ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 грудня 2022 року м. Київ № 640/28364/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування при обчисленні страхового стажу та розміру пенсії періоду з 1988 по 1990 роки, коли він приймав участь у врегулюванні Карабахського конфлікту; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо невиконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 22.07.2011 року по справі № 2а-5041/11; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до його страхового стажу періоду з 1988 по 1990 роки, коли він приймав участь у врегулюванні Карабахського конфлікту та у зв'язку з цим провести перерахунок його пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві виконати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22.07.2011 року по справі № 2а-5041/11. стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача збитки у вигляді витрат на юридичні послуги в розмірі 6840,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2020, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд провадити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2022 року закрито провадження в частині позовних вимог стосовно зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві виконати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22.07.2011 року по справі № 2а-5041/11.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконує постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22.07.2011 року по справі № 2а-5041/11 та не врахував при обчисленні страхового стажу та розміру його пенсії періоду з 1988 по 1990 роки, коли він приймав участь у врегулюванні Карабахського конфлікту. Під час звернення до відповідача за призначенням пенсії позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують наявність стажу для призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві правом на подання відзиву не скористався, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.
24.07.2019 та 22.03.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявами про врахування йому до пенсійного стажу періоду проходження військової служби у Нагірно-Карабахському Автономному окрузі з 29.02.1988 по 28.08.1989 із розрахунку 1 місяць служби за 1,5.
12.10.2020 листом № 2600-0213-8/145100 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні до пенсійного стажу періоду проходження військової служби у Нагірно-Карабахському Автономному окрузі з 29.02.1988 по 28.08.1989 відмовило, оскільки при призначенні пенсії по інвалідності, як інваліду війни, трудовий стаж не враховується.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України)/
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. Відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (в редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії), за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі статтями 4, 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у відповідності з довідкою МСЄК серії КШ № 060705, копія якої міститься в матеріалах справи, 18.06.2003 р. позивачу було довічно встановлено 50% втрати професійної здатності з 01.07.2003 р. В подальшому, Київською міською державною адміністрацією йому було видано посвідчення інваліда ЧАЕС 3 групи серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Судом також встановлено, що згідно довідки про стаж для розрахунку права (форма РС-право) копія якої надана відповідачем та приєднана до матеріалів справи, позивачу було нараховано до його стажу в спірний період з 29.02.1988 р. по 28.08.1989 р., 11 місяців 23 дні. При цьому відповідач не надав пояснень, чому саме здійснив такий підрахунок.
З матеріалів справи, а саме, з копії архівної довідки Центрального архіву МВС України Головного управління внутрішніх військ від 07.06.2007 № 3/35-382, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що позивач в період з 29.02.1988 по 28.08.1989 знаходився у службовому відрядженні для виконання службово-бойових завдань у Нагірно-Карабахській автономній області (НКАО).
У відповідності з нормами Постанови Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989 р. № 795-17, наказу МВС СРСР по УРСР та МРСР від 07.12.1989 р № 4166, період служби, пов'язаний з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку пов'язаних з масовими антигромадськими проявленнями в НКАО та прилеглих районах, підлягає зарахуванню до вислуги років у пільговому заліку - півтора місяці, за один місяць служби.
Статтею 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення» встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років;
Стаття 19 того ж Закону України говорить, що пенсії за віком призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.
Згідно Статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зазначено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
Як встановлено судом, пенсія по інвалідності позивачу була призначена позивачу у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дає підстави для висновку про відсутність залежності розміру такого виду пенсії від стажу трудової діяльності та відповідно відсутність порушення його прав з боку відповідача при призначенні пенсії по інвалідності.
В той же час, право позивача на визначення виду пенсії закріплене пенсійним законодавством України і у випадку його бажання перейти на інший вид пенсії, наприклад, пенсії за віком, для нього буде мати суттєве значення трудовий стаж, до складу якого зараховується і його військова служба у період з 29.02.1988 по 28.08.1989, коли він знаходився у службовому відрядженні для виконання службово-бойових завдань у (НКАО).
Суд звертає увагу, що при підрахунку трудового стажу позивача у вказаний період, відповідачем не вірно застосовано нормами Постанови Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989 р. № 795-17, наказу МВС СРСР по УРСР та МРСР від 07.12.1989 р № 4166, про зарахування до вислуги років у пільговому заліку - півтора місяці, за один місяць служби, періоду служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку пов'язаних з масовими антигромадськими проявленнями в НКАО та прилеглих районах.
А саме, фактично зараховано 11 місяців 23 дні, проте, тоді як календарне обчислення цього періоду перебільшує такі цифри, при цьому, не враховано коефіцієнт 1,5.
З вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач має достатньо підстав для перерахунку його стажу трудової діяльності з урахуванням пільгового обчислення періоду його служби, пов'язаний з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку пов'язаних з масовими антигромадськими проявленнями в НКАО.
Щодо стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 6840,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі №826/856/18.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивача надав суду копію договору про надання юридичних послуг від 02.11.2020 року № Д-430, укладеного між позивачем та ТОВ «КИЇВСЬКИЙ ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ», копію фіскального чеку від 02.11.2020 р. № 000043567366 600,00 грн та копію фіскального чеку від 03.11.2010 р. № 000043576124 на суму 6240,00 грн. про сплату за вказаним договором.
Як вбачається з вказаних вище копій документів, ОСОБА_1 мав намір отримати юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг у справі за позовом клієнта до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії.
Розмір витрат клієнта складає 6840,00 грн. за роботу пов'язану з наданням наступних послуг: проект заяви до ГУ ПФУ у м. Києві; проект позовної заяви та консультації.
Суд звертає увагу, що у поданих позивачем документах про надання правничої допомоги зазначено про отримання ним послуг по поданню заяви та адміністративного позову до Пенсійного фонду України, а предметом розгляду цієї адміністративної справи є позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що ставить під сумнів дійсність понесення позивачем судових витрат саме у цій адміністративній справі.
Крім того, суд зазначає, що виконавцем у вказаному вище договорі про надання юридичних послуг є ТОВ «КИЇВСЬКИЙ ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ», що суперечить наведеним вище вимогам законодавства про надання професійної правничої допомоги. Не надано підтвердження виконання вказаних послуг.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неврахування при обчисленні страхового стажу періоду з 1988 по 1990 роки, коли він приймав участь у врегулюванні Карабахського конфлікту.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) із врахуванням пільгового обчислення 1 місяць за 1,5 у період з 1988 по 1990 роки, коли він приймав участь у врегулюванні Карабахського конфлікту.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур