Справа № 490/436/22
нп 1-в/490/13/2022
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/436/22
31 травня 2022 року місто Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
засудженого - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання за вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2004 року, -
18 січня 2022 року на адресу Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла заява засудженого ОСОБА_4 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання за вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2004 року.
Вказану заяву, ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що його подальше тримання під вартою є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зазначив, що відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справах «Петухов проти України №2», «Старишко проти України», «Лопата та інші проти України», «Дембо та інші проти України», «Дардієв та інші проти України», «П'ятаченко та інші проти України», довічне позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, є таким, що суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та суперечить Конституції України.
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання засудженого, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості умовно-дострокового звільнення для довічно засуджених.
Заслухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши особову справу засудженого, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно п.3 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Згідно ч. 1 ст. 81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Частиною 2 ст. 81 КК України, передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.
З матеріалів особової справи вбачається, що ОСОБА_4 відбуває покарання, призначене вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2004 року, яким його засуджено за ч.4 ст.187, ч.1 ст.152, ч.2 ст.15 ч.2 ст.152, п.п. 6, 9, 10, 13 ч.2 ст.15 ч.2 ст.115, п.13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.185 КК України (в редакції 1960 року) та призначено, на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_4 призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Ухвалою Верховного Суду України від 27.01.2005 року вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2004 року - залишено без змін.
Згідно характеристики засудженого ОСОБА_4 , за час перебування в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» характеризувався посередньо, порушень вимог режиму тримання не допускав. Заохочень не мав.
З 21.10.2005 року відбуває покарання в Бердичівській виправній колонії управління ДПтС України в Житомирській області (№70). На даний час працевлаштований у виробничій майстерні колонії по причині від нього незалежній до праці залучався шевцем по шиттю взуття. Відносився до праці задовільно, змінні завдання виконував в повному обсязі, в роботі ініціативний.
За час відбування покарання характеризується позитивно, дотримується вимог які визначають порядок і умови відбування покарання та розпорядок дня установи, за що був заохочений 10 разів. В середовищі засуджених ОСОБА_4 вживається задовільно, участь у конфліктних ситуаціях з іншими засудженими не приймав, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом установи. До виконання робіт із благоустрою установи ставиться з розумною ініціативою. Не допускає порушень вимог пожежної безпеки та безпеки праці.
Відповідно до ст.123 КВК України виявив бажання приймати участь у програмі диференційованого виховного впливу "Духовне відродження". Одружений. З близьких родичів має матір, сестру та доньку. Підтримує зв'язки з родичами шляхом листування, побачень, телефонних розмов, отримує посилки та передачі, стосунками дорожить. На даний час на профілактичному обліку не перебуває.
Згідно ст.152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба та інші підстави, передбачені законом.
Відповідно до ст. 51 КК України серед видів покарань визначені, зокрема, два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Згідно ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі можуть застосовуватися умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та можливість заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. Однак, застосування вище наведених норм до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавством не передбачено.
У відповідності з ч.1 ст.64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Згідно ст.4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування. Покарання ж у виді довічного позбавлення волі, призначене у відповідності до ст. 64 КК України, не має строкового виміру, тому вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, є неможливим.
02 березня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Петухов проти України», яке 09 вересня 2019 року набуло статусу остаточного відповідно до ст. 44 розділу 2 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
У ньому (п.194) суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст.3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ. Вказана позиція прослідковується і в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, якими обґрунтовує свою заяву засуджений.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 16.09.2021 року визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ч.1 ст. 81 ч.1 ст. 82 КК України, в тому, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зобов'язано Верховну Раду України невідклано привести нормативне регулювання, установлене ст.ст. 81,82 КК України у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
Єдиним органом, що наділений повноваженням прийняття законів, внесення змін до чинного законодаства є Верховна Рада України.
Станом на час розгляду даного клопотання, Верховною Радою України не приведено нормативне регулювання, встановлене ст.ст. 81,82 КК України у відповідність до вказаного рішення КСУ. На даний час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, клопотання засудженого не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 369-372, 537, 539 КПК України, суд -
У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1