25 листопада 2022 року м. Ужгород№ 260/3494/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гаврилка С.Є.,
з участю секретаря судового засідання - Рошко Л.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
за участі представника позивача - Волошин Любові Ярославівни;
відповідач - Мукачівський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки - представник - Гришко Костянтин Володимирович;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки - представник - Воротнюк Дмитро Васильович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
11 серпня 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Духновича, б.89), в якому просить: "1. Відкрити проводження по справі; 2. Визнати наказ військового комісара Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13.07.2021 року про звільнення ОСОБА_1 - незаконним та поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді в Мукачівському об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; 3. Стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі; 4. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати з оплати судового збору та витрати на правничу допомогу.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року було залучено Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Розгляд даної адміністративної справи відкладався у зв'язку з існуванням на те об'єктивних причин, як за клопотаннями уповноважених представників сторін, так і у зв'язку з об'єктивною епідеміологічною ситуацією в державі та у зв'язку із збройною агресією російської федерації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було неправомірно оспорюваним наказом № 43 від 13 липня 2021 року у зв'язку зі зміною штату державних службовців позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділення призову у зв'язку із реорганізацією. Позивач стверджує, що при її звільненні з посади не дотримано вимог статті 49-2 частини 3 КЗпП України і не запропоновано всіх наявних вакантних посад в установі, які існували на день звільнення, та не враховано її переважне право на залишення на роботі. А відтак, вказує на неправомірність прийнятого відповідачем наказу про звільнення.
Відповідач проти задоволення даного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та одночасно вказав, що внаслідок введення в дію штату № 43/071-55 - Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (І розряду) чисельність робочих місць державних службовців скоротилась, а тому і не було можливості запропонувати іншу посаду державної служби. Крім того, стаття 49-2 частина 4 КЗпП передбачає, що вимоги частин 1-3 цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. На даний момент у державі діє особливий період, і саме у зв'язку з ним проводяться організаційні зміни в органах військового управління.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подала до суду пояснення щодо позову, відповідно до яких проти задоволення даного позову заперечила та одночасно зазначила, що у зв'язку з проведенням організаційних заходів та в зв'язку зі зміною штату підлягало скороченню ряд посад державних службовців ІНФОРМАЦІЯ_2 наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача було звільнено з посади провідного спеціаліста відділення призову ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з проведенням організаційних заходів та в зв'язку зі зміною штату державних службовців на підставі статті 83 частини 1 пункту 4 та статті 87 частини 1 пункту 1 Закону України "Про державну службу". Оскільки, у зв'язку з введенням в дію нового штату, яким було зменшено чисельність посад (робочих місць) державних службовців, тобто фактично скорочено посади державних службовців ІНФОРМАЦІЯ_3 , можливості запропонувати позивачу іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби не було.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі з підстав наведених у позові.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у поясненнях на позов.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що з 14 липня 2021 року відповідно до Директиви Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_4 " від 09 червня 2021 року "Про проведення додаткових організаційних заходів з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", на підставі наказу військового комісара Закарпатського ОТЦК та СП від 22 червня 2021 року № 3 "Про проведення організаційних заходів щодо переформування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Закарпатської області" та наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13 липня 2021 року № 187 "Про введення в дію штатів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки" з метою нарощування системи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для проведення заходів мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення призову громадян на строкову військову службу та організації заходів з реабілітації військовослужбовців, яких звільнено в запас Мукачівський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки переформовано в Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (а.с.а.с. 63, 64).
08 червня 2021 року позивача було попереджено про те, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 червня 2021 року № Д-321/1/дск з 08 липня 2021 року передбачається зміна штатів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та можливе скорочення посади ОСОБА_1 - провідного спеціаліста (а.с. 12). Дане попередження не містить будь яких пропозицій щодо посад, на які може претендувати позивач.
Наказом військового комісара Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13 липня 2021 року ОСОБА_1 , провідного спеціаліста відділення призову Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статті 83 частини 1 пункту 4 та статті 87 частини 1 пункту 1 та частини 1 Закону України "Про державну службу", в завзятку із проведенням організаційних заходів та у заявку зі зміною штату державних службовців звільнено з посади (а.с. 11).
Відповідно статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 частини 1, 6 Конституції України).
Спеціальним законом, який регулює відносини, котрі виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексту - Закон України № 889-VIII), у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі по тексту - Закон України № 117-IX).
Статтею 5 частинами 1-3 Закону України № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 83 частини 3 пункту 4 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Судом встановлено, що з 14 липня 2021 року відповідно до Директиви Командувача військ оперативного командування "Захід" від 09 червня 2021 року "Про проведення додаткових організаційних заходів з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", на підставі наказу військового комісара Закарпатського ОТЦК та СП від 22 червня 2021 року № 3 "Про проведення організаційних заходів щодо переформування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Закарпатської області" та наказу військового комісара Закарпатського ОТЦК та СП від 13 липня 2021 року № 187 "Про введення в дію штатів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки" з метою нарощування системи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для проведення заходів мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення призову громадян на строкову військову службу та організації заходів з реабілітації військовослужбовців, яких звільнено в запас Мукачівський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки переформовано в Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (а.с.а.с. 63, 64).
Отже, на підставі вищевказаних документів у зв'язку з проведенням організаційних заходів та в зв'язку зі зміною штату підлягало скороченню ряд посад державних службовців.
Згідно із статтею 87 частиною 1 пунктом 1 Закону України № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Суд враховує, що Законом України № 117-ІХ, серед іншого, були виключені положення статті 87 частини 3 абзаців 1 і 2 Закону України № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Водночас ретроспективний аналіз положень Закону України "Про державну службу" дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом України № 117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом України № 117-IX набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною 5 такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справах № 140/90/20, №260/261/20 і від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі статті 87 Закону України № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Приписи статті 40 частини 5 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, на момент виникнення спірних правовідносин (зокрема, дату повідомлення відповідачем про майбутнє можливе скорочення посади), незважаючи на виключення зі статті 87 Закону №889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, Верховний Суд у постанові від 23 червня 2022 року у справі " 620/2160/20 колегія суддів вказав на необхідність до спірних правовідносин застосовувати положення КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону №889-VІІІ.
Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у пункті 51 постанови від 13 жовтня 2021 року у справі №360/2308/20, підстави для відступу від якої відсутні.
Підстави припинення державної служби у зв'язку зі скорочення чисельності або штату державних службовців за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за статтею 40 частиною 1 пунктом 1КЗпП України.
У свою чергу, відповідно до статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура вивільнення працівників на підставі статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України регламентована положеннями статті 40 частини 2, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.
Так, статтею 40 частиною 2 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 частини 1 та 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Вимогами статті 49-2 частини 3 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Положеннями статті 42 частин 1 та 2 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 9 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Одночасно з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за статтею 40 пунктом 1 КЗпП України, Верховного Суду звертав увагу на обов'язок суду з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 9 квітня 2020 року у справі №182/1670/18, від 1 квітня 2020 року у справі №683/1084/17).
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно із статтею 42 частиною 2 КЗпП України.
Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 8 липня 2020 року у справі №2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 9 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a та ін. Підстави для відступу від цієї позиції у цій справі відсутні.
Водночас зміни, які були внесені до КЗпП України і Закону України "Про державну службу" Законами № 378-IX і № 440-ІХ і набрали чинності 2 і 13 лютого 2020 року, не спростовують того факту, що з часу виникнення спірних правовідносин у липні 2021 року роботодавець був зобов'язаний дотримуватися процедурних правил і гарантій вивільнення працівника у контексті пропонування йому іншої роботи.
Суд вважає, що у випадку недотримання процедури вивільнення, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, не можуть бути визнані законними подальші дії роботодавця щодо звільнення державного службовця, не зважаючи на наступні зміни, які були внесені до КЗпП України і Закону України "Про державну службу" Законами України № 378-IX і № 440-ІХ.
Отже, відповідач був зобов'язаний під час попередження позивача про можливе скорочення посади запропонувати йому відповідно до статті 49-2 частини 3 КЗпП України іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у змінах, внесених до Закону України "Про державну службу" згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX.
Судом встановлено, що 08 червня 2021 року позивача було попереджено про те, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 червня 2021 року № Д-321/1/дск з 08 липня 2021 року передбачається зміна штатів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та можливе скорочення посади ОСОБА_1 - провідного спеціаліста (а.с. 12).
Наказом військового комісара Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13 липня 2021 року ОСОБА_1 , провідного спеціаліста відділення призову Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статті 83 частини 1 пункту 4 та статті 87 частини 1 пункту 1 та частини 1 Закону України "Про державну службу", в завзятку із проведенням організаційних заходів та у заявку зі зміною штату державних службовців звільнено з посади (а.с. 11).
