вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" листопада 2022 р. Справа №910/1554/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Ткаченка Б.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.06.2022
у справі №910/1554/22 (суддя - Князьков В.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради
(Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з
обслуговування житлового фонду Шевченківського
району м. Києва"
про стягнення 22 288,80 грн.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягання з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва") заборгованості у розмірі 22 288,80 грн., з яких: 17 230,75 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію, 3 463,38 грн. - інфляційні втрати, 1 594,67 грн. - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості теплової енергії, внаслідок чого у останнього за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року утворилась заборгованість, право вимоги щодо стягнення якої позивач отримав за договором про відступлення права вимоги від 11.10.2018 №601-18.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивачем не підтверджено належними доказами здійснення теплопостачання у спірний період, а також посилався на відсутність договірних відносин між сторонами у даній справі. Крім того, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 815,94 грн. основного боргу, 267,55 грн. трьох процентів річних, 660,12 грн. інфляційних втрат та судовий збір в сумі 416,71 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Встановивши, що відповідачем не надано доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 17 230,75 грн. за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, вимоги позивача визнані місцевим господарським судом обґрунтованими.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з суми основного боргу у розмірі 17 230,75 грн. не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року на суму 14 414,81 грн., оскільки позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину на території України. З урахуванням наведеного, за висновками суду першої інстанції задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 2 815,94 грн.
У зв'язку із зазначеним, судом першої інстанції здійснено власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму основного боргу 2 815,94 грн., за яким визначено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних у розмірі 267,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 660,12 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 та відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було всебічно, повно та об'єктивно досліджено докази та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять жодних первинних документів, які б підтверджували кількість спожитої відповідачем теплової енергії та її вартість, що унеможливлює, на думку скаржника, встановлення наявності у останнього боргу за спірний період.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено того, чи є відповідач користувачем приміщення у будинку №80/57 за адресою: просп. перемоги у м. Києві та, відповідно, споживачем теплової енергії, яка постачається до вказаного будинку, в той час як додані до позову докази свідчать про те, що споживачами теплової енергії у будинку є інша юридична особа.
Також місцевий господарський суд не встановив опалювальну площу будинку чи приміщень в будинку №80/57 по просп. Перемоги у м. Києві та не перевірив чи відповідає вона тій площі, яка була опалена за рахунок поставленої теплової енергії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2022, апеляційну скаргу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1554/22.
25.07.2022 до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/1554/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 залишено без руху апеляційну скаргу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 та надано право усунути недоліки.
13.09.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22. Розгляд апеляційної скарги КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 4 статті 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження роз'яснено право та встановлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлено сторонам у справі строк на подання заяв/клопотань, пояснень або заперечень з доказами їх направлення іншим учасникам справи.
Позивач, у порядку статті 263 ГПК України, скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Зокрема, у своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції доведені належними та допустимими доказами, судом всебічно та об'єктивно розглянуті. Рішення місцевого господарського суду є обґрунтованим та законним, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
09.11.2022 через відділ діловодства Північного апеляційного господарського суду відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечив проти викладених позивачем доводів.
24.11.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення, в яких останній також заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на їх подачу, у зв'язку з тим, що відповідь на відзив отримано 14.11.2022, а лист відповідача від 10.11.2022 №45-1787 - 15.11.2022.
Згідно зі статтею 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів розглянувши вищевказане клопотання дійшла висновку про його задоволення, у зв'язку з поважністю причин пропуску строку на подання зазначених вище заперечень.
Слід зазначити, що в прохальній частині відповіді на відзив на апеляційну скаргу міститься клопотання відповідача про здійснення розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно з частиною 3 статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи №910/1554/22, ціна позову у даній справі складає 22 288,80 грн., тобто є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позовної заяви (2 481,00 грн. з 01.01.2022*100=248 100,00 грн.).
Крім того, оскільки наявних в матеріалах справи доказів достатньо для винесення справедливого, вмотивованого та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вважає за доцільне проводити судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
На підставі вищевикладеного, виходячи із зазначених правових норм, оскільки предметом спору у цій справі є сума, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та КП "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (далі - договір цесії), відповідно до якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно з пунктом 3.4.2 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
За умовами пункту 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), три проценти річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень.
Так, відповідно до додатку №1 до договору цесії позивач набув право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком №8674028-01 у розмірі 17 230,75 грн.
Позивач листом від 08.04.2019 №1/5-8674028-01 повідомив відповідача про укладення договору цесії, за яким ПАТ "Київенерго" передало, а позивач набув право вимоги сплати заборгованості у розмірі 17 230,75 грн. за спожиту відповідачем до 01.05.2018 теплову енергію та просив сплатити заборгованість в 20-денний строк з дня отримання цього листа. Однак відповіді на цей лист від відповідача не надходило, а борг не був сплачений.
17.11.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018, відповіді на яку з боку відповідача також не було.
Звертаючись до місцевого господарського суду з цим позовом, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства відповідач не здійснив плату за отриману теплову енергію, внаслідок чого, за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно, утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становила 17 230,75 грн.
Місцевий господарський суд, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Однак, враховуючи сплив строку позовної давності щодо частини позовних вимог, судом першої інстанції позов задоволено частково, а саме щодо позовних вимог про стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року на суму 2 815,94 грн., а також виходячи із вказаної суми боргу, задоволено позовні вимоги щодо стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих з жовтня 2018 року по листопад 2021 року включно.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
За приписами статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено, що позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 17 230,75 грн. та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
Водночас, як встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів, будинок по просп. Перемоги, 80/57 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення. Нежитлові приміщення розташовані у житловому будинку за вказаною адресою мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення.
Відповідно до пункту 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно з пунктом 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Також, відповідно до пункту 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії, з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно, при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Колегія суддів зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, в контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19).
Судом першої інстанції правомірно спростовано аргументи відповідача щодо відсутності договору з позивачем на теплопостачання, а отже і обов'язку з оплати наданих послуг, оскільки відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц.
Згідно з пунктами 24, 25 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого по проспекту Перемоги, 80/57 у місті Києві, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
За наведених обставин також спростовуються аргументи скаржника щодо відсутності підстав для нарахування спірної заборгованості з огляду на відсутність укладеного договору.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання в силу приписів статті 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з цим, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не надано суду доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 17 230,75 грн. за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, а отже висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог позивача є правомірним.
Відповідно до пункту 20 Правил №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Як було зазначено, наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, а також відомостями споживання теплової енергії підтверджується, що у спірний період постачальник поставив відповідачу теплову енергію за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 80/57 (особовий рахунок 8674028-01).
Відповідно до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" впродовж 2015-2018 років здійснювало постачання теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 80/57, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі.
Факт постачання теплової енергії до житлового будинку підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону. Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання (сводная ведомость) та обліковими картками.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 17 230,75 грн. за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року.
Отже, доводи скаржника з приводу ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів споживання теплової енергії у спірний період спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції, порушено питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, а позовна заява подана до суду 03.02.2022, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив у травні 2021 року щодо боргу за квітень 2018 року, оскільки позовна заява подана до суду 23.02.2022.
При цьому, за приписами статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
В той же час, відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12.03.2020 до 03.04.2020 на всій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року, було пропущено ще до початку дії карантину і щодо цього періоду позивач звернувся за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину в березні 2020 року.
Щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з березня 2017 року по квітень 2018 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду.
За висновками місцевого господарського суду, з якими погоджується і колегія суддів, з суми основного боргу не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 на суму 14 414,81 грн. у зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 2 815,94 грн. підлягають задоволенню, оскільки за цей період сплив строку позовної давності припадав на період дії карантину, під час якого строк позовної давності продовжується на час його дії.
Отже, висновки суду першої інстанції з приводу часткового задоволення вимоги позивача про стягнення суми основного боргу за спожиту теплову енергію є обґрунтованими.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 1 594,67 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 463,38 грн., нараховані з жовтня 2018 року по листопад 2021 включно.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Поряд з цим, зобов'язання зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат є похідними від основного зобов'язання, а тому такі суми нараховуються на суму заборгованості.
Відповідно до розрахунку суду, виходячи із визначеної суми основного боргу у розмірі 1 133,41 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 267,55 грн. та інфляційні втрати в сумі 660,12 грн.
Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції здійснено їх правомірно, а тому вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи, на які посилався апелянт під час розгляду даної справи, залишені Північним апеляційним господарським судом без задоволення, як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову у справі №910/1554/22.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" - без задоволення.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/1554/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
4. Матеріали справи №910/1554/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
Б.О. Ткаченко