06 грудня 2022 року справа №200/2142/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 200/2142/22 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я позивачу періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава Естонської РСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я та виплатити йому грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позову зазначив, що з 25.04.2021 йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058.
В серпні 2021 року позивачу стало відомо, що він мав спеціальний стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років, тому він має право на отримання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Однак, відповідач відмовив у виплаті допомоги та зазначив, що при призначенні пенсії до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я позивача не зараховано період роботи з 03.07.1987 до 25.07.1990 в якості судового фельдшера на підприємстві (мовою оригіналу) « Центральная басейновая больница Минздрава ЭССР», яке розташовано на території Республіки Естонія.
Такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують права позивача на належне пенсійне забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я позивачу періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я позивачу період його роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ч.1 ст.6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, відповідно до якої, якщо право на пенсію виникає на підставі законодавства однієї Сторони без врахування страхового стажу, набутого на підставі законодавства іншої Сторони, то відповідна Сторона призначає пенсію тільки за страховий стаж, набутий на підставі свого законодавства, незалежно від проживання на території однієї із Сторін.
Таким чином, відповідно до Угоди до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 03.07.1987 року по 25.07.1990 року в лікарні, яка розташована на території республіки Естонія.
Оскільки спеціальний стаж позивача за вислугу років складає 34 роки 00 місяців 15 днів, що не відповідає вимогам п.7-1 розділу 15 «прикінцеві положення» Закону № 1058, тому відсутні підстави для виплати йому грошової допомоги при призначенні пенсії.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.6-8/.
25.04.2021 позивачу призначена пенсія за віком, яка обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На момент призначення пенсії позивач мав спеціальний стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років, в зв'язку з чим, відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058, мав право на отримання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Позивач звернувся до відповідача про виплату такої допомоги.
Листом Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області № 12313-11524/Я-15/8-0500/21 від 08.09.2021 позивача повідомлено, що йому призначена пенсія за віком з 25.04.2021, яка обчислена відповідно до Закону 1058. Страховий стаж складає 39 років 11 місяців 28 днів, у тому числі стаж працівника охорони здоров'я 34 роки, що не дає права для призначення грошової допомоги згідно з п. 7.1 Прикінцевих положень Закону №1058/а.с.22/.
Вважаючи, що спеціальний стаж працівника охорони здоров'я складає більше 35 років, позивач звернувся до відповідача з заявою про роз'яснення, які саме періоди його роботи не зараховані до стажу працівника охорони здоров'я.
Листом вих.№ 19029-18223/Я-15/8-05000/21 від 25.11.2021 позивача повідомлено, що при призначенні позивачу пенсії до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я не зараховано період роботи з 03.07.1987 до 25.07.1990 судовим фельдшером на підприємстві (мовою оригіналу) « Центральная басейновая больница Минздрава ЭССР», яке розташовано на території Республіки Естонія. Тому на підставі ч.1 ст.6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення позивачу пенсію призначено за набутий страховий стаж на території України.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж позивача, набутий на території колишнього СРСР, має бути зарахований до загальногострахового стажу працівника охорони здоров'я.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Як визначено статтею 56 Закону № 1058 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто надання інших документів необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, що підтверджують стаж роботи.
Як свідчить трудова книжка ОСОБА_1 він працював судовим фельдшером в Центральній басейновій лікарні Естонської РСР з 03.07.1987 по 25.07.1990 (накази №65-к від 01.07.1987 року, № 53-к від 24.07.1990 року) /а.с.13/.
Записи у трудовій книжці позивача за вказані періоди містять інформацію про роботу позивача, завірені печатками та підписом відповідальних осіб та не є спірними.
Питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., дата набуття чинності 13.03.1992 року.
Зазначена Угода підписана Україною як державою-учасницею Співдружності Незалежних Держав.
На підставі частини другої статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
Таким чином, Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов'язання враховувати трудовий та пільговий стаж, стаж за вислугу років набуті їх громадянами на території колишнього СРСР.
При цьому, в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі та не пов'язується визнання стажу, набутого виключно на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.
Тобто, оскільки Естонська РСР входила до складу СРСР, тому трудовий стаж позивача, набутий на території колишнього СРСР (з 03.07.1987 по 25.07.1990), має бути зарахований до загального страхового стажу як працівника охорони здоров'я.
Суд не приймає посилання апелянта на ч.1 ст.6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05 жовтня 2010 року з огляду на наступне.
Дійсно, 05 жовтня 2010 року між Україною та Естонською Республікою була підписана Угода у сфері соціального забезпечення (ратифікована Україною 02 листопада 2011 року, набрала чинності для України 01 лютого 2012 року).
Згідно частини першої статті 6 цієї Угоди відповідно до якої, якщо право на пенсію виникає на підставі законодавства однієї Сторони без врахування страхового стажу, набутого на підставі законодавства іншої Сторони, то відповідна Сторона призначає пенсію тільки за страховий стаж, набутий на підставі свого законодавства, незалежно від проживання на території однієї із Сторін.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та Сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Періоди трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, набуті згідно із законодавством Сторін, не підсумовуються. Якщо згідно із вищезазначеним законодавством будь-якої із Сторін право на пенсію не виникає, то при призначенні пенсії ці періоди враховуються на загальних підставах.
Як визначено частиною восьмою статті 6 зазначеної Угоди при призначенні пенсії, компетентні установи кожної із Сторін обчислюють страховий стаж та доходи тільки відповідно до свого національного законодавства.
Однак, зазначена угода стосується питань визнання стажу, набутого на території України після проголошення її незалежності (24 серпня 1991 року) та території Естонської Республіки після відновлення її незалежності (20 серпня 1991 року), та не регулює питання страхового та пільгового стажу, набутих за часів СРСР, тобто до серпня 1991 року.
Аналіз вищезазначеного свідчить, що до спірних правовідносин Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05 жовтня 2010 року не застосовується.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я позивача періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та зобов'язав відповідача зарахувати цей період до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 , виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 200/2142/22 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 200/2142/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 06 грудня 2022 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв