01 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/4194/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Гамей В.В. (адвокат)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2021 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022
за позовом ОСОБА_1
до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління, відповідач) за змістом якого просив суд:
- скасувати рішення відповідача від 23.09.2021 "Про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-08-26-000135-2";
- зобов'язати Управління затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-08-26-000135-2 щодо придбання позивачем майна з публічних торгів: нежитлової будівлі підвалу №0-1-:-0-13, 1-го поверху №1-3-:-1-18 у нежитловій будівлі літ."А-2" загальною площею 421,3кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною лоту 1.000.001,00 грн (один мільйон одна гривня).
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2021 (суддя Байбак О.І.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 (колегія суддів: Зубченко І.В., Попков Д.О., Чернота Л.Ф.), позов задоволено.
Скасовано рішення Управління від 23.09.2021 "Про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-08-26-000135-2".
Зобов'язано Управління затвердити протокол про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-08-26-000135-2 щодо придбання ОСОБА_1 майна з публічних торгів: нежитлової будівлі підвалу № 0-1-:-0-13, 1-го поверху № 1-3-:-1-18 в нежитловій будівлі літ. "А-2" загальною площею 421,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною лоту 1000001,00 грн (один мільйон одна гривня).
Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 4 540 грн судового збору та 11 500 грн витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
Управління звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило: скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2022, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління; витребувано матеріали справи з господарського суду Харківської області.
Ухвалою Верховного Суду від 31.10.2022 касаційне провадження зупинено до надходження матеріалів справи до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2022 поновлено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління та призначено її до розгляду на 01.12.2022.
У відзиві позивач доводи касаційної скарги не визнає і погоджуються із висновками суду попередніх інстанцій, а також просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Крім того, позивач просить стягнути з Управління витрати на професійну правничу допомогу.
Касаційна скарга Управління подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Зокрема скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суди першої та другої інстанції у своїх рішеннях не врахували ту обставину, що в подібних правовідносинах Верховний Суд надав висновок щодо «всіх сторінок паспорта» у справі, де особа не подала 6 сторінку паспорта через те, що на ній відсутня інформація і на думку цієї особи, копія цієї сторінки не має значення (постанова Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №160/8402/19).
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведеній скаржником постанові, колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 21.01.2021 у справі №160/8402/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватне підприємство «ЮПІТЕР БУД ПЛЮС» про визнання протиправним та скасування висновку.
У справі № 160/8402/19 оскаржувався висновок Східного офісу Держаудитслужби від 16.08.2019 про результати моніторингу закупівлі департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради щодо закупівлі: Поточний ремонт споруд та благоустрій території Комунального позашкільного закладу освіти «Міська флотилія юних моряків і річковиків» Дніпровської міської ради. Правовідносини між учасниками справи стосувалися, зокрема Закону України «Про публічні закупівлі», а у справі, що розглядається оскаржується рішення про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-08-26-000135-2 з продажу об'єкта приватизації на підставі частини дев'ятої статті 14 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Верховний Суд зазначає, що висновки у наведеній скаржником постанові та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаній справі скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
Колегія суддів звертає увагу на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого аргументування і обґрунтування висновків Верховного Суду саме подібності правовідносин із загальним посиланням, що судом попередньої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, не є доведеним і переконливим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.
Так, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшли висновку про те, що не можуть бути підставою для прийняття рішення про відмову в затвердженні протоколу електронних торгів та подальшому укладенні договору купівлі-продажу формальні (несуттєві) помилки в оформленні заяви на участь у приватизації об'єкта малої приватизації або в документах та інформації, що подаються разом із такою заявою, які не впливають на зміст заяви або документів та інформації, зокрема технічні помилки та описки.
Рішення органу приватизації про відмову у затвердженні протоколу електронних торгів або про відмову від укладення договору купівлі-продажу має містити вичерпний перелік підстав для прийняття такого рішення і ухвалюється після закінчення електронного аукціону на підставі перевірки органом приватизації заяви на участь у приватизації об'єкта малої приватизації і доданих до неї документів та інформації переможця аукціону.
Судами встановлено, що при прийнятті рішення від 23.09.2021 про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-08-26-000135-2 відповідач керувався частиною дев'ятою статті 14 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», оскільки переможцем аукціону, позивачем у даній справі, не надано копії всіх сторінок паспорта громадянина України, а саме, останній надавши копії сторінок 1-7,10-15 власного паспорту громадянина України не надав при цьому сторінок під номером 8, 9 та 16 цього паспорта. Суди попередніх інстанцій зазначили, що при прийнятті зазначеного рішення відповідач допустив надмірний формалізм оскільки безпідставно не врахував положення абз. 2 частини дев'ятої статті 14 вказаного вище Закону, згідно з яким не можуть бути підставою для прийняття рішення про відмову в затвердженні протоколу електронних торгів та подальшому укладенні договору купівлі-продажу формальні (несуттєві) помилки в оформленні заяви на участь у приватизації об'єкта малої приватизації або в документах та інформації, що подаються разом із такою заявою, які не впливають на зміст заяви або документів та інформації, зокрема технічні помилки та описки.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що в даному випадку, допущена позивачем помилка щодо ненадання копій 8, 9 та 16 сторінок власного паспорта громадянина України не впливає на зміст заяви або документів до заяви, оскільки жодним чином не заважала відповідачу, зокрема ідентифікувати особу яка приймала участь в аукціоні.