Отже, як вбачається із вказаного попередження позивачу було повідомлено про можливе скорочення її посади провідного спеціаліста, при цьому позивачу не було запропоновано інші рівнозначні або нижчі вакантні посади в тому самому державному органі.
Як вбачається із книги штатно-посадового обліку особового складу, наданих суду відповідачем, станом на день попередження позивача про майбутнє звільнення у зв'язку зі скорочення посади - 08 червня 2021 року посада провідного спеціаліста була наявна спеціалістів у Мукачівському об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (а.с.а.с. 160-169).
Наказом Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 1 від 14 липня 2021 року ОСОБА_2 було переведено з посади головного спеціаліста Воловецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - на нижчу посаду провідного спеціаліста Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (а.с. 172).
Окрім того, наказом Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 1 від 14 липня 2021 року ОСОБА_3 було переведено з посади головного спеціаліста Свалявського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - на нижчу посаду провідного спеціаліста Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (а.с. 175).
Таким чином, відповідачем було надано прерогативу на переведення вказаних осіб з посади головного спеціаліста на нижчу посаду провідного спеціаліста чим порушено преважне право позивача на залишення на роботі.
Таким чином, як і станом на день попередження позивача про майбутнє можливе скорочення її посади - 08 червня 2021 року, так і на час звільнення позивача з роботи - 13 липня 2021 року посада провідного спеціаліста була вакантною, однак відповідачем така запропонована ОСОБА_1 не була.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачу пропонувались інші рівнозначні або нижчі вакантні посади в тому самому державному органі, або рівнозначні або нижчі вакантні посади в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті).
Відповідач не надав належного обґрунтування підстав ненадання пропозиції позивачу зайняття вакантних посад.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним при вивільненні державних службовців було проведено їх оцінку та враховано професійну підготовку та професійні якості осіб з метою уникнення упередженості та дискримінаційності при прийнятті рішень про залишення на посадах.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача статті 87 частини 1 пункту 1 Закону України "Про державну службу", оскільки з наявних доказів вбачається, що фактично скорочення посади, яку займав позивач, не відбулось, а відповідачем не було в повній мірі дотримано процедури звільнення позивача із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та необхідність його скасування.
У зв'язку із встановленими обставинами в процесі розгляду даної справи, суд приходить до висновку, про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13 липня 2021 року про звільнення позивача з посади провідного спеціаліста.
З урахуванням скасування наказ Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13 липня 2021 року, яким позивача було звільнено з роботи, позовна вимога про поновлення позивача на займаній на час звільнення на посаді також підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 235 частини 1 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби, тому позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до оскарженого наказу відповідача - позивача було звільнено з роботи 13 липня 2021 року, тобто дата звільнення - 13 липня 2021 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 14 липня 2021 року у позивача почався вимушений прогул. Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 14 липня 2021 року, оскільки позивач вважається таким, що 13 липня 2021 року був на роботі.
Відповідно до статті 235 частини 2 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 14 липня 2021 року по 14 липня 2022 року складає 248 робочих днів, а саме: за липень 2021 року - 10 робочих днів, за серпень 2021 року - 22 робочих днів, за вересень 2021 року - 22 робочих днів, за жовтень 2021 року - 20 робочих днів, за листопада 2021 року - 22 робочих днів, за грудень 2021 року - 21 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 12 серпня 2021 року № 47-03/520 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік" за січень 2022 року - 19 робочих днів, за лютий 2022 року - 20 робочих днів, за березень 2022 року - 22 робочих днів, за квітень 2022 року - 20 робочих днів, за травень 2022 року - 20 робочих днів, за червень 2022 року - 20 робочих днів, по 14 липня 2022 року - 10 робочих днів.
У відповідності до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 КАС України. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 371 частини 1 пунктів 3 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на займаній до звільнення посаді провідного спеціаліста відділення призову Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 14 липня 2021 року.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Духновича, б.89, код ЄДРПОУ 09637168), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (88015, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бородіна, 22, код ЄДРПОУ 08410861) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 43 від 13 липня 2021 року.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній до звільнення посаді провідного спеціаліста відділення призову Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 14 липня 2021 року.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній до звільнення посаді провідного спеціаліста відділення призову Мукачівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 14 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 25 листопада 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 02 грудня 2022 року.
СуддяС.Є. Гаврилко