05 грудня 2022 року справа №360/7987/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 360/7987/21 (головуючий І інстанції суддя І.В.Тихонов) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, в якій просив:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово - цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області у нарахуванні та виплаті йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово- цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на його користь доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів, а саме 7354 (сім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 360/7987/21 позов задоволено частково.
Визнано противоправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області у нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області здійснити нарахування та виплату позивачу щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції в частині витрат на правову допомогу, стягнувши з відповідача сплачену суму 1500 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги, розрахунок судових витрат та акт приймання - передачі наданих послуг, з яких вбачається яка саме та в якій формі надана правнича допомога замовнику послуг. Відповідно до виписки з банківського рахунку позивач сплатив 1500, 00 грн. за правову допомогу. Вважає, що позивач подав належні та допустимі докази, підтверджені понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
В пункті першому частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 1500 грн. позивачем надані договір про надання правової (юридичної) допомоги від 05 жовтня 2021 року № 10/21/07, акт приймання-передачі послуг від 15.11.2021 № 01 (вартість послуг виконавця за цим актом складає 1500,00 грн.), копію квитанції від 01.11.2021 № Р24А1665056606С0644 та від 02.12.2021 № Р24А1764253765С9670.
З рішення суду вбачається, що сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню, зменшена.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, відповідно до частини 7статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), а також вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.
Тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума витрат, що підлягає стягненню, повинна становити 500 грн.
Статті 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача та вважає, що суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 360/7987/21 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 360/7987/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 5 грудня 2022 року.
Колегія суддів: Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв