30 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/22957/21 пров. № А/857/13765/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, ухвалене суддею Сакалош В.М. у м. Львів, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 380/22957/21 адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд:
- стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.01.2019 року по 26.10.2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10.01.2019 року до 26.10.2021 року.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції при розгляді справи не застосував принцип співмірності, оскільки сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є значно більшою за виплачену позивачу суму заборгованості.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року у справі № 380/3665/21 зобов'язано Департамент патрульної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 11.11.2015 року по червень 2017 року та індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 по жовтень 2017 року включно.
На виконання цього рішення суду відповідач здійснив виплату належних позивачу сум заборгованості 26.10.2021 року.
Позивач вважає, що оскільки з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм видно, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України, переважно, стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів ст.ст.94, 116, 117 КЗпП і ст.ст.1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові № 620/1982/19 від 22 січня 2020 року. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 наведена наступна правова позиція:
“... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...”
“...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...”
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час розгляду цієї справи апеляційний суд встановив, що відповідач порушив право позивача на виплату доплати за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року у справі № 380/3665/20.
В рамках розгляду справи № 380/3665/20 суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу доплати за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату за службу в нічний час за період з 11.11.2015 року по червень 2017 року та індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 по жовтень 2017 року включно.
Апеляційний суд встановив та не заперечується сторонами, що відповідач 26.10.2021 року виплатив позивачу доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення в сумі 9397,88 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.
Апеляційний суд зазначає, що невиплата позивачу доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення при звільненні є обмеженням його конституційних прав відповідачем, що є незаконним.
В пунктах 23, 26 рішення у справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В пунктах 22-23 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Сукач проти України” остаточне рішення від 10.06.2011 року зазначено, що Суд повторює, що поняття “майно” в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають і активи, наприклад, борги, можуть також вважатися “майновими правами” і, відповідно, “майном” у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу.
Відтак, не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення у день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, апеляційний суд вважає, що у відповідача є відповідний обов'язок.
При цьому, належним способом захисту прав позивача є визнання бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за спірний період.
Водночас, суд першої інстанції обрав невірний спосіб захисту порушених прав позивача, а тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову.
Згідно із частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову із вищевказаних мотивів, шляхом визнання бездіяльності відповідача, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за спірний період.
Отже, вимоги апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а тому її необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в справі № 380/22957/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції України щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 10.01.2020 року по 25.10.2021 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Постанова складена 30.11.2022 року