ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 грудня 2022 року м. Київ № 640/17549/22
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого в Україні станом на 01.01.2021 (протокол № 173 від 11 серпня 2022 р.); зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, пов'язаної з захистом Батьківщини, в розмірі у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого в Україні станом на 01.01.2021, тобто 681 000,00 грн (шістсот вісімдесят одна тисяча грн.).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення пов'язаного з захистом Батьківщини, оскільки причинний зв'язок групи інвалідності не пов'язаний з травмою, за наслідками якої ОСОБА_1 було встановлено 5% втрати працездатності.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач помилково вважає, що має право на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 13.09.2021 року II групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
У відповіді на відзив позивач наголошував на обґрунтованості позовних вимог та просив задовольнити позов.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що сталася 22.12.2014, полковнику ОСОБА_1 30.03.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності згідно з довідки МСЕК серія 10 ААА № 013803 від 30.03.2015.
Внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю II групи з 13.09.2021, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААБ № 794701 від 22.09.2021.
Відповідно до пункту 8 Протоколу № 173 засідання комісії з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.09.2022 полковнику в запасі ОСОБА_1 , якого 27.08.2020 звільнено з військової служби та 30.03.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 22.12.2014 (довідка МСЕК серія 10ААА № 013803 від 30.03.2015), під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи з 13.09.2021 внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААВ № 794701 від 22.09.2021) відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Приписами ч. 5 ст. 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до статей 1-2 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом першого статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктом четвертим пункту другого статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з п.4 ст.16-3 Закону №2011-XIІ у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XIІ передбачає, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Відповідно до частини 2 пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (Порядок №975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Як зазначено відповідачем у протоколі від 11.09.2022 № 173 у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, а тому відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду ІІ групи.
Поряд з цим суд наголошує, що позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я.
Зокрема, як убачається з відповіді Київського міського центру медико-соціальної експертизи № 12/15 від 18.01.2022, наданої на запит Київського міського територіального центру комплектування та військової підтримки, ОСОБА_1 , 1969 р.н., 16.09.2021 освідчений у спеціалізованій нейроофтальмологічній МСЕК м. Києва та по патології серцево-судинної системи визнаний особою з інвалідністю другої групи, «захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини» (свідоцтво про хворобу від 21.07.2021).
Також у листі зазначено, що причинний зв'язок групи інвалідності не пов'язаний з травмою, за наслідками якої ОСОБА_1 було встановлено 5% втрати працездатності».
Отже, комісія Міністерства оборони України не врахувала, що позивач під час виконання службових обов'язків отримав ушкодження здоров'я у вигляді захворювання, внаслідок якого позивачу з 19.09.2022 встановлено ІІ групу інвалідності, яка не пов'язана із травмою, отриманою позивачем у 30.03.2015 році за інших подій.
Визначена у частині четвертій статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заборона щодо виплати одної грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не внаслідок різних.
Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 240/1623/20.
Крім того суд звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Зазначена юридична позиція Конституційного Суду України може бути застосована судами з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06.04.2022, про що зазначено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та дійшла помилкового висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки позивач станом на час звернення до відповідача мав право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності .
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за належне визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.09.2022 № 173.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У такому випадку суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки законом не встановлено для відповідача права приймати одне з кількох можливих рішень за наслідками розгляду спірного питання, з урахуванням вищевикладеного висновку суду про протиправність оскаржуваного рішення, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Ураховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.09.2022 № 173.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаної з захистом Батьківщини, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, у якому здійснюватиметься виплата.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України відповідно.
Суддя А.О. Черникова