іменем України
24 листопада 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 738/1191/21
Головуючий у першій інстанції - Парфененко О. Я.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/651/22
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Поклад Д.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Менського районного суду Чернігівської області у складі судді Парфененко О.Я. від 01 грудня 2021 року, місце ухвалення рішення м. Мена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в якому, із врахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог (а.с.86-99, 100-111, том 1), остаточно просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 1 213 827,41 грн., з яких: 741 137 грн. - основна сума заборгованості, відповідно до боргового зобов'язання; 150 527,83 грн. - інфляційне збільшення суми боргу; 66 666,59 грн. - 3% річних за статтею 625 ЦК України; 255 495,99 грн. - проценти за користування коштами у розмірі облікової ставки НБУ. Також позивач ставила питання про стягнення на її користь із відповідача судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову в розмірі 11 804 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що 16.08.2018 року вона надала, а ОСОБА_2 отримала грошові кошти, згідно із договором позики, у розмірі 318 988 грн. На підтвердження укладеного договору ОСОБА_2 видала розписку, строк повернення коштів - до 15.09.2018 року. Також 16.08.2018 року ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримала грошові кошти, згідно із договором позики, у розмірі 434 830 грн. На підтвердження укладеного договору ОСОБА_2 видала розписку, строк повернення коштів - до 31.10.2018 року. 21.08.2018 року відповідач повернула 12 681 грн. Позивач вказувала, що в добровільному порядку відповідач не повертає решту суми позики. Позивач стверджувала, що відповідач порушила умови договору, внаслідок чого станом на 14.09.2021 року утворилась заборгованість у сумі 1 201 238,18 грн., яка складається із: 741 137 грн. заборгованості, відповідно до боргового зобов'язання; 144 337,16 грн. інфляційного збільшення суми боргу; 64 997,40 грн. - 3% річних за статтею 625 ЦК України; 250 766,62 грн. процентів за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України, яку позивач просить стягнути з відповідача. Позивач просила стягнути з відповідача на її користь 11 804 грн. судових витрат, понесених при зверненні до суду за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову.
Заочним рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 01.12.2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Судом стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами від 16.08.2018 року у розмірі 1 213 827,41 грн. (станом на 01.11.2021 року), яка складається з: 741 137 грн. заборгованості відповідно до боргового зобов'язання; 150 527,83 грн. інфляційного збільшення суми боргу; 66 666,59 грн. - три проценти річних; 255 495,99 грн. процентів за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 350,00 грн. у відшкодування судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 25.01.2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - залишено без задоволення (а.с.193-195, том 1).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, має місце недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не довела того факту, що відповідач отримувала від неї грошові кошти за розписками відповідача від 16.08.2018 року. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не встановлена справжня правова природа наданих позивачем розписок, як і не встановлена дата отримання грошових коштів, момент передачі грошових коштів, умови сплати та дата повернення коштів, а отже, судом першої інстанції не встановлені всі істотні умови даних договорів та факт отримання грошових коштів. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що суд першої інстанції під час розгляду справи не з'ясував, які відносини у позивача склались із відповідачем, оскільки позивач приховала, що відповідач у 2018 році неофіційно перебувала у трудових відносинах із позивачем, а у вересні 2018 року позивач проводила інвентаризацію на своєму підприємстві, і виявила нестачу грошових коштів, в чому звинуватила відповідача, та під тиском примусила написати відповідача дані розписки про отримання коштів. Апелянт стверджує, що вона 16.08.2018 року жодних розписок не писала, а писала їх пізніше, ”заднім числом” у вересні 2018 року, після проведення ревізії. Апелянт зазначає, що метою та ціллю розписок було не отримання грошових коштів, а повернення відповідачем недостачі. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відносно того, що відповідач відшкодувала позивачу 12 681 грн., оскільки не встановлено, що це за кошти. Апелянт стверджує, що дані кошти позивач сама відрахувала із заробітної плати відповідача при звільненні в рахунок погашення недостачі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем додавались докази поважності неприбуття в судове засідання, які давали підстави суду першої інстанції здійснити перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року, але суд першої інстанції не прийняв до уваги дані докази. Апелянт вважає, що суддя Парфененко О.Я. не мала права брати участь в розгляді заяви про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року, оскільки вона вже прийняла рішення по даній справі, сформулювавши свою беззаперечну думку, у зв'язку з чим було заявлено відвід судді Парфененко О.Я., у задоволенні якого було відмовлено. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції апелянта було неналежно повідомлено про дату та час судового розгляду даної справи. Зазначені обставини, як вказує апелянт, відповідно до ч.3 статті 376 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року.
В судовому засіданні апеляційного суду 15.08.2022 року відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Корнієнко Т.М. підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.
В судові засідання апеляційного суду 12.10.2022 року, 24.11.2022 року відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Корнієнко Т.М., належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи, не з'явились. При цьому, двічі (а.с.259, том 1, а.с.5, том 2), від сторони відповідача на адресу апеляційного суду надходили заяви про відкладення розгляду даної справи. Таким чином, неявка сторони відповідача в судове засідання апеляційного суду 24.11.2022 року, є повторною. За даних обставин, заява представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Корнієнко Т.М. про відкладення розгляду даної справи, який призначено на 24.11.2022 року, задоволенню не підлягає. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судових засіданнях апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Юровський А.Г. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв'язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване заочне рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 16.08.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 318 988 грн., які зобов'язалась повернути до 15.09.2018 року. Факт отримання коштів у сумі 318 988,00 грн. підтверджується розпискою (а.с.251, том 1).
21.08.2018 року ОСОБА_2 відшкодувала ОСОБА_1 12 681 грн. (а.с.36, том 1).
16.08.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 434 830 грн., які зобов'язалась повернути до вказаної у розписці дати. Факт отримання коштів у сумі 434 830 грн. підтверджується розпискою (а.с.250, том 1).
Судом першої інстанції зазначено у оскаржуваному заочному рішенні від 01.12.2021 року, що уклавши із позивачем договори та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості, відповідач порушила зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості.
Згідно із наданим стороною позивача розрахунком заборгованості, станом на 01.11.2021 року відповідач має заборгованість перед позивачем у загальній сумі 1 213 827,41 грн., в тому числі: 741 137,00 грн. - заборгованість відповідно до боргового зобов'язання; 150 527,83 грн. інфляційного збільшення суми боргу; 66 666,59 грн. - три проценти річних; 255 495,99 грн. - процентів за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України (а.с.100-111, том 1).
Оскаржуваним заочним рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 01.12.2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Як вбачається із оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції визнав встановленим факт укладення між позивачем та відповідачем вищезазначених договорів позики, відповідно до яких позивач надала в позику відповідачу грошові кошти в обмін на зобов'язання відповідача повернути вказані грошові кошти у визначений строк. Проте, свої зобов'язання щодо отриманих у позику грошових коштів відповідач не виконала. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем розписки є підтвердженням існування між сторонами спору договірних зобов'язань та, відповідно, свідчать про існування між сторонами спору укладених договорів позики, є доказами не лише факту укладення даних договорів, але і факту передачі відповідних грошових сум відповідачу. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на її користь заборгованості за договорами від 16.08.2018 року, яка станом на 01.11.2021 року, за розрахунком сторони позивача, який не спростовано належними доказами стороною відповідача, становить 1 213 827,41 грн., та складається з: 741 137 грн. заборгованості відповідно до боргового зобов'язання; 150 527,83 грн. інфляційного збільшення суми боргу; 66 666,59 грн. - три проценти річних; 255 495,99 грн. процентів за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що висновок оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року про задоволення вимог заявленого позову не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного заочного рішення суду від 01.12.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не довела того факту, що відповідач отримувала від неї грошові кошти за розписками відповідача від 16.08.2018 року. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не встановлена справжня правова природа наданих позивачем розписок, як і не встановлена дата отримання грошових коштів, момент передачі грошових коштів, умови сплати та дата повернення коштів, а отже, судом першої інстанції не встановлені всі істотні умови даних договорів та факт отримання грошових коштів. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відносно того, що відповідач відшкодувала позивачу 12 681 грн., оскільки не встановлено, що це за кошти. Апелянт стверджує, що дані кошти позивач сама відрахувала із заробітної плати відповідача при звільненні в рахунок погашення недостачі.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, виходячи із наступного.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до ч.1,ч.2 статті 207 ЦК України, яка регламентує вимоги до письмової форми правочину, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц, провадження №14-465цс18, в яких зазначено: ”… Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки”.
