30 листопада 2022 року Справа № 160/14320/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнені, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за період з 23.06.2021 року по 23.08.2022 року, у зв'язку з затримкою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у сумі 331 740,57 грн.;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за період з 23.06.2022 року по 23.08.2022 року, у зв'язку з затримкою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у сумі 331 740,57 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення він раніше звертався до суду за захистом своїх прав та інтересів. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року по справі №160/12331/21 було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Але, остаточний розрахунок при звільненні проведено лише - 24.08.2022 року. Позивач вказує, що така затримка порушує його права та гарантії соціального захисту та є підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду - 30.11.2022 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому пред'явлений позов не визнав, посилаючись на те, що відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.07.2022 року ВЧ НОМЕР_1 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу 24.08.2022 року. Відтак були виконані покладені на відповідача зобов'язання за рішенням суду в повному обсязі. Додатково зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що вникають у порядку виконання судового рішення, оскільки військовослужбовцям виплачується належне грошове забезпечення, а не заробітна плата. Відтак, спеціальним законодавством не передбачено виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими та у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій з липня 2017 року.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по строковій частині) від 23.06.2021 року №119 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника начальника командира монтажної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільнено наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 08.06.2021 року №26 (по особовому складу) в запас Збройних сил України відповідно частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту). Визнано таким, що здав справи та посаду з направленням на військовий облік до Новокодацького РТЦК та СП міста Дніпра, та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, звернувся до суду з позовом.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 р. в адміністративній справі №160/12331/21, яке поставною Третього апеляційного адміністративного суду від 21.07.2022 року залишено без змін, адміністративний позов задоволено повністю, а саме:
- визнано протиправною та скасовано відмову ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлену листом від 23.06.2021 року №324;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
24.08.2022 року на виконання рішення суду від 27.09.2021 року по справі №160/12331/21 відповідачем на картковий рахунок позивача було перераховано суму у розмірі 75 976,16 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
Не погоджуючись з бездіяльністю ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Згідно з ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
В силу частини другої та третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Так, непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, суд враховує роз'яснення Верховного Суду України, наведені у п.20 постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, відповідно до яких, установивши, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку, у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Так, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 23.06.2021 р., про що зазначено в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 №119 від 23.06.2021 р.
Отже, станом на дату виключення із списків особового складу військової частини 23.06.2021 р. відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 24.08.2022 року, на виконання рішення суду від 27.09.2021 року по справі №160/12331/21, що підтверджується квитанцією. Тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Факт несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.06.2021 р. по 24.08.2022 р. з вини ВЧ НОМЕР_1 підтверджується рішенням суду в іншій справі, зазначеній вище, яким визнано протиправною та скасовано відмову ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлену листом від 23.06.2021 року №324.
Таким чином, період з 23.06.2021 р. по 23.08.2022 р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Тому, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, а саме з 23.06.2022 р. по 23.08.2022 р. включно.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, висновок якої суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
За таких обставин, на отриману позивачем суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, повинна бути нарахована компенсація за період з 23.06.2022 року по 23.08.2022 року.
Обчислення середньої заробітної плати, визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Відповідно до абз.3 п.2 даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов'язок щодо розрахунку конкретної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Так, згідно з довідкою про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов'язковим держаним соціальним страхуванням розмір грошового забезпечення позивача у вказаних місяцях, складає 8 545,27 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 776,91 грн. (сума визначена шляхом ділення заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи - 47 391,64 грн. на 61 день).
Середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 776,91 грн. (середньоденний заробіток) х на 427 днів (час затримки розрахунку з 23.06.2022 р. по 24.08.2022 р. - день виплати індексації грошового забезпечення) дорівнює 331 740,57 грн.
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні з виплаченою позивачу сумою одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік (75 976,16 грн.), сума середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 75 976,16 грн. (сума одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення) / 331 740,57 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 23.06.2022 р. по 23.08.2022 року (427 дні)) х 100 = 22,9%. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 22,9% становить: 776,91 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 22,9 % = 177,97 грн. 177,97 грн. х 427 (днів затримки розрахунку) = 75 993,19 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 75 993,19 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім розміром грошового забезпечення.
Враховуючи очевидну неспівмірність розрахованих сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 75 993,19 грн.
Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе дану позовну заяву задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2022 року по 23.08.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, які були нараховані та виплачені відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року у справі №160/12331/21, за період з 23.06.2022 року по 23.08.2022 року в розмірі 75 993,19 грн.
У задоволенні іншої частини позовної заяви - відмовити.
Судовий збір по даній справі не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма