05 грудня 2022 р. Справа № 120/6879/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2020 №192 він здав посаду та із 18.05.2020 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпечені у військовій частині НОМЕР_1 . Водночас, як вказує позивач, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільнені, а відтак він був змушений захищати свої права в суді.
Позивач вказує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі № 120/1392/21-а зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018, а за результатами розгляду справи №120/17481/21-а було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця "січень 2008 року". Як зазначає позивач, на виконання вказаних рішень судів у 2021 та у 2022 роках посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було нараховано та виплачено в його користь кошти та остаточний розрахунок за вказаними рішенням було проведено лише 25.08.2022.
Відтак, на переконання позивача, оскільки виконання військовою частиною НОМЕР_1 останнього судового рішення відбулося лише 25.08.2022, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 18.05.2020 по 25.08.2022, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 02.09.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
14.09.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, то він має право не надавати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Відтак відповідач зазначає, що позивач своїм правом, передбаченим абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не скористався, оскільки його виключили зі списків особового складу військової частини за його згодою (рапортом).
Крім того відповідач наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні “Меньшакова проти України”. Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити.
Інших заяв від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого інженера відділу експлуатації радіоелектронного обладнання управління головного інженера авіації Командування логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_2 ), яка перебувала на усіх видах забезпечення, в тому числі грошовому, у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 92 від 15.05.2020 підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Повітреяних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) з військової служби у запас за п.п. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 18.05.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі № 120/1392/21-а визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Виконуючи вказане судове рішення, 29.06.2021 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 4435,66 грн.
Також, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022 у справі № 120/17481/21-а зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду 23.08.2022 військова частина НОМЕР_1 перерахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 77935,19 грн. (отримані позивачем 25.08.2022), про що також свідчить виписка із банківського рахунку позивача, а також надані відповідачем відомості про нарахування таких виплат.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 25.08.2022.
Отже, враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 18.05.2020 по 25.08.2022 як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України ( в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, як і посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" є безпідставними.
Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
В той же час визначаючись із періодом такої компенсації та її розміром суд враховує таке.
Як вже встановлено судом позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 18.05.2020. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/17481/21-а проведено лише 25.08.2022 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача). Відповідно час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 829 календарних днів.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.08.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 18.05.2020 проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних днів (з 18.05.2020 по 18.11.2020).
Відповідно до довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 12.09.2022 № 550 середньоденний заробіток ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становив 771,55 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст. 117 КЗпП України шестимісячного терміну мав би становити 141965,2 грн. (771,55 х 184 кал. днів).
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату індексації грошового забезпечення (згідно рішень судів у справах № 120/1392/21-а та № 120/17481/21-а) в загальній сумі 82370,85 грн. (4435,66 + 77935,19).
Тому, застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку виходячи із пропорційності розміру невиплачених сум, визначений Верховним Судом у справі №480/3105/19, суд враховує, що згідно інформації яка відображена у витребуваній судом довідці в/ч НОМЕР_1 за № 551 від 12.09.2022, загальним розмір усіх сум, на які позивач мав право на час його виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з лав Збройних Сил України та які наразі фактично виплачені позивачу становить 476172,96 грн. (з урахуванням усіх виплат за судовими рішеннями).
Відповідно, частка виплати відповідачем індексації грошового забезпечення за двома судовими рішеннями в загальній сумі 82370,85 грн. становить 17,3 % від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні (82370,85 грн. х 100% : 476172,96 грн. = 17,3 %).
Отже, пропорційний від розміру невиплачених сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за визначений у ст. 117 КЗпП України шестимісячний строк у цьому випадку має становити 24560 грн. (141965,2 грн. х 17,3%).
Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних ОСОБА_1 сум за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України та становити 24560 грн.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує положення статті 139 КАС України. Однак, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, в межах визначеної судом суми середнього заробітку мінімальна ставка судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” становить 992,40 грн. Тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 992,40 грн. згідно квитанції № 9545-5444-7198-2660 від 26.08.2022 підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 24560 грн. (двадцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят гривень).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 05.12.22.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович