02 грудня 2022 року
справа №380/10101/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.МитрополитаАндрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (місцезнаходження: 10000, Житомирська область, м.Житомир, вул. Миколи Сціборського, код ЄДРПОУ: 13559341), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (07.06.2022) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (07.06.2022) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що він перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України як одержувач пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що має право на підвищення до пенсії, передбачене пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки він є примусово переселеним членом сім'ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, і згідно з посвідченням №107/23-П від 06.03.2013 користується пільгами відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Оскільки відповідач відмовив в проведенні перерахунку пенсії відповідно до заяви від 07.06.2022 на підставі п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач вважає дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 27.07.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії ухвали. У визначений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 04.11.2022 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Ухвалу суду відповідачем отримано особисто 10.11.2022.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову повністю та вказує, що згідно з довідкою про реабілітацію від 23.03.1993 №4/-13055, яка видана управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_2 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із с.Вороців Яворівського району до Іркутської області, з якого звільнена в 1956році та на підставі с.3 Закону №992 була реабілітована. Крім того, згідно з довідкою про реабілітацію від 12.05.1993 №3/3-256-Р, яка видана УВС у Івано-Франківській області, ОСОБА_3 1930р.н., 09.04.1951 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із Станіславської області до Іркутської області, з якого звільнено 29.04.1961 та на підставі с.3 Закону №992 був реабілітований. Із відомостей зазначених у цих довідках відсутня інформація про встановлений факт переселення та реабілітації позивача. Також, свідоцтво про народження ОСОБА_1 містить виправлення в імені батька, та відсутня підстава, згідно якої було здійснено це виправлення. Водночас, зазначає, що позивачем не надано свідоцтва про одруження батьків, що підтвердило б прізвище матері, яке зазначено в свідоцтві про його народження. На думку відповідача, посвідчення реабілітованого то самого посвідчення недостатньо, оскільки виявлено розбіжності у наданих довідках та свідоцтві про народженні позивача з яких неможливо встановити, що саме позивача було виселено на спецпоселення. З огляду на викладене та у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт примусового виселення позивача Голвним управлінням правомірно прийнято рішення про відмову про перерахунок пенсії з врахуванням підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону №1788. Крім того, зазначив, що постановою Пенсійного Фонду України №25-1 від 16.12.2020 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 №22-1, якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи позивача про призначення пенсії за віком розглядалися, відповідно, рішення про відмову у перерахунку пенсії приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав необхідне залучити Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області до участі у цій справі в якості співвідповідача. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою від 21.11.2022 залучено до участі у справі №380/10101/22 співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області та встановлено 10-денний строк для надання відзиву на позов із поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
Відповідно до ч.6 ст.48 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач є особою, що має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням №107/23-П від 06.03.2013.
Відповідно до довідки від 23.03.1993 №4/-13055, яка видана управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_2 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із с.Вороців Яворівського району до Іркутської області, з якого звільнена в 1956році та на підставі с.3 Закону №992 була реабілітована.
Згідно з довідкою про реабілітацію від 12.05.1993 №3/3-256-Р, яка видана УВС у Івано-Франківській області, ОСОБА_3 1930р.н., 09.04.1951 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із Станіславської області до Іркутської області, з якого звільнено 29.04.1961 та на підставі с.3 Закону №992 був реабілітована.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт.Ук, Нижнєудинського району, Іркутської області. Батько: ОСОБА_3 , українець; мати: ОСОБА_2 , українка.
У подальшому позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо виплати йому надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказана обставина визнається сторонами.
Постановою Пенсійного Фонду України №25-1 від 16.12.2020 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 №22-1, якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи позивача щодо виплати йому надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області прийнято рішення №913170143627 від 09.06.2022 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 07.06.2022, яким позивачу повідомлено про те, що заявником не надано свідоцтво про одруження батьків, що підтвердило б прізвище матері, яке зазначене в свідоцтві народження заявника. Також, в довідках про реабілітацію відсутня інформація встановлений факт переселення заявника. Підстав для призначення надбавки як реабілітованому немає.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії як особі, яка зазнала політичних репресій, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, вважає таке протиправним та таким, що порушує його права, відтак звернувся до суду за їх захистом.
При вирішення спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» №962-XII від 17.04.91 (у редакції, чинній на час реабілітації позивачки), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.58, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за ст.7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.58 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст.187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назва закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII; визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994р., №15, ст. 88).
Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом N 962-XII.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.91 (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст.3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII визначено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17.04.91 (далі - Закон N 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.91 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.91 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.91 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.91 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст.3 вказаного Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.91 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 вказаного Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.91, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповіднодо Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до довідки від 23.03.1993 №4/-13055, яка видана управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_2 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із с.Вороців Яворівського району до Іркутської області, з якого звільнена в 1956році та на підставі с.3 Закону №992 була реабілітована.
Згідно з довідкою про реабілітацію від 12.05.1993 №3/3-256-Р, яка видана УВС у Івано-Франківській області, ОСОБА_3 1930р.н., 09.04.1951 разом із сімєю було виселено на спецпоселення із Станіславської області до Іркутської області, з якого звільнено 29.04.1961 та на підставі с.3 Закону №992 був реабілітована.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт.Ук, Нижнєудинського району, Іркутської області. Батько: ОСОБА_3 , українець; мати: ОСОБА_2 , українка.
Як вже встановлено судом, Львівською обласною радою 06.03.2013 видано ОСОБА_3 посвідчення №107/23-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, суд з повного та всебічного аналізу долучених до матеріалів справи доказів, дійшов висновку, що позивач є особою, яка необґрунтовано зазнав політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини (батька та матері), згодом був реабілітований, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У той же час, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 встановлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн. а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.99 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак згідно з ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», необхідно застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З аналізу співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 та пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Відтак суд вважає, що підвищення до пенсії в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених ч.1 ст. 35, ч.2 ст.38, ч.3 ст. 42 і ч.5 ст. 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
З огляду на наведене суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 07.06.2022.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.
Разом з цим, суд враховує, що дії відповідача у відмові позивачці в перерахунку пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виразилися у прийнятті відповідачем відповідного рішення №913170143627 від 09.06.2022.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №913170143627 від 09.06.2022 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 07.06.2022 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (07.06.2022) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 139 КАС України, визначено порядок розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи.
Оскільки позивач не надав суду доказ сплати судового збору, враховуючи задоволення позовних вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з позивача судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.МитрополитаАндрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (місцезнаходження: 10000, Житомирська область, м.Житомир, вул. Миколи Сціборського, код ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №913170143627 від 09.06.2022 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 07.06.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (07.06.2022) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто два) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.