05 грудня 2022 року справа №200/14485/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/14485/21 (головуючий І інстанції суддя Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.08.2021 № 050130001656 про відмову в призначенні йому пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути його заяву за № 1283 від 04.08.2021 р. про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши з дня порушення відповідачем прав позивача до страхового стажу період проходження військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985 р. та періоди роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017 р. до пільгового стажу роботи за вислугу років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996 р. помічника машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецької залізниці; з 29.05.1996 по 31.08.1996р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецької залізниці; з 01.09.1996 по 14.07.2016 р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017 р. машиністом тепловоза в регіональній філії Донецька залізниця акціонерного товариства Українська залізниця; стягнути з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн. витрати на правничу допомогу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/14485/21 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.08.2021 № 050130001656 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву за № 1283 від 04.08.2021 р. ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 12.11.1983 по 21.10.1985 р. та періоди роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017 р. до пільгового стажу роботи за вислугу років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996 р. помічника машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецької залізниці; з 29.05.1996 по 31.08.1996 р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецької залізниці; з 01.09.1996 по 14.07.2016 р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата - Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017 р. машиністом тепловоза в регіональній філії Донецька залізниця акціонерного товариства Українська залізниця, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
Вирішено питання стягнення судового збору.
З таким судовим рішенням не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати судове рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідно до пункту «а» ст. 55 Закону 1788 з 04.08.2021 року за умови повторного звернення до ПФУ в тримісячний термін з наданням довідки про підтвердження безпосереднього здійснення організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та метрополітенах питання про призначення пенсії може бути вирішено.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України.
З трудової книжки позивача вбачається, що трудовий стаж спірних періодів підтверджуються записами, зокрема:
-Запис № 6 в період з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року позивач проходив службу в Радянській Армії (військовий квиток);
- Записи №№ 13-21 в періоди: з 30.06.1989 по 29.05.1996 р. помічником машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецька ордена Леніна залізниця; з 29.05.1996 по 31.08.1996 р. машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата - Східне Донецька ордена Леніна залізниця; з 01.09.1996 по 14.07.2016 р. машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата - Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017 р. машиністом тепловоза в регіональній філії Донецька залізниця акціонерного товариства Українська залізниця.
З довідки № 168-777/02 від 27.09.2021 року Локомотивного депо Ясинувата Транспортного концерна «Железные дороги» Государственного предприятия «Донецкая железная дорога» (мовою оригіналу) так званої ДНР вбачається, що ОСОБА_1 працював повний робочий день в Локомотивному депо Ясинувата-Східне Донецької залізниці в період з 30.06.1989 року по 28.05.1996 року помічником машиніста тепловозу (наказ № 217 від 29.06.19890); в період з 29.05.1996г по 31.08.1996г машиністом тепловозу (наказ № 81 від 27.05.1996 року; наказ № 239 від 31.08.19960); в Локомотивному депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці в період з 01.09.1996 року по 13.07.2016 року - машиністом тепловозу (наказ № 243 від 02.09.1996 року; наказу № 2/ос от 13.07.2016 року); у Виробничому підрозділі «Ясиноватське локомотивне депо» в період з 14.07.2016 року по 17.07.2017 року машиністом електровозу (наказ № 2/ос від 13.07.2016 року; наказу № 5409/ДН-ос від 10.07.2017 року) виконував роботу з перевезення вантажу та багажу на залізничних магістралях та забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті на посаді помічник машиніста тепловозу, машиніста тепловозу, яка передбачена Списком «вислуга років», підстава постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583, п «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стаж за вислугою років за цією довідкою складає 28 років 00 місяців 19 днів.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) трудовий стаж позивача набутий в період з 01.01.2010 року по березень 2017 року включно обліковується за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ055А1.
Копією військового квитка підтверджено, що позивача направлено на військову службу 12.11.1983 року, 21 жовтня 1985 року позивача демобілізовано, цифри «12.11» дописано іншим кольором пасти.
