вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.12.2022м. ДніпроСправа № 904/2654/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг по роботі машин і механізмів № 5/21 від 12.01.2021 у розмірі 49 870,00 грн.
Фізична особа-підприємець Піддубний Данил Юрійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ" заборгованість за договором про надання послуг по роботі машин і механізмів № 5/21 від 12.01.2021 у розмірі 49 870,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2022 виправлено описку по тексту ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2022 у справі № 904/2654/22 та зазначено вірну організаціно-правову форму відповідача, а саме з “Приватного підприємства "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"” на “Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"”.
22.09.2022 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ" до суду надійшов відзив на позовну заяву.
24.10.2022 від представника позивача - Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича до суду надійшла заява від 21.10.2022, у якій повідомив про часткову оплату послуг позивача у розмірі 15 000,00 грн.
25.11.2022 від представника позивача - Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича до суду надійшли пояснення від 24.11.2022, у яких повідомив про часткову оплату послуг позивача за актами прийому-передачі виконаних робіт № 21 від 10.02.2022 у розмірі 1 050,00 грн та № 22 від 15.02.2022 у розмірі 8 950,00 грн.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі - Закон № 2396-VIII).
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору надання послуг по роботі машин і механізмів № 5/21 від 12.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Позиція відповідача
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування заперечень вказує, що сторонами обумовлений договором порядок досудового врегулювання спору шляхом подання претензії. Відповідач повідомив про неможливість своєчасного виконання зобов'язання у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та надав відповідний офіційний лист Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022Року № 2024/02.0-7.1. Таким чином, з боку Позивача Ге місце зловживання правом на позов, а саме подання завідомо необґрунтованого позову оскільки має місце передчасність позовних вимог, а тому позов не підлягає задоволенню.
Крім того, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу які вже понесені позивачем у розмірі 10 000,00 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
12 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія” (далі - Замовник, Відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Піддубним Данилом Юрійовичем (далі - Виконавець, Позивач) було укладено договір № 5/21 надання послуг по роботі машин і механізмів (далі - Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати за плату послуги технічними засобами, будівельної техніки з екіпажем, (далі - Спецтехніка), а Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Послуги на даються на об'єкті замовника (п. 1.1. Договору).
Послуги надаються Замовнику на підставі Специфікації (п. 1.2. Договору).
Детальна інформація щодо послуг а саме: вид і кількість Спецтехніки, порядок, обсяги, строки початку й закінчення, надання і отримання послуг, необхідної для надання послуг, розмір їх оплати які надаються за цим Договором, обговорюється в кожному конкретному випадку (п. 1.3. Договору).
Виконавець зобов'язаний забезпечити своєчасну подачу техніки (у технічно справному стані) до місця надання послуг власними силами за рахунок замовника (п. 2.1. Договору).
Вартість послуг договірна і визначається Сторонами відповідно до тарифів на послуги та вказуються у специфікації (п.3.1. Договору).
Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником Замовника підтвердженням відсутності претензій з його боку (п.3.2. Договору).
Ціна на послуги, що надаються по роботах машин та механізмів може бути змінена Сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди, в разі збільшення вартості ПММ і запчастин ні надані машини та механізми (п. 3.3. Договору)
Договір відповідно до п. 6.1. Договору, вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками (за наявності) Сторін.
Строк цього Договору набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року (п. 6.2. Договору).
Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 6.3. Договору).
Специфікацією № 1 до договору сторони погодили послуги, які можуть надаватись, а також їх вартість, а додатковою угодою № 3 від 01 лютого 2022 року розширили перелік послуг та визначили вартість.
Договір сторони укладали на строк до 31 грудня 2021 року, однак додатковою угодою .№ 2 від 01 лютого 2022 року строк його дії було продовжено до 31 грудня 2022 року.
За результатами наданих послуг, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень, а саме:
- Актом прийому-передачі виконаних робіт № 21 від 10 лютого 2022 року сторони підтвердили той факт, що позивач надав, а відповідач прийняв такі послуги: послуги самоскида за 07.02.2022, 09.02.2022 та 10.02.2022, перебазування самоскида на суму 16 050,00 грн;
- Актом прийому-передачі виконаних робіт № 22 від 15 лютого 2022 року сторони підтвердили той факт, що позивач надав, а відповідач прийняв такі послуги: послуги автокрана КТА 25 15.02.22 та перебазування автокрана КТА 25 15.02.22 на суму 9 660,00 грн;
- Актом прийому-передачі виконаних робіт № 22 від 18 лютого 2022 року сторони підтвердили той факт, що позивач надав, а відповідач прийняв такі послуги: послуги автокрана КТА 25 18.02.22 та перебазування автокрана КТА 25 18.02.22 на суму 9 360,00 грн;
- Актом прийому-передачі виконаних робіт № 23 від 23 лютого 2022 року сторони підтвердили той факт, що позивач надав, а відповідач прийняв такі послуги: послуги самоскида за 20.02.22р. та 23.02.22р. та перебазування самоскида на суму 14 800,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань, оплату отриманих послуг не здійснив, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 49 870,00 грн., внаслідок чого позивач звернуся до суду з позовом.
Позивачем було здійснено заходи досудового врегулювання спору шляхом усних переговорів, а також шляхом направлення електронною поштою сканованих листа від 24 червня 2022 року.
Предметом доказування є обставини, пов'язані з наданням позивачем послуг за договором та виконанням/невиконанням відповідачем обов'язку щодо їх оплати.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Щодо суми основного боргу
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами наданих послуг, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акти прийому-передачі.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, коли у зобов'язанні встановлений сірок (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк оплати сторони в договорі не узгодили, а тому оплата має здійснюватись протягом семи днів з моменту пред'явлення вимоги відповідно до ст. 530 ЦК України.
