Справа № 487/3346/22
Провадження № 1-кп/487/675/22
06.12.2022 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , провівши в м. Миколаєві відкрите підготовче судове засідання у кримінальному провадженні за № 22022150000000779 від 08.06.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-1 КК України
01.11.2022 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-1 КК України, з додатками: реєстром матеріалів досудового розслідування, розпискою обвинуваченого, його захисника адвоката ОСОБА_5 про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування.
Ухвалою суду від 01.11.2021 було призначено судове засідання на 08.11.2022, яке не відбулося у зв'язку з неприбуттям сторін з поважних причин. Підготовче судове засідання відкладено на 06.12.2022.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 заперечив проти розгляду справи та заявив клопотання про повернення обвинувального акту, посилаючись на невідповідність його ст. 291 КПК України, щодо зокрема не правильної правової кваліфікації кримінального правопорушення. Просив суд направити обвинувальний акт прокурору на доопрацювання.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти заявленого клопотання, оскільки наданий до суду обвинувальний акт відповідає вимогам закону, а заявлені недоліки можуть бути усуненні під час судового розгляду.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
Положеннями ст. 291 КПК України законодавець встановив процесуальний порядок складення обвинувального акту у кримінальному провадженні, ряд відомостей, що їх має містити обвинувальний акт, а також чітко визначив ті процесуальні документи, що в обов'язковому порядку додаються органом досудового розслідування до обвинувального акту.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу;
9) дату та місце його складення та затвердження.
Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, поряд з іншими відомостями, повинен містити правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться не в межах повідомлення особі про підозру, а в межах висунутого їй обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.
Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, наслідки та інші дані, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Даний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу.
Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79).
Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції», п.52).
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27.02.1980).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000.
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Норми КПК України покладають на суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення (ст. 348 КПК України).
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 № 8 суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт вказаним вимогам не відповідає.
Так, ч.1 ст. 111-1 КК України передбачає відповідальність за публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.
В обвинувальному акті, після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, підсумовуючи сформоване обвинувачення в розділі «Правова кваліфікація кримінального правопорушення» прокурор зазначає: «…Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.111-1 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка) …».
Частина 1 ст.111-1 КК України не містить вищевказаної складу кримінального правопорушення.
Таким чином формулювання обвинувачення в розділі «Правова кваліфікація кримінального правопорушення» суперечить викладеним в обвинувальному акті прокурором фактичним обставинам кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Висунуте обвинувачення є неконкретним, його не можна визнати зрозумілим.
За таких обставин суд вважає обвинувальний акт таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що унеможливлює належне забезпечення процесуальних прав учасників судового провадження, а тому відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 109, 291, п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, суд
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 22022150000000779 від 08.06.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-1 КК України, повернути прокурору Окружної прокуратури міста Миколаєва для усунення встановлених недоліків.
Ухвалу може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом семиденного строку з дня її проголошення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після постановлення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1