Предметом спору у цій справі є правомірність прийнятого пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах.
На підставі абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби (...) зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу (...) особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне за6езпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно - технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу (...), не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічні положення викладені в частині першій статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За унормуванням ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення зазначених періодів в якості пільгового стажу.
Отже, зарахування періоду військової служби до відповідного стажу прямо передбачено нормами вказаних законів.
Повноваження щодо заповнення військового квитка покладені на відповідних посадових осіб районних (міських) військових комісаріатів, і порушення порядку такого заповнення не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців", яка діяла на час внесення запису про проходження служби в лавах Радянської Армії, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Відповідно до записів трудової книжки позивача щодо спірних періодів роботи, є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду у справі № 687/975/17 від 21.02.2018 суд звернув увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах .
Отже, органом Пенсійного фонду неправомірно не зараховано період проходження військової служби до страхового стажу позивача із зазначених ним підстав.
Згідно Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, чинного на момент закінчення спірних періодів пільгового стажу) (далі Порядок № 435), під кодом ЗПЗ055А1 обліковуються робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за Списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".
У трудовій книжці позивача записи про трудову діяльність оформлені належним чином (мають номери наказів, дати їх винесення, підписи та посади осіб, які вносили вказані записи, печатки підприємств), тобто, в повному обсязі підтверджують факт роботи позивача на визначених роботах.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, підстави та обставини прийняття оскаржуваного рішення визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Позивач претендує на призначення пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 30.06.1989 по 17.07.2017р. до стажу за вислугою років, а саме: з 30.06.1989 по 29.05.1996 року помічником машиніста тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата-Східне «Донецька ордена Леніна залізниця»; з 29.05.1996 по 31.08.1996 року машиністом тепловоза в Локомотивному депо Ясинувата-Східне «Донецька ордена Леніна залізниця»; з 01.09.1996 по 14.07.2016 року машиністом тепловоза в Локомотивне депо Ясинувата-Західне Донецької залізниці; з 14.07.2016 по 17.07.2017 року машиністом тепловоза в регіональній філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 12.11.1983 року по 21.10.1985 року.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивача період служби в Радянській армії з 19.06.1986 по 20.06.1988, суд зазначає наступне.
11.06.1986 позивача було звільнено з шахти «Леніна» в/о «Ворошиловоградуголь», у зв'язку з його призовом до лав Радянської армії, де він проходив службу у період з 19.06.1986 по 20.06.1988, що також підтверджується його військовим квитком серії НОМЕР_1 (а.с. 53).
Тобто, позивач на момент призову його на строкову військову службу займав посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином у відповідності до положень статті 8 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження позивачем строкової військової служби у період з 19.06.1986 по 20.06.1988 повинен бути зарахований до його пільгового стажу.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За унормуванням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до пункту 2-1 «Перехідних положень» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За визначенням п. 16 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пункт «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає: право на пенсію мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з суті рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII неконституційними.
З позиції Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» . А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. а ст. 54, пунктами а, б, в, г, д, е, є, ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Вказані норми пункту а статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу 22 жовтня 2020 року виповнилось 55 років.
Надана позивачем довідка його пільговий стаж, який підлягає врахуванню для визначення права на пенсію за вислугу років, становить 28 років 00 місяців 19 днів.
Надаючи правову оцінку доцільності застосування вказаної довідки при вирішенні адміністративного спору суд вважає, що в даному випадку до вказаних правовідносин підлягають застосуванню "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать .
В такому випадку визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Стаття 48 КЗпП України встановлює, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Правилами підпункту 1 пункту 2.1., пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. До заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1. цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Системний аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
За унормуванням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тим більше, що в цьому випадку ніяких нових обставин встановлювати не треба.
За такого правового регулювання спору у суду першої інстанції були всі законодавчо визначені підстави для задоволення позову.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, ст. 316, ст. 321, ч. 1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 липня 2022 року справі № 200/14485/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 5 грудня 2022 року.
Колегія суддів: Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв