Дата документу 09.11.2022
Справа № 334/3985/22
Провадження № 2-о/334/208/22
09 листопада 2022 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.,
за участі секретаря - Прийменко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про встановлення факту постійного проживання особи на території України, -
Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Писаренко Сергій Юрійович звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя із заявою, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про встановлення постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області, на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.
В обгрунтування заяви зазначено, що заявниця ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Донецьку, Донецької області, про що в книзі реєстрації актів про народження 30 листопада 1968 року вчинено актовий запис № 947.
Заявниця наприкінці 80-х та початку 90-х років навчалась та працювала у місті Токмаку, Запорізької області, що підтверджується її трудовою книжкою.
Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 : 01.09.1989 року зарахована в магазин-школу при Токмацьому райпо та 06.03.1990 року їй присвоєна кваліфікація - продавець 3 категорії; 07.03.1990 року переведена продавцем 3 категорії до магазину № 50.
З 09.06.1990 року працює в магазині № 50 продавцем 3 категорії з виконанням обов'язків завідуючим магазином тимчасово.
24.04.1992 року Токмацьке райопо реорганізоване в Токмацке споживтовариство, Токмацького району, Запорозької області
20.11.1992 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням.
Отже протягом всього 1991 року заявниця постійно безперервно працювала в магазині № 50 Токмацького району Запорізької області та відповідно постійно проживала на території України на день проголошення незалежності 24.08.1991 року.
Крім того, у цей час заявниця перебувала у шлюбі, який був розірваний 23.02.1993 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Токмацького районного управління юстиції Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
14.07.2022 року заявниця звернулась до Дніпровського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України у Запорізькій області з заявою щодо оформлення паспорту громадянина України замість втраченого паспорту зразка колишнього СРСР.
Листом за вих. № 2313-348/2313.1-22 від 03.08.2022 Дніпровським відділом УДМС у Запорізькій області заявницю було повідомлено, що:
під час перевірки інформації підрозділом УДМС було встановлено, що 28.09.1985 заявницею було отримано паспорт серії НОМЕР_1 зразка 1974-го року на ім'я ОСОБА_1 , виданий Токмацьким ВВС в Запорізькій області, який є втраченим;
особу ОСОБА_1 ідентифіковано, належність до громадянства України не підтверджена;
у задоволенні заяви про видачу паспорту громадянина України відмовлено, запропоновано звернутися до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.
Отже встановлення цього факту є необхідною умовою для отримання заявницею паспорту громадянина України та поновлення її прав та законних інтересів, які полягають у відновленні доступу заявниці до повного обсягу державних та соціальних послуг, можливості повноцінно реалізовувати свої права фізичної особи та громадянина, вести нормальне суспільне життя.
За наявності паспорту громадянина України у заявниці поновлюється можливість отримання соціальної допомоги, відкриття банківських рахунків, офіційного працевлаштування, оформлення пенсії, оформлення паспорту по виїзду за кордон, вільного переміщення через блокпости, тощо.
Заявниця та її представник адвокат Писаренко С.Ю. подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, просили заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи подала до суду пояснення на заяву про встановлення факту що має юридичне значення, просила вирішити питання на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Донецьку, Донецької області, про що в книзі реєстрації актів про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинено актовий запис № 947.
Відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахована 01.09.1989 року в магазин-школу при Токмацьому райпо та 06.03.1990 року їй присвоєна кваліфікація - продавець 3 категорії; 07.03.1990 року переведена продавцем 3 категорії до магазину № 50.
З 09.06.1990 року заявниця працювала в магазині № 50 продавцем 3 категорії з виконанням обов'язків завідуючим магазином тимчасово.
24.04.1992 року Токмацьке райопо реорганізоване в Токмацке споживтовариство, Токмацького району, Запорозької області.
20.11.1992 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням.
Отже протягом всього 1991 року заявниця постійно безперервно працювала в магазині № 50 Токмацького району Запорізької області та відповідно постійно проживала на території України на день проголошення незалежності 24.08.1991 року.
14.07.2022 року заявниця звернулась до Дніпровського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України у Запорізькій області з заявою щодо оформлення паспорту громадянина України замість втраченого паспорту зразка колишнього СРСР.
Листом за вих. № 2313-348/2313.1-22 від 03.08.2022 Дніпровським відділом УДМС у Запорізькій області заявницю було повідомлено, що під час перевірки інформації підрозділом УДМС було встановлено, що 28.09.1985 заявницею було отримано паспорт серії НОМЕР_1 зразка 1974-го року на ім'я ОСОБА_1 , виданий Токмацьким ВВС в Запорізькій області, який є втраченим.
Також, особу ОСОБА_1 ідентифіковано, належність до громадянства України не підтверджена. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу паспорту громадянина України відмовлено, запропоновано звернутися до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійні проживали на території України. Про належність до громадянства Україні таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав, також є громадянами України.
Відповідно до п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року N 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року N 588/2006), громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.
Пунктом 8 цього Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 частини 1 статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
-заяву про встановлення належності до громадянства України;
-копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
-судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особа на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують :акт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Відповідно до п. З ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України. Стаття 1 цього ж Закону, дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого .порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 22.11.2012 №5492-УІ і постанова Кабінету міністрів України №745 від 26.10.2016, якою затверджено новий Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (п.6), визначають, що у разі неможливості встановити особу за визначеною процедурою встановлення особи, особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення для видачі документу, що посвідчує особу та її громадянство України.
Листом Верховного суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз'яснено, що у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 256 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991, який має юридичне значення. Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2018 року справа № 363/214/17.
У відповідності до ст.ст. 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Частинами 1, 3 ст. 4 ЦПК України гарантоване право на звернення до суду за захистом, за змістом якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про громадянство» законодавство України про громадянство ґрунтується на принципах, зокрема запобігання виникненню випадків без громадянства.
Даний принцип закріплений і у Конвенції ООН Про скорочення без громадянства, підписаної 30.08.1961 року у Нью-Йорку, дата приєднання Україною 11.01.2013 року, дата набрання чинності для України 23.06.2013 року.
Встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року має для заявниці юридичне значення, оскільки є необхідною умовою для отримання заявницею паспорту громадянина України та поновлення її прав та законних інтересів, які полягають у відновленні доступу заявниці до повного обсягу державних та соціальних послуг, можливості повноцінно реалізовувати свої права фізичної особи та громадянина, вести нормальне суспільне життя.
За наявності паспорту громадянина України у заявниці поновлюється можливість отримання соціальної допомоги, відкриття банківських рахунків, офіційного працевлаштування, оформлення пенсії, оформлення паспорту по виїзду за кордон.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями: 258, 259, 264, 265 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про встановлення факту постійного проживання особи на території України - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області, на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Заявник: ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не присвоєний, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: Дніпровський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 37834773, адреса: 69041, м.Запоріжжя, вулиця Сергія Синенка, буд. 12А.
Суддя Ісаков Д.О.