Приймаючи до уваги норми права, які регулюють спірні правовідносини та документально підтверджені фактичні обставини даної справи, суд першої інстанції при розгляді даного спору по суті дійшов обгрунтованого висновку відносно того, що між позивачем та відповідачем було укладено договори позики, відповідно до яких позивач надала відповідачу у позику грошові кошти в обмін на зобов'язання відповідача повернути вказані грошові кошти у визначений строк. Проте, свої зобов'язання відповідач не виконала.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що надані позивачем розписки є підтвердженням існування між сторонами спору договірних зобов'язань та, відповідно, свідчать про існування між сторонами даного спору укладених договорів позики, а також є доказами не лише факту укладення договорів, але і факту передачі грошових сум відповідачу ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що суд першої інстанції під час розгляду справи не з'ясував, які відносини у позивача склались із відповідачем, оскільки позивач приховала, що відповідач у 2018 році неофіційно перебувала у трудових відносинах із позивачем, а у вересні 2018 року позивач проводила інвентаризацію на своєму підприємстві, і виявила нестачу грошових коштів, в чому звинуватила відповідача, та під тиском примусила написати відповідача дані розписки про отримання коштів. Апелянт стверджує, що вона 16.08.2018 року жодних розписок не писала, а писала їх пізніше, ”заднім числом” у вересні 2018 року, після проведення ревізії. Апелянт зазначає, що метою та ціллю розписок було не отримання грошових коштів, а повернення відповідачем недостачі.
Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, виходячи із наступного.
Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження вищезазначених доводів апеляційної скарги апелянтом ОСОБА_2 не надано суду жодних належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, доказів. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу тиску з боку ОСОБА_1 на свою адресу ОСОБА_2 також суду не надала. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем додавались докази поважності неприбуття в судове засідання, які давали підстави суду першої інстанції здійснити перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року, але суд першої інстанції не прийняв до уваги дані докази. Апелянт вважає, що суддя Парфененко О.Я. не мала права брати участь в розгляді заяви про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року, оскільки вона вже прийняла рішення по даній справі, сформулювавши свою беззаперечну думку, у зв'язку з чим було заявлено відвід судді Парфененко О.Я., у задоволенні якого було відмовлено. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції апелянта було неналежно повідомлено про дату та час судового розгляду даної справи. Зазначені обставини, як вказує апелянт, відповідно до ч.3 статті 376 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48,56, том.1). Саме за даною адресою судом першої інстанції і здійснювалось надсилання відповідачу ОСОБА_2 відповідної кореспонденції та судової повістки про розгляд справи. Проте, судова повістка, адресована ОСОБА_2 , із викликом в судове засідання на 19.10.2021 року на 09 год. 30 хв., повернулась до суду першої інстанції неврученою, із відміткою Укрпошти ф.20 ”за закінченням терміну зберігання” (а.с.58, том 1). При цьому, необхідно зазначити, що відповідач у визначеному Законом порядку не повідомляла суд першої інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. За даних обставин, в подальшому, в тому числі, і в судове засідання суду першої інстанції на 01.12.2021 року на 11 год. 30 хв., виклик відповідача до суду здійснювався судом першої інстанції у відповідності до приписів ч.11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.80-81,117-118,128-129, том 1).
Як вбачається із заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року у даній справі, яка надійшла на адресу суду першої інстанції 10.01.2022 року (а.с.153-154, том 1), відповідач ОСОБА_2 у даній заяві вказує свою адресу реєстрації: '' АДРЕСА_2 ''.
За даних обставин, твердження апелянта в доводах апеляційної скарги відносно того, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду, спростовується вищезазначеними матеріалами справи, та відповідно, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного заочного суду першої інстанції від 01.12.2021 року.
Відповідно до положень ч.1 статті 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Як вбачається із протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.01.2022 року Менського районного суду Чернігівської області (а.с.172, том 1), за наслідками здійснення автоматизованого розподілу для розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року у даній цивільній справі, було визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): О.Я. Парфененко.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 24.01.2022 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Парфененко О.Я. від вирішення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року у даній цивільній справі (а.с.181-182, том 1).
Згідно п.2 ч.3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в ході апеляційного розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що були обгрунтованими підстави заявленого відповідачем відводу судді Менського районного суду Чернігівської області Парфененко О.Я. від вирішення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 01.12.2021 року у даній цивільній справі.
За даних обставин, в ході апеляційного розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо наявності по справі підстав, визначених п.2 ч.3 статті 376 ЦПК України, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 01.12.2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих фактичних обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході судового розгляду даної справи.
За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване заочне рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01.12.2021 року - підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: