T) у період з 01.12.2020 року по 28.02.2021 року:
- з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року - 9 551,44 м3;
- з 01.01.2021 року по 31.01.2021 року - 4 252,21 м3.
- з 01.02.2021 року по 28.02.2021 року - 5 721,62 м3.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений природний газ належним чином виконано не було, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 37 266,83 грн.
Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також пеню в розмірі 3 319,30 грн, 3% річних в сумі 1059,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 356,75 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що позивач поставив протягом листопада 2020 - березня 2021 природний газ, що підтверджується наступними актами приймання передачі природного газу:
- №РН-0007795 від 23.12.2020 на суму 55 611,60 грн (з урахуванням акту №ВН-0000216 коригування вартості природного газу від 31.12.2020,сума становить 53 117, 09 грн);
- №РН-0000781 від 31.01.2021 на суму 15 704,72 грн (з урахуванням акту №ВН-0000145 коригування вартості природного газу від 26.05.2021 сума становить 14 278, 35 грн);
- №РН-0000780 від 31.01.2021 на суму 7 810,26 грн (з урахуванням акту №ВН-0000144 коригування вартості природного газу від 26.05.2021, сума становить 7 101, 26 грн);
- №РН-0000779 від 31.01.2021 на суму 2 494,51 грн (з урахуванням акту №ВН- 0000143 коригування вартості природного газу від 26.05.2021 сума становить 2 268, 51 грн);
- №РН-0001288 від 28.02.2021 на загальну суму - 34 997, 44 грн (з урахуванням акту №ВН-0000146 коригування вартості природного газу від 26.05.2021, сума становить 31 818, 84 грн).
Разом з тим, судом встановлено, що акти приймання-передачі природного газу №РН-0000780 від 31.01.2021, №РН-0000779 від 31.01.2021 та №РН-0001288 від 28.02.2021 не підписані споживачем та вартість поставки природного газу ним не сплачена.
Пунктом 2.9.5. договору передбачено, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання - передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Відповідач повну оплату прийнятого за вказаними вище актами приймання-передачі природного газу не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 37 266,83 грн.
Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем газу матеріали справи також не містять.
Відтак, наявність обов'язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 37 266,83 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 37 266,83 грн.
Щодо доводів відповідача, які викладені у відзиві, стосовно неможливості застосування до нього відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань у зв'язку із форс-мажорними обставинами, які закріплені п. 9.2. договору, а саме запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9.2. договору під форс-мажорними розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, передбачених умовами цього договору.
Пункт п. 9.2. договору кореспондується із частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за:
- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;
- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;
- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.
Як свідчать встановлені обставини справи, пунктом 9.1. укладеного між сторонами договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або неповне виконання зобов'язань за договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Пунктом 9.4. та 9.5. договору закріплено, що засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідних підтвердних документів надати належним чином засвідчені копії таких документів іншій стороні.
Водночас, частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
З огляду на викладене, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, а також своєчасне повідомлення про настання таких обставин.
В той же час, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження направлення відповідачем повідомлень про настання форс-мажорних обставин із відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати матеріали справи на виконання вимог договору та ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що ним у відзиві на позовну заяву жодним чином не зазначено, як саме запровадження на території України карантину у зв'язку з пандемією, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2 вплинуло на можливість здійснити оплату поставленого природного газу, враховуючи те, що діяльність останнього чинними нормативно-правовими актами не зупинялася.
Відтак, викладені у відзиві підстави для не застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору не приймаються до розгляду судом, оскільки не підтверджені належними доказами.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1059,81 грн, інфляційних у розмірі 8 356,75 грн та пеню в розмірі 3 319,30 грн за період з 07.09.2021 по 06.03.2022.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Твердження відповідача про те, що поставка за даним договором природнього газу для опалення за природою є комунальною послугою та відповідно до Закону України № 530 - IX від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділу II Прикінцеві положення п. 3. ч. 4 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням короновірусної хвороби (COVID - 19) та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: «нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги», суд вважає помилковим, оскільки позивач не здійснює діяльність по наданню житлово - комунальних послуг, тому положення Закону України №530-ІХ від 17.03.2020 щодо не нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги не розповсюджуються на спірні відносини у цій справі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що споживач , у разі порушення строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені відносно суми боргу, судом встановлено, що розрахунок пені у сумі 3 319,30 грн є арифметично правильним у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині у повному обсязі.
Щодо нарахувань інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 8 356,75 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 1 059,81 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 37 266,83 грн, пені в розмірі 3 319,30 грн, 3% річних в розмірі 1 059,81 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 8 356,75 грн.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з матеріалами справи, 01.08.2022 між позивачем (клієнт) та адвокатом Тесля Оксаною Миколаївною був укладений договір про надання правової допомоги №14/22.
Згідно з актом наданих послуг від 18.08.2022 сума послуг з надання правничої допомоги становить 8000,00 грн.
Також в матеріалах справи міститься довідка про кількість витрачених годин роботи адвоката згідно договору про надання правової допомоги №14/22 від 01.08.2022.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.
Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв'язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/8293/22 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 8 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 8 000,00 грн витрат на послуги адвоката.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" (18002, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, 31/1, офіс 507, код ЄДРПОУ 36860996) 37 266 (тридцять сім тисяч двісті шістдесят шість) грн 83 коп. заборгованості, 3 319 (три тисячі триста дев'ятнадцять) грн 30 коп. пені, 1 059 (одна тисяча п'ятдесят дев'ять) грн 81 коп. 3% річних, 8 356 (вісім тисяч триста п'ятдесят шість) грн 75 коп. інфляційних втрат, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 (три тисячі двісті шістнадцять) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.12.2022
Суддя І.О. Андреїшина