Справа № 640/26158/21 Суддя першої інстанції: Каракашьян С.К.
29 листопада 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Ткаченко В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У вересні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, в якому просив:
- постановити рішення про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві щодо відмови виплачувати мені надбавку до пенсії з 01 липня 2021 року згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 року по справі № 2а- 3278/2006 щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму (ПМ) для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві виплачувати мені надбавку до пенсії з 01 липня 2021 року згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 року по справі № 2а- 3278/2006, що відповідає Конституції України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року та прийняти нову постанову у відповідній частині, з урахуванням та аналізом всіх доданих до справи документів, згідно
Конституції України та КАС України, адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин, редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІ була зміненою, та передбачала, що учасникам бойових дій пенсія підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у той час як визначення у минулому (постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 2а-3278/2006) розмірів певних соціальних виплат у законодавстві та підтвердження права на отримання таких виплат рішенням суду, не є автоматичним закріпленням для особи розміру таких виплат на необмежений проміжок часу та не є гарантією проти законодавчих змін щодо таких виплат у майбутньому, у зв'язку з чим відмова відповідача є законною.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив нарахувати пенсію зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на 1 липня 2021 року (1864 грн.), відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області (далі - Фастівського суду) від 01.11.2006 по справі № 2а- 3278/2006 2006 (щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму (ПМ) для осіб, які втратили працездатність).
Листом від 20.08.2021 року №22154-21588/У-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, згідно із пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 р. № 2939-IV пенсії учасникам бойових дій, починаючи з 01.07.2006 року, підвищуються у розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для подальшого перерахунку підвищення до пенсії учаснику бойових дій у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до матеріалів справи, постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 року було, серед іншого, зобов'язано Київський міський військовий комісаріат перерахувати та виплатити до призначеної пенсії підвищення як учасникам бойових дій на 150 % мінімальної пенсії за віком, встановленої на рівні прожиткового мінімуму, затвердженого Законом України «Про прожитковий мінімум» ОСОБА_1 з 01.01.200 року.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Вказаний перерахунок та виплата були зроблені позивачу та виплачувалась до 01 липня 2021 року, що сторонами не заперечується.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону № 3551-XII, в редакції Закону України № 458/95 від 23.11.1995 року, було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006 року.
Водночас, пунктом 2Закону України від 05.10.2005 року № 2939-IV частину четверту статті 12 Закону № 3551-ХІІ викладено в наступній редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин (липень 2021 року), редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІ була зміненою, та передбачала, що учасникам бойових дій пенсія підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пункт 2 Закону України від 05.10.2005 року № 2939-IV в установленому законом порядку неконституційним не визнавався, а тому підлягав застосуванню відповідачем.
Обґрунтовуючи свої позовні та апеляційні вимоги ОСОБА_1 наголошує, що отримував вказану виплату на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 року 16 років, а тому відмова від виплати надбавки до пенсії з 01 липня 2021 року згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 року по справі № 2а- 3278/2006 щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму (ПМ) для осіб, які втратили працездатність є протиправною.
З даного приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 р. №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, в цьому рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Із системного аналізу наведених рішень вбачається, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
Дійсно, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 19.03.2013 року у справі №21-53а13 та від 05.11.2013 року у справі №21-293а13, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Однак, порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умови зміни їх законодавчого регулювання.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 03.06.2014 р. в частині скарги заявниці стосовно невиконання рішення суду щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011 р., коли змінене законодавство було застосоване до пенсії заявниці.
Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
С.Б.Шелест
Повний текст виготовлено 29 листопада 2022 року.