про відмову у відкритті касаційного провадження
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа №420/6318/22
адміністративне провадження № К/990/31668/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року
у справі № 420/6318/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання дій протиправними,
11 листопада 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - скаржник, Управління) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачці протиправною та дискримінаційною; визнання протиправними та дискримінаційними дії Управління стосовно відмови поновити виплату пенсії позивачці та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах Управління № 1500-0307-8/19993 від 10 лютого 2022 року; зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії Позивачці 01 лютого 2017 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням масових перерахунків та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 420/6318/22, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 425/1867/16-а, від 19 квітня 2018 року у справі № 601/198/16, Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 381/4703/15-ц та Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того, Суд критично ставиться до посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 425/1867/16-а, від 19 квітня 2018 року у справі № 601/198/16, оскільки спірні правовідносини у цих справах стосуються визнання дії органу пенсійного фонду неправомірними щодо відмови у призначенні пенсії згідно ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також відхиляються колегією суддів посилання на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13, оскільки спір у цій справі стосується правовідносин щодо скорочення штату, що призвело до звільнення та порушення права на працю. Крім того, Суд також не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 381/4703/15-ц, оскільки даний спір розглянутий Судом з урахуванням положень Цивільного кодексу України, на підставі норм Цивільного процесуального кодексу України.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 425/1867/16-а, від 19 квітня 2018 року у справі № 601/198/16, Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 381/4703/15-ц та Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13, оскільки останні не є релевантними для застосування у справі № 420/6318/22, у якій спір стосується поновлення виплати вже призначеної пенсії..
Окрім того, мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 420/6318/22 у повній мірі відповідають правовим позиціям, що висловлені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16, від 21 грудня 2020 року в справі № 229/4165/17, від 23 грудня 2020 року в справі № 414/460/17, від 25 лютого 2021 року в справі № 653/1981/17, які містять висновки щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові і наявністю яких, зокрема, спростовується твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для відкриття касаційного провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 420/6318/22, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані належним чином у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 15 грудня 2021 року у справі № 420/4452/21, від 25 травня 2022 року у справі № 520/11158/19, від 14 листопада 2022 року у справі № 420/5059/22.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі № 420/6318/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
Т.Г. Стрелець