Судами встановлено, зокрема, що:
- розміщення інформації на сторінках 8, 9 паспорту громадянина України є не обов'язковим, а інформація, яка розміщується на цих сторінках виключно на прохання громадянина жодним чином не ідентифікує його особу;
- з Положення про паспорт громадянина України вбачається, що інформація про особу, яка може зазначатися на сторінках 8, 9 паспорту громадянина України, не може вказувати на те, чи належить ця особа до переліку осіб, які не можуть бути покупцями на аукціоні згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна";
- незалежно від того яка інформація розмішена на сторінках 8 та 9 паспорта позивача, ця інформація не могла мати будь-якого значення при прийнятті відповідачем рішення щодо затвердження протоколу електронного аукціону;
- як зазначає представник позивача, зокрема в судовому засіданні від 13.12.2021, на сторінках 8 та 9 належного позивачу паспорту громадянина України не зазначена будь-яка інформація, і саме тому позивач не долучив копії цих сторінок до своєї заяви на участь в аукціоні;
- згідно з вимогами Положення про паспорт громадянина України, на сторінці 16 паспорту громадянина України може міститися інформація про місце реєстрації особи;
- з наданої позивачем копії паспорту громадянина України вбачається, що останній запис про його місце реєстрації міститься на сторінці 14 його паспорту, а сторінка 15 взагалі не заповнена. Відповідно, сторінка 16 належного позивачу паспорта також не заповнена, оскільки інформація про зміну місця реєстрації вноситься послідовно на кожній наступній сторінці після сторінки під номером 14;
- як зазначає представник позивача, зокрема в судовому засіданні від 13.12.2021, на сторінці 16 належного позивачу паспорту громадянина України не зазначена будь-яка інформація, і саме тому позивач не долучив її копію до своєї заяви на участь в аукціоні.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам наданим сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/4194/21.
Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 922/3659/21 викладено висновок щодо необхідності надання всіх копій сторінок паспорта. Так, скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилався на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК та зазначав, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права (частини дев'ятої статті 14 Закону «Про приватизацію державного і комунального майна») у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсутності правових підстав для прийняття органом приватизації з продажу малої приватизації позитивного рішення про затвердження протоколу про результати електронного аукціону при наданні учасником до заяви на участь у приватизації тільки окремих копій аркушів паспорта громадянина України, а не копій усіх його сторінок як цілісного документу, з урахуванням пункту 1 частини сьомої статті 14 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Верховний Суд у справі № 922/3659/21 дійшов висновку про те, що «відмова Управління у затвердженні протоколу Аукціону через неподання особою копій всіх сторінок паспорта, як документа, що складається з обкладинки та 16 сторінок, свідчить про формальний підхід до розгляду заяви на участь у приватизації об'єкта малої приватизації. Подання копій конкретно визначених сторінок (1, 2, 3, 12, 13) не впливає на зміст фактично поданої інформації, а отже, не могло бути підставою для прийняття рішення про відмову в затвердженні протоколу.
Колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для відступлення від таких висновків за результатами касаційного перегляду у цій справі.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Управління на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 922/4194/21.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A N32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Щодо розподілу судових витрат Верховний Суд зазначає таке.
ОСОБА_1 у відзиві просить Суд вирішити питання розподілу судових витрат та стягнути на користь ОСОБА_1. витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у касаційній інстанції у розмірі 10 000 грн (заява в порядку статті 126 ГПК України).
При цьому ОСОБА_1 вказує, що згідно з договором про надання правової допомоги від 28.09.2021 № 28/09/21 (далі - Договір) та додатком № 1 до цього договору (далі - Додаток №1) сторонами визначений розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту 1.1 Додатку №1 сторони домовилися, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги згідно з цього договору складається з наступних частин, залежно від виконання адвокатом роботи та наданих послуг:
1.1.8. Участь в судовому засіданні (у суді будь-якої інстанції) - 2 000 (дві тисячі) грн за одне засідання;
1.1.10. Підготовка касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та подання їх до суду - 3 000 (три тисячі) грн.;
1.1.13. винагорода адвоката за позитивне рішення на користь клієнта у суді касаційної інстанції - 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини другої статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи № 922/445/19.
Так, між адвокатом Гамеєм В.В. та ОСОБА_1. 28.09.2021 укладено Договір.
У Додатку № 1 сторони домовилися, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги згідно з цього договору складається з наступних частин, залежно від виконання адвокатом роботи та наданих послуг, а саме:
- за підготовку відзиву на касаційну скаргу (3 000грн.);
- за участь у судовому засіданні (одному; 2 000 грн.);
- винагорода за позитивне для позивача рішення у суді касаційної інстанції (5 000 грн.).
Разом з тим гонорар успіху відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є складовою гонорару адвоката і належить до судових витрат (подібний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Враховуючи умови Договору, Додатку № 1, відсутність доводів Управління про наявність підстав для зменшення зазначеної суми, та те, що за результатом розгляду справи № 922/4194/21 судом касаційної закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління, Верховний Суд дійшов висновку, про покладення на скаржника витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 дійшов висновку, що для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги. При цьому Суд враховує практику Верховного Суду у розгляді питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи (витрат на правничу допомогу), у випадку закриття касаційного провадження у справі на підставі статті 296 ГПК України в частині визначених касатором підстав (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 зі справи № 910/18946/19, постанова Верховного Суду від 17.06.2021 зі справи № 910/2478/20, постанова Верховного Суду від 02.09.2021 зі справи № 910/21300/17).
Керуючись статтями 129, 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 922/4194/21.
2. Заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
3. Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Харківської області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя В. Селіваненко