Позивач Відповідачу пред'явив вимогу про сплату боргу 24 червня 2022 року (копія листа з доказами направлення на електронну пошту - арк.с. 18, 19).
Зобов'язання вважається простроченим з 02 липня 2022 року.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як зазначає позивач у позовній заяві, що відповідачем не заперечується, останнім отримані послуги у повному обсязі не оплачено, в зв'язку з чим, у Відповідача перед Позивачем на момент звернення з позовом до суду обліковувалась заборгованість в розмірі 49 870,00 грн.
Позивачем повідомлено, що Відповідачем сплачено частину суми основного боргу у загальному розмірі 25 000,00 грн.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі, Відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 25 000,0 грн.
В свою чергу, пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 25 000,00 грн підлягає закриттю.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості решти суми заборгованості в розмірі 24 870,00 грн, в тому числі станом на час винесення рішення, до матеріалів справи не надано.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договорами, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за Відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 24 870,00 грн.
З огляду на вказане, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 24 870,00 грн підлягає задоволенню
Доводи відповідача викладені у відзиві на позов, господарський суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідачем зазначено, що листом від 26.05.2022 вих. № 157 Відповідач повідомив Позивача про те, “що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України склалися форс-мажорні обставини, згідно з яких з 24.02.2022 його основні контрагенти (ТОВ “МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ”, ПрАТ “ПІВНІЧНИЙ ГОК”), припинили виконувати свої фінансові обов'язки згідно укладених Договорів, у тому числі сплачувати рахунку за виконані роботи включно з січнем 2022 року, в наслідок чого підприємство втратило можливість сплатити заборгованість згідно договору № 5/21 від 12.01.2021р. та № 71/21 від 14.12.2021р. у обсязі 49 870 грн. та 25 000 відповідно перед.
Відповідач повідомив позивача щодо обставин не переробної сили та інформував про відстрочення зобов'язань по сплаті чинної заборгованості на період дії цих обставин та у найближчій час або після закінчення дії форс-мажорних обставин його замовники відновлять виконання своїх зобов'язань та подальшого фінансування згідно укладених договорів, що дозволить їхнюму підприємству виконати зобов'язання перед позивачем та надав копію листа Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022року № 2024/02.0-7.1.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан.
Листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Обґрунтовуючи неможливість виконання договірного зобов'язання щодо внесення орендної плати, відповідач посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, відповідно до якого засвідчено форс-мажорні обставини: військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президент; підтверджено, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання яких форс-мажорних обставин.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":
- Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно;
- форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до частини 4 статті 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року за № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року зі справи № 915/531/17, від 26 травня 2020 рок зі справи N 918/289/19, від 17 грудня 2020 року зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за договором.
За змістом листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року саме форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання зобов'язань у встановлений договором термін. Доказів, які б підтверджували наявність таких обставин саме для конкретного випадку виконання господарського зобов'язання суду не надані.
Відтак, твердження відповідача про те, що затримка оплати відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської федерації проти України та введенням військового стану, які були відомі позивачу, є необґрунтованим.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи відповідача , викладені у відзиві на позов, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення його, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
За вказаних обставин, вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості та інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 2 481,00 грн. покладається на відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу в розмірі 90 000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Докази на підтвердження понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат долучені до позовної заяви.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Представництво інтересів Фізичної особи - підприємця Піддубного Данила Юрійовича в межах справи № 904/2654/22 здійснювалось адвокатом Мотуз О.В. (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 87 від 25.01.2018) на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 01.08.2022.
Пункту 3.2. договору визначено, що умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.
Пунктом 2 додатку № 1 до договору сторони визначили наступне, клієнт здійснює оплату на користь об'єднання за виконання ним передбачених у цьому додатку доручень в такому розмірі:
- надання консультацій правового характеру - від 1 000,00 грн;
- складання позовних заяв, відзиву, відповіді на відзив, заперечень, апеляційної чи касаційної скарги - від 4 000,00 грн.;
- представництво інтересів в суді - від 2 000,00 грн. за кожне судове засідання;
- складання інших документів правового характеру - від 2 000,00 грн.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До матеріалів справи було долучено акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 04.08.2022, з якого вбачається, що адвокатом було надано, а клієнтом було прийнято наступні юридичні послуги:
- надання консультації правового характеру щодо правовідносин між замовником та Товариством з обмеженою відповідністю "Будівельна компанія" за договором № 5/21 надання послуг по роботі машин і механізмів від 12 січня 2021, вартість - 1 000,00 грн.;
- складання позовної заяви від замовника до Товариства з обмеженою відповідністю “Будівельна компанія” про стягнення заборгованості за договором № 5/21 надання послуг по роботі машин і механізмів від 12 січня 2021, вартість - 4 000,00 грн.
Всього надано правової допомоги на суму 5 000,00 грн.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
Така позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Слід зазначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Така позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У відповідності до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката, витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідач заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу надав.
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, зважаючи на відсутність заперечень відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Суд зазначає, що позовна заява не є складною та такою, що потребує великих зусиль та часу, практика по справах цієї категорії є сталою, до стягнення заявлена сума за двома видатковими накладними, що не потребує значних зусиль та часу як при підготуванні документів для подачі їх до суду, так і розрахунку заявлених вимог.
Враховуючи викладене, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 42, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 178, 231, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
В частині стягнення основного боргу у розмірі 25 000,00 грн. провадження закрити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ" (49026, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 47, кв. 54; код ЄДРПОУ 30394727) на користь Фізичної особи - підприємця Піддубного Данила Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) основну заборгованість у розмірі 24 870,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 481,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 06.12.2022.
Суддя В.Г. Бєлік